Головін Федір Олексійович

Головін Федір Олексійович (рос. Головин, Фёдор Алексеевич; 9 листопада 1650 30 липня (10 серпня) 1706, Глухів, Ніжинський полк, Лівобережна Україна) російський політик, генерал-фельдмаршал і генерал-адмірал. Один із найближчих сподвижників Петра I[1][2].

Головін Федір Олексійович
рос. Головин, Фёдор Алексеевич
Головін Федір Олексійович
Герб графів Римської імперії Головіних
Прапор
Глава Посольського приказу
1700  1706
Попередник: Наришкін Лев Кирилович
Наступник: Шафіров Петро Павлович
 
Народження: 9 листопада 1650(1650-11-09)
Смерть: 30 липня (10 серпня) 1706(1706-08-10) (55 років)
Глухів, Ніжинський полк, Лівобережна Україна, Російська імперія
Поховання: Simonov Monasteryd
Країна:  Російська імперія
Рід: House of Golovind
Батько: Aleksey Golovind
Діти: Nikolay Golovind, Praskovya Golovinad і Ivan Golovind
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного

 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Федір Головін народився 9 листопада 1650 року. Походив із боярського роду Ховріних-Головіних. Син боярина Олексія Петровича Головіна (16181690)[3]. Початкову освіту він здобув у батьківському домі. З малих років Федір виявляв допитливість, був вельми сприйнятливий до знань, які протягом усього свого життя успішно вдосконалював. Його письмова російська мова була бездоганною. У дитинстві вивчав латинь. Його вчителем був перекладач Андрій Білобоцький. У старшому віці Федір Олексійович Головін вільно читав класиків і вів листування на латині. Згодом він самостійно вивчив англійську та монгольську.

За переказом цар Олексій Михайлович на смертному одрі заповів Головіну «берегти царевича Петра, як зіницю ока», і під час Повстання стрільців саме Головін відвіз царевича з Москви до Троїцького монастиря[4]. 1676 року став стольником[1].

За царівни Софії звернув на себе увагу першого міністра В. В. Голіцина і в чині окольничого (1686) був посланий на АмурДаури) «для договорів і заспокоєнні сварок китайського богдихана»[5] (врегулювання прикордонного конфлікту в районі Албазинського острога). У 1689 році уклав Нерчинський договір, за яким поступився китайцям річку Амур до притоки Горбиці внаслідок неможливості вести з Китаєм серйозну війну[6].

Після повернення з посольства наданий посадою Сибірського намісника. Став одним з найближчих помічників нового царя Петра I у справі перетворення Росії. Стверджується, що Головін першим з бояр збрив бороду, чим заслужив схвалення молодого Петра[7]. Провів організаційні та інформаційні роботи з підготовки другого Азовського походу Петра I, під час якого, командуючи авангардом галер, дійшов разом з Петром I по Дону до Азова. У цьому поході перебував у новій для того часу посаді генерал-комісара, що стала згодом основою посади генерал-кригскомісара. За участь у другій Азовській кампанії був нагороджений срібною медаллю й указом Петра I від 27 грудня 1696 (6 січня 1697) отримав у володіння село «Молодівське городище з селами, селян і бобилів 57 дворів з усіма ж угіддя»[8].

Головін відіграв видатну роль у створенні російського флоту. У Великому посольстві (1697 р.) він займав друге місце після Ф. Лефорта. Подорожуючи європейськими столицями, запрошував на російську службу іноземців, готував умови для суднобудівних робіт, після закінчення роботи в посольстві очолив новостворений військовий морський наказ. У його віданні перебувала і Навігацька школа.

У 1699 році, після смерті Ф. Лефорта, Головін одержавши звання генерал-адмірала, став першим кавалером ордена Святого Андрія Первозванного[9], отримав також у завідування іноземні справи (називався по-новому канцлер) і зайняв перше положення між урядовими особами («перший міністр», за відгуками іноземців). Аж до самої смерті в 1706 році керував російською дипломатією — вів велику дипломатичне листування, зокрема з Й. Р. Паткулем, І. Мазепою і керував діями російських послів. Під наглядом Головіна була створена система дипломатичних представництв Росії за кордоном. У 1704 році підписав від імені царя російсько-польський договір, особисто складав російсько-данський договір, наглядав за демаркацією кордону з турками.

Малюнок із «ВЭС»

До всіх своїх посад 19 серпня 1700 отримав чин генерал-фельдмаршала петровської новонабраної армії, яка з відкриттям війни зі Швецією, проте напередодні битви при Нарві разом з Петром I покинув армію, залишивши командування герцогу де Круа.

Першим з російських сановників грамотою римського імператора Леопольда I, від 5 (16) листопада 1701 року, фельдмаршал, генерал-адмірал Федір Олексійович Головін зведений, зі спадним його потомством, у графську Римської імперії гідність. Від нього походить графська гілка роду Головіних. Найвище веління на прийняття і носіння цього титулу в Росії, друге після О. Д. Меншикова, сталося в листопаді 1702 року.

Влітку 1702 супроводжував царя в Архангельськ, спостерігав за транспортуванням Державною дорогою кораблів, які брали участь в облозі Нотеборга.

У 1703 році був присутній при облозі Ніеншанца. Після битви в гирлі Неви як перший кавалер ордена Святого Андрія Первозванного поклав знаки ордена на царя Петра і його фаворита О. Д. Меншикова[10].

