Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Львів)

Пасаротті, 1618

Фото к. ХІХ — п. ХХ ст.

Побудована Успенським братством церква мала трьох своїх попередниць. Перша Успенська церква існувала, ймовірно, ще за княжих часів[1], її спалили під час нападу на Львів польських феодалів у 1340 р. Друга, мурована церква, яку вперше згадують у 1421 р., проіснувала до пожежі 1527 р. Зруйнований пожежею храм відбудовує у 1547–1559 р. архітектор Петро Італієць — уродженець міста Лугано. Кошти на його спорудження дав, крім місцевого населення, молдавський господар Олександр Лопушанин (Лопушняну) та його дружина Роксана: в пам'ять про це церкву називали Волоською. Вона також недовго простояла, згорівши при пожежі 1571 р.[2] Схематичне зображення цього храму збереглося на печатці Ставропігійського братства.

3 січня 1584 року львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський зі своїми прихильниками напав на храм, вигнав із нього парафіян, зневажив священника церкви, запечатавши храм; так хотів примусити братство святкувати новий григоріянський календар.[3]

Будівництво четвертої Успенської церкви, яка збереглась донині, братство розпочало в 1591 р. одразу після освячення каплиці Трьох Святителів.[2] Автором проєкту і керівником будівельних робіт був Павло Римлянин (пом. 1618); з 1597 р. йому допомагав Войтіх Капінос, через рік приєднався Амброзій Прихильний[4]. Образи малював Микола Петрахнович[5].

Значною мірою будівництво фінансували молдовські господарі. 17 квітня 1598 року король Польщі Сиґізмунд III надав молдовському господарю Єремії Могилі привілей, який усував перешкоди на шляху такого фінансування. Від 1599 до 1606 року Єремія надіслав на будівництво понад 6000 злотих[6]. Після смерті Єремії, його брат Симеон продовжив фінансувати будівництво. Після цього допомагала дружина покійного Єремії Єлизавета Могила та її син Костянтин[7]. На завершальному етапі будівництво фінансував нащадок Могил по жіночій лінії Мирон Бернавський[8].

Спочатку церкву мурували з цегли, але після зведення частини мурів братство прийняло рішення замінити цеглу на тесаний камінь. Будівництво храму закінчили 1629 року, його освячення 26 січня 1631 р. провів львівський владика Єремія Тисаровський при участі київського архимандрита Петра Могили та багатьох гостей.[4]

У другій половині XVIII ст. українська шляхтичка Феодосія з роду Стрільбицьких — дружина пароха с. Миклашева о. Олексія Стрільбицького — пожертвувала для Успенської церкви 6 000 золотих. На пам'ять про це її портрет був встановлений в Успенській церкві,[9] а сьогодні перебуває в зібранні Бориса Возницького — Львівській національній галереї мистецтв в експозиції Олеського замку.

Тадеуш Маньковський стверджував, що головний вівтар у церкві було виготовлено за проєктом Фесінґера Кантія — автора проєкту головного вівтаря Собору святого Юра.[10]

Юліян Величковський першим виголосив проповідь українською мовою в Успенській церкві Львова у 1830-х роках[11]

Вхід до Волоської церкви Львова з вул. Руської

Структура церкви витримана у стилі італійського ренесансу, але на основі традицій українського будівництва: на осі захід-схід — тридільна і триверха, як основний тип українських дерев'яних церков.

Феодосія Стрільбицька, благодійниця Успенської церкви

Стіни розчленовані пілястрами, з арками вікон і плоскорізьбами на метопах, різьбленими одвірками північних і південних дверей, а на парусах угорі вирізьблені герби жертводавців (Симеона та Єремії Могил); різьбарські роботи виконали львівські різьбарі Костянтин і Яків Кульчицькі.

У церкві збереглися пам'ятки мистецтва XVII—XVIII ст. Найцінніші з них — ікони страсного циклу, які залишилися від первісного Успенського іконостаса 1630—1638, виконаного львівськими митцями Федором Сеньковичем, 1630 (згорів) та Миколою Петрахновичем-Мораховським, 1638 (тепер у церкві с. Великі Грибовичі біля Львова), який у 19 ст. замінено іконостасом Мартина Яблонського.

З 20-ти ікон, змонтованих у диптих, три належать пензлеві Ф. Сеньковича («В'їзд в Єрусалим», «Сходження до пекла» і «Воскресіння Лазаря»), чотирнадцять — М. Петрахновича, решта походять з другої половини XVIII ст. Сам іконостас знаходиться в с. Великі Грибовичі біля Львова, куди його продали в 1767 році.

У 1779 р. церква була пошкоджена пожежею. Відбудували в 1796 р., при цьому змін зазнали дах та центральна баня. 1926–1927 — церкву оздоблено високомистецькими вітражами Петра Холодного-старшого.

У 1965—1973 р. проведені ремонтно-реставраційні роботи.

