Горностай

Горноста́й (лат. Mustela erminea L.) — вид роду Mustela, невелика хутрова тварина родини мустелових (Mustelidae). Цей маленький ссавець завдовжки 30 см, поширений у Північній Америці, Азії та Європі. Під час полювання пересувається надзвичайно швидко.

?
Горностай

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Куницеві (Mustelidae)
Підродина: Мустелові (Mustelidae)
Рід: Мустела (Mustela)
Вид: Горностай
Mustela erminea
Linnaeus, 1758

Ареал горностая
   Збережений (резидент)
   інтродукована популяція
Посилання
Вікісховище: Mustela erminea
Віківиди: Mustela erminea
EOL: 328587
ITIS: 180555
МСОП: 29674
NCBI: 36723
Fossilworks: 48848

Поширення

Поширений горностай у лісостепових районах Західного Сибіру і Північного Казахстану. Майже по всій території України, крім Криму і приморських районів Запорізької та Донецької областей. Ареал охоплює лісостепову, лісову та лісотундрову зони Європи, пн. частину Азії, Кавказ, гори Серед. Азії, Пн. Монголію, Китай, о-ви Сахалін, Курильські та Японські. Поширений у Північній Америці.

Горностай успішно інтродукований у Новій Зеландії, де став небажаним видом[2].

Місця перебування

Долини річок, береги потоків і струмків, озер, ставків, болота, плавні, ліси та узлісся, переліски та чагарникові зарості; деколи трапляється на полях і в населених пунктах.

Причини зміни чисельності

Несприятливі екологічні фактори, зокрема метеорологічні умови (суворі зими і холодні весни), хвороби (гельмінтози, які в окремі роки вражають до 50% звірів, туляремія, чума тощо), осушувальні меліорації.

Особливості біології

Веде осілий, прихований присмерковий і нічний спосіб життя. Активний протягом року. Добре плаває, лазить по кущах і деревах. Кубла влаштовує в норах гризунів, дуплах дерев, купах хмизу та серед каміння. Живиться гризунами, птахами та їхніми яйцями, плазунами і жабами, іноді комахами, плодами рослин, але в основному мишами та полівками, яких у роки масового розмноження знищує більше, ніж може з'їсти. Після снігопадів полює під снігом. Самка раз на рік (лютий — кін. травня) після 210 — 330-денної вагітності народжує 2 — 10 (іноді до 18) малят. Статевозрілим стає у З-4-місячному віці. Цінний хутровий звір. Вороги лисиця, куниця, тхір чорний та хижі птахи.

При народженні вони важать усього три-чотири грами, через місяць прозрівають, а ще через два — стають цілком дорослими. Дорослі тварини мають у довжину від 16 до 38 сантиметрів.

Горностай хижак. Полює на маленьких, а іноді й більших за себе ссавців, переважно на гризунів. Нищить пташині гнізда — найбільше потерпають від нього жайворонки, ластівки, рябчики і навіть тетеруки. Коли бракує звичного корму, горностаї полюють на змій, ящірок, жаб, а в скрутну годину не гребують і ягодами ялівника. Така всеїдність — одна з характерних рис родини куницевих, до якої належить горностай. Невибагливий він і до місцевості, де селиться. Ведучи наземний спосіб життя, тварина будь-де почувається зручно і затишно: під купою каміння, в густому чагарнику, в старій кротячій норі або в першій-ліпшій заглибині просто неба.

Горностай — вправний плавець, добре лазить деревами, непогано орієнтується в підземних лабіринтах, швидко пересувається у снігу. Звіркові в цьому допомагає гнучке видовжене тіло, загострена мордочка з короткими, майже трикутними вухами, гострі пазурі. Горностай належить до тих рідкісних видів хижаків, які роблять неоціненну послугу людині, знищуючи шкідливих гризунів. А ще звірків цінують за їх м'яке, густе хутро, взимку — сліпучо-біле, окрім чорного кінчика хвоста, і рудувато-буре — о теплій порі року.

Охорона

В Україні вид знаходиться під охороною держави. Горностая включено до Червоної книги України, і полювання на нього або здобування з будь-якою метою (науковою, для переселення, винищення) заборонені.

Розмноження у неволі. Розмножується, придатний для розведення у штучних умовах.

Цікаві факти

Горностаєвим хутром обшивають зимову моцетту — одяг-накидку вищого духівництва Католицької церкви. Й використовували для прикрашання королівського плаща.

Примітки

  1. Reid, F., Helgen, K. & Kranz, A. (2016) Mustela erminea: інформація на сайті МСОП(версія 2016.1) (англ.) 02 травня 2015
  2. Purdey, D. C.; C. M. King, B Lawrence (2004). Age structure, dispersion and diet of a population of stoats (Mustela erminea) in southern Fiordland during the decline phase of the beechmast cycle. New Zealand Journal of Zoology (The Royal Society of New Zealand) 31: 205–225. Процитовано 30 листопада 2009.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.