Гоміш Феррейра

Го́міш Ферре́йра (порт. Gomes Ferreira, повне ім'я; Жозе Гомес / Ґоміш Фіррейра порт. José Gomes Ferreira; 9 червня 1900(19000609), Порту, Португалія — †8 лютого 1985, Лісабон) — португальський письменник, поет, фольклорист, публіцист і композитор[4]. Син підприємця та благодійника Алешандрі Феррейри (Alexandre Ferreira) та батько архітектора Рауля Ештніша Феррейри (Raul Hestnes Ferreira) і поета Алешандрі Варґаша (Alexandre Vargas).

Гоміш Феррейра
Народився 9 липня 1900(1900-07-09)[1]
Порту, Португалія[2]
Помер 8 лютого 1985(1985-02-08)[3][1] (84 роки)
Країна  Португалія
Діяльність поет, автор, журналіст, письменник
Знання мов португальська[3]
Нагороди
IMDb ID 0274313

З життєпису

Жозе Гоміш Феррейра народився в Порту 9 червня 1900 року. У 4-річному віці переїхав до Лісабона. Його батько, Алешандрі Бранку Феррейра (1877—1950), людина скромного походження, завдяки своєму розуму та ініціативності став успішним підприємцем, також брав активну участь у політиці; республіканець-демократ, був радником у лісабонській мерії й депутатом під час Першої республіки; мати Марія ду Карму Кожме (Maria do Carmo Cosme).

Навчався в столичних ліцеях Камоенса та Жіла Вісенті, де й познайомився з поезією. Співпрацював з Фернанду Пессоа, тоді ще зовсім молодим, під час спільного проекту для часопису Ressurreição.

Політичні уподобання Г. Феррейри проявилися дуже рано, в першу чергу через вплив батька (республіканського демократа). Здобувши юридичну освіту в 1924 році, працював консулом у місті Крістіансунн (Норвегія). Одночасно з тим писав музику, зокрема створив «Сільську сюїту» (Suite Rústica), яку виконав оркестр Давида ді Соузи (David de Sousa).

Повернувся на батьківщину в 1930 році, але активної участі в політичному житті не брав. Натомість активно дописував у часописи Presença, Seara Nova, Descobrimento, Imagem, Sr. Doutor, Gazeta Musical e de Todas as Artes та Ilustração (1926—1975). Він також перекладав фільми під псевдонімом Gomes, Álvaro.

Почав друкувати поезії з поеми «Жити вічно також набридає» (Viver sempre também cansa) у 1931 році, опублікованої в журналі Presença. Незважаючи на те, що далі публікував дещо, скажімо Lírios do Monte та Longe, тільки у повоєнний час, починаючи від 1948 року (з Poesia I та Homenagem Poética) став друкуватись на постійній основі, відразу посівши одне з провідних місць серед тогочасних літераторів[5].

Він був учасником усіх значних демократичних та антифашистських заходів, і незадовго до створення руху MUD (Рух за демократичну єдність) співпрацював з іншими представниками португальського неореалізму над збіркою революційних пісень.

У 1975 році побував в СРСР — враження від поїздки відобразив у поемі «В СРСР» (1978)[4].

Був обраний віце-президентом Португальської асоціації письменників у 1978 році, а наступного (1979) року був кандидатом АПУ (Альянсу об'єднаного народу / Aliança Povo Unido) від Лісабона на проміжних парламентських виборах того ж року. Вступив до Португальської комуністичної партії у лютому наступного (1980) року.

У 1983 році переніс важку хірургічну операцію.

Жозе Гоміш Феррейра помер у Лісабоні 8 лютого 1985 року внаслідок тривалої хвороби.

Творчість

Провідна тема творчості Гоміша Феррейри — людина праці з її переживаннями, перемогами, прагненнями миру і щастя на всій землі[4].

