Горобіївка (Черкаський район)
Горобі́ївка — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Степанецькій сільській громаді. Розташован за 25 км від залізничної станції Таганча. Населення становить 422 осіб.
село Горобіївка | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Черкаська область |
Район/міськрада | Черкаський район |
Громада | Степанецька сільська громада |
Рада | Степанецька сільська рада |
Облікова картка | картка |
Основні дані | |
Перша згадка | перша половина 18 століття |
Населення | 422 |
Площа | 2,132 км²[1] |
Густота населення | 198 осіб/км² |
Поштовий індекс | 19050 |
Телефонний код | +380 4736 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°34′14″ пн. ш. 31°23′59″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
159 м |
Відстань до обласного центру |
46 (фізична) км[2] |
Відстань до районного центру |
28 км |
Найближча залізнична станція | Таганча |
Відстань до залізничної станції |
25 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | с. Степанці, |
Карта | |
Горобіївка | |
Горобіївка | |
Мапа | |
Історія
Біля Горобіївки виявлено поселення скіфських часів. Частина яру Буди мала назву Блосковщина — від імені одного з перших поселенців Блоска. У середині XVII століття в Будах знаходились криниці Безодня та Альтанка, з яких брали воду для польського короля Станіслава Понятовського під час його перебування у Каневі та зустрічі російської імператриці Катерини ІІ у 1783 році. Пізніше поселення від яру Буди отримали назви Буда-Горобіївська та Горобіївка. Є припущення, що назва села Горобіївка походить від імені графа Воробйова, який володів маєтком у цій місцевості.
До Жовтневого перевороту 1917 року маєток продавався кілька разів — графу Лету, графу Багратіону, графу Тихомирову, генералу Колкунову, графу Терещенку. В Горобіївці також знаходився один з маєтків графині Лопухіної.
У 1919 році було організовано перший сільській виконавчий комітет, а в січні 1930 року — перший колгосп.
У роки радянсько-німецької війни брали участь 121 мешканець села, з них 58 нагороджені орденами і медалями. На честь загиблих односельців встановлено обеліск Слави. На братській могилі воїнів, що загинули під час відвоювання села встановлено пам'ятник.
Станом на початок 70-х років 20 століття в селі проживало 1 056 мешканців. Тут містилася центральна садиба колгоспу ім. Ватутіна, який мав в користуванні 2,2 тисячі га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1,9 га орної землі. Основними виробничими напрямоми були рільництво і тваринництво. Допоміжні підприємства — механічний млин, пилорама, цегельний завод. На той час в селі працювали восьмирічна школа, клуб із залом на 300 місць, 2 бібліотеки з фондом 11 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт.
Сучасність
На сьогодні у селі діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, 3 магазини, відділення зв'язку, відділення Ощадбанку, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. Сільськогосподарські угіддя орендуються ФГ «Святунів», ПП Сайко, ТОВ «Кремінь-центр». ТОВ БК «Стандарт» проводиться реконструкція цегельного заводу. Діє Свято-Миколаївська церква (настоятель отець Василій).
Пам'ятки
- Майчина гора — заповідне урочище місцевого значення.
Відомі люди
У селі народились:
- Потужний Микола Никодимович (* 15 березня 1919 — † 30 вересня 1943) — Герой Радянського Союзу[3];
- Шпак Петро Савелійович — Герой Радянського Союзу[4];
- Чупилко Михайло Купріянович — Герой Радянського Союзу;
- Коляденко Володимир Григорович — завідувач кафедри шкірних і венеричних хвороб, проректор з наукової роботи НМУ, головний редактор «Українського журналу дерматології, венерології, косметології».
Галерея
Джерела
Посилання
- kanivrada.com.ua
- maps.vlasenko.net(рос.)
- www.warheroes.ru(рос.)
- www.warheroes.ru(рос.)
Література
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.