Вежа Корнякта, Волоська церква, домінікани (Львів)

Успенська церква у плані — тринавна базиліка, видовжена вздовж вул. Руської, з півкруглою апсидою, що виступає в бік вул. Підвальної. Храм увінчують три бані з ліхтарями; центральна баня спочиває на підпружних арках, підтримуваних чотирма тосканськими колонами. У такій планувально-об'ємній структурі прослідковується злиття західної ренесансної та української будівельних традицій. Перша проявилася у базилікальному плані й архітектурному декорі, друга — в традиційних купольних завершеннях. Зовні стіни відповідно до внутрішнього планування розчленовані тосканськими пілястрами на симетричні площини, у яких прорізані віконні отвори (з 4-ма вікнами вдолі і 8-ма в т. зв. ліхтарні, прикрашена розетами; під нею герби молдавського воєводи Мирона Бернавського-Могили, царя Фьодора Івановіча (ктиторів храму), короля Сігізмунда ІІІ Вази[4]) з архівольтами. Фасад завершено розвиненим антаблементом, компонентом якого є дорійський фриз з метопами, тригліфами та розетами. У полях метопів розміщено рельєфні, різьблені в камені композиції на біблійні та євангельські теми.

В інтер'єрі храму, що складається з трьох просторових об'ємів — бабинця, головної нави та вівтарної частини, — основну естетичну роль відіграє матеріал — білий тесаний камінь при лаконічній архітектурній пластиці колон, арок, пілястр. Центральний купол, основою якого служить доричний фриз, оздоблений кесонами з розетками. В його парусах вміщено різьблені в камені герби жертводавців, які давали кошти на будівництво храму. Основою двох інших куполів — у бабинці та вівтарній частині, служить дорійський фриз з метопами та тригліфами. Стіни, як і зовні, розчленовані пілястрами, а архітектурне рішення інтер'єру збагачують два марші сходів, що ведуть на бокові галереї при північній та південній стінах. Світло в церкву потрапляє через високі вікна, оздоблені вітражами львівського художника першої третини XX ст. Петра Холодного. На стінах залишились зразки станкового живопису XVII ст.

У крипті церкви були поховані гетьман, господар Молдавії Іван Підкова, добродії церкви, заслужені братчики; зокрема, фундатор Корнякт Костянтин, три молдавські княгині з роду Тернавських[17]-Могилів львівська міщанка Варвара Лянгішівна (?—1635), міщанин грецького походження, діяч Ставропігійського братства Папара. Могили замуровували камінням з написами (не збереглися).[18]

Костянтин Корнякт

Братство при Успенській церкві постало в XV ст., від 1530-х років розвивало більшу діяльність. В 1586 році отримало від антіохійського патріарха Йоакима V підтвердження нового статуту, титул (статус) Ставропігії.

До братства могли належати представники будь-якого соціального стану, міщани та міщанки, визначні люди з-поза Львова, зокрема, козацькі гетьмани Ружинський, Іван Виговський, Павло «Тетеря» Мошковський та інші. Вступний внесок (по-старому — вписове) становив 6 грошів, річний — також 6 грошів. Крім цього, робились добровільні пожертви для діялності братства, в заповітах робились більші записи (леґати). Членів братства у 1586 році було 14, потім — 50. Крім українців належали греки, зокрема, Костянтин Корнякт, представники родин Папарів, Лянгішів.[19]

Нині при церкві діє осередок Братства св. ап. Андрія Первозваного, який патронує недільну школу парафії, а також дбає про Успенський храм, організовуючи парафіяльне духовне і культурне життя, старається вносити свою лепту в оновлення церкви.

29 листопада 1989 року рішенням громади Успенська церква переходить у юрисдикцію УАПЦ. При парафії діє з 2008 р. недільна школа «Християнська надія», де навчання ведеться у трьох групах, а з 2012 р. — дитячий хор. Парафіяльний хор «Оранта» є візитівкою УАПЦ у Львові — колектив з 2006 р. бере активну участь у духовних заходах м. Львова, з місійною діяльністю відвідав м. Харків (2006), м. Гадяч (2007), м. Сянок (Польща, 2008), Уйковицький монастир свв Кирила і Мефодія (Польща 2007, 2008 рр.), м. Фрайбург (Німеччина, 2008). При храмі діє осередок Братства св. ап. Андрія Первозваного, який патронує недільну школу парафії, а також дбає про Успенський храм, організовуючи парафіяльне духовне і культурне життя, старається вносити свою лепту в оновлення церкви[20].

• Успенська церква (комплекс)
• Вежа Корнякта
• Каплиця Трьох Святителів

• Диба Юрій. Першовзір архітектурної композиції Успенської церкви у Львові // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — Львів : Видавництво львівської політехніки, 2011. — № 716. — С. 108—116.
• Диба Юрій. Рецензія на: Mariusz Karpowicz Uwagi o genezie form i oddziaływaniu Cerkwi Wołoskiej we Lwowie
• Бокало Ігор, Диба Юрій. Реконструкція іконостаса Успенської церкви у Львові
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Кос Г., Федина Р. Вулиця Руська у Львові. — Львів : Центр Європи, 1996.
• Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — 168 с. — ISBN 5-7745-0316-X.
• Blazejowskyj D. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — P. I. — 1103 p. — P. 438. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
• Janusz B. Karta z dziejów architektury lwowskiej // Gazeta Lwowska. — 24 lipca 1913. — № 168. — S. 4—5
• Зубрицький, Денис (2011). Хроніка Ставропігійського братства. Переклад з польської: Іван Сварник. Львів: Апріорі. 404+4. ISBN 978-966-2154-46-7.

• Шаблон:Сайт ОКО Успенська церква (1591—1796).

Відео