Градусна сітка

Градусна сітка (лат. crāticula - «решітка», також координатна сітка ) – система меридіанів та паралелей на географічних картах, яка служить для відліку географічних координат. [1] Градусна сітка з ізоліній існує на різних мапах з різними масштабами. Деякі картографи використовують термін градусна сітка для позначення не тільки візуальних ліній, а й самої системи відліку широти та довготи; проте в епоху Географічних інформаційних систем це зустрічається набагато рідше, бо частіше використовують термін "Географічна система координат".

Градусна сітка з паралелей та меридіанів

Історія
Карта світу в "Географії" Клавдія Птолемея, яка була надрукована у 1482 році

Градуювання як поділ повного кола на 360 ° сходить до давньогрецьких астрономів Гіпсікла Александрійського («Анафорікос», 170 р. до н. е.) і Гіппарха Нікейського (190-120 рр. до н. е.).  Поняття градусної сітки з’явилося у часи появи концепції сферичности Землі, системи координат для вимірювання географічного розташування та проекції карти. [2] Грецький вчений Ератосфен у своїй  науковій праці «Географія» у ІІІ столітті до н.е., використовував лінії меридіанів та паралелей, які перетинались одна з іншою. Його співвітчизник Птолемей у третій частині своїй праці «Географія» (близько 150 р н.е.) використовує градусну сітку із ступенями довготи та широти, де лінії прокладено через рівні проміжки.[3]

Праці давньогрецьких географів були доступні вченим середньовічного ісламу. Наприклад, Аль-Хорезмі використовував градусну сітку Птолемея для створення своїх карт.

А у Європі тільки у ХІV столітті були повторне відкриті карти Птолемея. Після перекладу на латинську мову його творів градусна сітка Птолемея швидко прижилася у картографії того часу. Однак під час європейського середньовіччя при створенні деяких карт градусна сітка не використовувалась. Так карти Т і О, створювалися більш на релігійній космології, ніж на точному відображенні місця розташування об’єкту.

З ХІІІ до ХVІ століття почали виготовляти портолани. Характерною ознакою портоланів є нанесена на них сітка румбів. Вони  були набагато більш корисні для морської навігації, ніж для визначення широти і довготи.

Існують певні суперечки щодо того, чи використовували давні китайці та інші азіати на картах градусну сітку. Китайський вчений Чжан Хен, який жив у ІІ столітті, ймовірно, першим став використовувати градусну сітку, але карти його не збереглися. [2] Хоча давні китайські карти не відображали жодної концепції широти та довготи,  координатні сітки з'являються на деяких картах саме у середньовіччі. Так мапа Ю Цзи Ту (Карта шляхів Юя Великого) династії Сун датована ХІІ століттям н.е. мала сітку з інтервалом 100 лі (близько 30 миль).

Починаючи з ХVІ століття, градусна сітка використовувалась на усіх картах як глобального, так й регіонального масштабу.

Використання

Градусна сітка на карті може служити для кількох цілей[4]:

  • Допоможе визначити географічні координати місць
  • Допоможе визначити  розміщення точки із відомими координатами
  • Визначити сторонні напрямки, особливо на картах,  проекції яких ці напрямки змінюють (наприклад, конічні, псевдоциліндричні, азимутальні) [5]

Зазвичай градусна сітка використовується для професійного призначення (картографами, геодезистами, для навчання тощо). Тому на географічних картах загального призначення вона є вторинною щодо основної інформації карти, тому сітки часто малюються для візуального сприйняття.

Сітка на географічній карті
Градусна сітка на картах різних проєкцій

Градусну сітку на Земній кулі можна показати й на плоскій поверхні при створенні карти. Залежно від вибраної проекції карти градусна сітка відображається у вигляді квадратів, прямокутників, трапецій або секторів кільця.

Сітка на глобусі

Подібно до того, як можна визначити прямокутну систему координат на площині, градусну сітку також можна створити на сферичній поверхні. Вона складається з:

  • кіл широти (паралелей): лінії, які йдуть паралельно екваторіальній площині Земної кулі. Одна з них - це екватор (найбільша паралель), інші лежать паралельно йому, зміщені на північ і південь і стають все коротшими до полюсів.
  • поздовжних кіл: всі вони проходять від полюса до полюса та мають однакову довжину. Крім того, вони перпендикулярні до всіх кіл широти.

Широта і довгота розраховуються в градусах:

  • Паралелі починаються з нуля градусів на екваторі на північ і південь (90 ° кожна). Довжина 1 градуса завжди дорівнює 111 км.
  • Довготи, що починаються з початкового меридіана та розходяться на захід та схід  (по 180 ° кожен).

Цей спосіб підрахунку подібний до сферичних координат, які зазвичай використовуються в математиці. Він також має перевагу в тому, що він не залежить від радіуса кулі. Кожна точка на кулі чітко визначається шляхом вказівки довжини та ширини.

Посилання
  1. Картографія з основами топографії. Частина I. Топографія: Навчальний посібник для студентів географічних спеціальностей педагогічних університетів / Укладачі: Хаєцький Г.С., Стефанков Л.І. – Вінниця, ВДПУ, 2014. – 132 с.
  2. Усі можливі світи: історія географічних ідей/ Мартін Джеффрі Дж., Джеймс Престон Е., John Wiley & Sons Australia, Limited, (англ), 2004, с. 512
  3. Клавдий Птолемей. Руководство по географии. («Античная география», составитель проф. М. С. Боднарский, Государственное издательство географической литературы, Москва (рос),1953, с.369
  4. Кімерлінг, А. Джон; Баклі, Ейлін Р.; Мюрке, Філіп К.; Мюрке, Юліана О. (2012). Використання карти: читання, аналіз, інтерпретація (англ). Esri Press. с. 13–16.
  5. Слокум Террі А., Роберт Б. Макмастер, Фріц К. Кесслер, Х'ю Х. Говард, Тематична картографія та візуалізація, 3-е видання, Pearson-Prentice Hall, (англ) 2009, с.201
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.