Бібліографія
Поезія
  • Lírios do Monte (1918)
  • Longe (1921)
  • Marchas, Danças e Canções (у співавторстві) (1946)
  • Poesia I (1948)
  • Homenagem Poética a Gomes L
  • Poesia III (1962)
  • Poesia IV (1970)
  • Poesia V (1973)
  • Poeta Militante I, II e III (1978), з передмовою Маріо Діонізіо
  • Viver sempre também cansa!
Художні твори
  • O Mundo Desabitado (1960)
  • O Mundo dos Outros — histórias e vagabundagens (1950), з передмовою М. Діонізіо
  • Os segredos de Lisboa (1962)
  • O Irreal Quotidiano — histórias e invenções (1971)
  • Gaveta de Nuvens — tarefas e tentames literários (1975)
  • O sabor das Trevas — Romance-alegoria (1976)
  • Coleccionador de Absurdos (1978)
  • Caprichos Teatrais (1978)
  • O Enigma da Árvore Enamorada — Divertimento em forma de Novela quase Policial (1980)
Хроніки
  • Revolução Necessária (1975)
  • Intervenção Sonâmbula (1977)
Спогади та щоденники
  • A Memória das Palavras — ou o gosto de falar de mim (1965)
  • Imitação dos Dias — Diário Inventado (1966)
  • Relatório de Sombras — ou a Memória das Palavras II (1980)
  • Passos Efémeros — Dias Comuns I (1990)
  • Dias Comuns
Оповідання
  • Contos (1958)
  • Tempo Escandinavo (1969)
Дитяча література
  • Aventuras Maravilhosas de João Sem Medo (1963)
Нариси та дослідження
  • Guilherme Braga (участь в Perspectiva da Literatura Portuguesa do século XIX) (1948)
  • Líricas (у співпраці) (1950)
  • Folhas Caídas de Almeida Garrett (передмова) (1955)
  • Contos Tradicionais Portugueses 2 Volumes (співпраця в упорядкуванні і коментуванні з К. де Олівейра, передмова) (1958)
  • A Poesia de José Fernandes Fafe (1963)
  • Situação da Arte (у співавторстві) (1968)
  • Vietnam (os escritores tomam posição) (у співавторстві) (1968)
  • José Régio (у співавторстві In Memorium Жозе Режіо (1970)
  • A Filha do Arcediago de Camilo Castelo Branco (попереднє слово) (1971)
  • Lisboa na Moderna Pintura Portuguesa (у співавторстві) (1971)
  • Uma Inútil Nota Preambular de Aquilino Ribeiro (передмова до Um Escritor confessa-se) (1972)
  • Contos Tradicionais Portugueses 4 Volumes (співпраця в упорядкуванні і коментуванні з К. де Олівейра) (1977)
Переклади
Дискографія
  • Poesia (1969, Philips, série Poesia Portuguesa)
  • Poesia IV (1971, Philips, série Poesia Portuguesa)
  • Poesia V (1973, Decca / Valentim de Carvalho, série A Voz e o Texto)
  • Entrevista 12 — José Gomes Ferreira (1973, Guilda da Música/Sassetti, série Disco Falado)
  • Parece impossível mas sou uma Nuvem

Як фольклорист відомий, перш за все, упорядкуванням великих збірників португальських народних казок у співавторстві з К. де Олівейрою (1958 і 1977), куди ввійшли тексти з класичних зібрань[6][7].

Визнання

Гоміш Феррейра удостоєний низки нагород і відзнак:

У 1985 році мерія Лісабоні вшанувала письменника, давши його ім'я одній зі столичних вулиць[9]. Створена 1978 року його сином Р. Е. Феррейрою лісабонська школа Бенфіка (Escola Secundária de Benfica) отримала ім'я його іменитого батька.

У 1990 році в Алваладе (Лісабон) був відкритий пам'ятник письменнику — на церемонії відкриття були присутніми і виступили міський голова Лісабона Жоржі Сампаю та письменник, художник і приятель Г. Феррейри Маріо Діонізіо.

У рік сторіччя від дня народження поета (2000) був випущений біографічний документальний фільм про Ж. Г. Феррейру під назвою «Людина столітньої ваги» (Um Homem do Tamanho do Século, режисер Антоніу Куня / António Cunha), який демонструвався на телеканалах RTP2 і RTP Internacional .

Примітки
  1. Musicalics
  2. http://www.bnportugal.gov.pt/index.php?option=com_content&view=article&id=598%3Abnp-adquire-espolio-de-jose-gomes-ferreira&catid=49%3Aaquisicoes&Itemid=640&lang=pt
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Харитонов В. С. Феррейра Гоміш // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 1 : Стодола — Фітогеографія. — 606, [2] с., [22] арк. іл. : іл., портр., карти с. — С. 564
  5. Справки об авторах // Современная португальская новелла. М.: «Прогресс», 1977, 396 с. — С. 388 (рос.)
  6. Інформація на сайті Інституту Камоенса (порт.)
  7. Contos Tradicionais Portugueses (1977) на Google Books
  8. Інформація про Гоміша Феррейру на www.ordens.presidencia.pt
  9. https://www.facebook.com/423215431066137/photos/pb.423215431066137.-2207520000.1448289310./771744272879916/?type=3&theater

Джерела та посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.