Помер дорогою до Києва, де перебував цар. Тільки 7 місяців по тому його рештки були доставлені в сімейну усипальницю — Симонов монастир. У 1930 роки монастирський некрополь був знищений разом з надгробком Федора Олексійовича, напис на якому свідчив:

Літа від створення світу 7214-го, а від Р. Х. 1706 року, липня 30 дня, на пам'ять Святих Апостолів Сили і Силуана, преставився Його Високографська Ясновельможність Федір Олексійович Головін, Римської Держави Граф, Царської Величності Державний Великий Канцлер і посольських справ верховний Президент, ближній боярин, морського флоту Адмірал, намісник Сибірський і Кавалер чинів: Св. Апостола Андрія, Білого Орла і «Генерозітеї» (Generosite) та ін.
Оригінальний текст (рос.)
Лѣта отъ сотворенія міра 7214-го, а отъ Р. Х. 1706 года, Іюля 30 дня, на память Святыхъ Апостоловъ Силы и Силуана, преставился Его Высокографское Превосходительство Ѳедоръ Алексеевичъ Головинъ, Римскаго Государства Графъ, Царскаго Величества Государственный Великій Канцлеръ и посольскихъ дѣлъ верховный Президентъ, ближній бояринъ, морскаго флота Адмиралъ, намѣстникъ Сибирскій и Кавалеръ чиновъ: Св. Апостола Андрѣя, Белаго Орла и “Генерозитеі” (Generosite) и пр.

Головін особливо відзначився тим, що, попри солідний вік, успішно діяв в новому дусі, коли набагато молодші співробітники Петра тільки ще того навчалися. Цар високо цінував Головіна, називав його своїм другом і, сповіщаючи в листі про його смерть, підписався «печаллю переповнений Петро».

Сім'я і діти

Про матір і дружину цього державного діяча відомостей не збереглося. Висловлено припущення, що дружину звали Катериною[11]. Діти:

  • Іван (1682—1708), одружений з дочкою графа Б. П. Шереметєва
  • Олександр (1694—1731) — капітан-лейтенант флоту, одружений з дочкою віцеканцлера Петра Шафірова
  • Микола (1695—1745) — адмірал, сенатор, одружений із Софією Микитівною Пушкіною; їхня дочка Наталя за фельдмаршалом принцом Гольштинським
  • Парасковія (1687—1720), дружина князя Сергія Борисовича Голіцина, бабуся С. Ф. Голіцина.

Головін перебував у родинних стосунках з найвизначнішими сподвижниками Петра I: О. Д. Меншиков був йому свояк, Шереметєв, Шафіров, Б. Голіцин — свати, а П. І. Ягужинський і А. І. Рєпнін припадали сватами його синам.

Його молодший брат Олексій Головін був генерал-майором армії Петра I.

На лівому березі Яузи канцлеру Головіну і його спадкоємцям належала велика ділянка, на якій стояв Головінський палац.

Пам'ять

Срібна монета 25 рублів, присвячена Головіну Ф. О.

Примітки

  1. Алфавитный указатель фамилий и лиц, упоминаемых в Боярских книгах, хранящихся в I-ом отделении московского архива министерства юстиции, с обозначением служебной деятельности каждого лица и годов состояния, в занимаемых должностях. М., Типогр: С. Селивановского. 1853 г. Головины. стр. 93
  2. Головин Фёдор Алексеевич // Большая российская энциклопедия / С. Л. Кравец. — М: БРЭ, 2007. — Т. 7. — С. 335. — 767 с. — 65 000 экз. — ISBN 978-5-85270-337-8
  3. Головіни // Велика російська енциклопедія / С. Л. Кравець. — М: БРЕ, 2007. — Т. 7. — С. 337. — 767 с. — 65 000Б екз. — ISBN 978-5-85270-337-8
  4. Біографії російських генералісимусів і генерал-фельдмаршалів — Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський — Google Книги. Дата звернення: 23 березня 2013.
  5. Російсько-китайські відносини в XVII ст. Матеріали і документи, Том 2. 1686—1691. М. Наука. 1972
  6. Головін, Федір Олексійович // Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона: в 86 т. (82 т. і 4 дод.). — СПб., 1890—1907.
  7. М. Ф. Ковалевський. Історія держави Російської. Книжкова палата, 1997. Стр. 10.
  8. Петро I. Про пожалування боярина Шеїна, адмірала Лефорта і генерал-комісара Головіна вотчинами, за їх службу в похід під Азовом // Повне зібрання законів Російської імперії, з 1649 року. — СПб.: Друкарня II відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, 1830. — Т. III, 1689—1699, № 1563. — С. 271.
  9. Головін, Федір Олексійович, граф // Військова енциклопедія: [в 18 т.] / під. ред. В. Ф. Новицького … [і ін.]. — СПб. ; [М.]: Тип. т-ва І. Д. Ситіна, 1911—1915.
  10. Про піднесення ордена Св. Апостола Андрія Государю Петру Першому // Повне зібрання законів Російської імперії з 1649 року. — СПб.: Друкарня II відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, 1830. — Т. IV, 1700—1712, № 1931. — С. 216.
  11. Роз'яснення та доповнення до біографії канцлера Федора Олексійовича Головіна
  12. У Петербурзі встановлять пам'ятник-бюст сподвижнику Петра I, адміралу Головіну. Архівна копія. від 30 вересня 2007 на Wayback Machine, Інтерфакс, 28 червня 2007 року.
  13. http://photos.wikimapia.org/p/00/01/55/06/72_big.jpg
  14. Сергій Базаров. В Улан-Уде встановили меморіальну дошку засновнику міста. Інформ поліс (4 жовтня 2017). Дата звернення: 12 жовтня 2017.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.