Грейсон Перрі

Грейсон Перрі (Grayson Perry) (народився 24 березня 1960) — англійський сучасний художник, письменник і телеведучий. Він відомий своїми керамічними вазами, гобеленами [16] і переодяганням, а також своїми спостереженнями за сценою сучасного мистецтва, а також аналізом британських «забобонів, моди та недоліків». [17]

Громадянство Велика Британія[1]
Дата народження 24 березня 1960(1960-03-24)[2][3][…] (61 рік)
Місце народження Челмсфорд[4][5]
У шлюбі з Філіппа Перрі
Рід діяльності митець, художник-гравер, кераміст, кінематографіст, вишивальник
Сфера роботи Витончені мистецтва
Напрям, рух мистецький сучасне мистецтво[6]
Член у Королівська академія мистецтв
Заклад освіти University of Portsmouthd і King Edward VI Grammar School, Chelmsfordd
Місце активності Лондон[4][7]
Жанр фігуративізм[6]
Отримані нагороди
Хто представляє Victoria Miro Galleryd[8]
Захисник авторських прав reproduction right not represented by CISAC memberd[9][10]
Роботи в колекції Тейт, Національна галерея Вікторії, Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку[11], Музей Вікторії та Альберта, Print Collection of The New York Public Libraryd[12], Музей Стеделек[13][14][15] і Боннефантенмузеумd
Статус авторського права як автора роботи захищено авторським правомd
Кількість відстежувачів 208 366
 Грейсон Перрі у Вікісховищі

Став відомим завдяки вазам, мають класичні форми та оформлені в яскравих тонах, що зображують предмети, що суперечать їх привабливому вигляду. У його творчості є сильний автобіографічний елемент, у якому часто з’являються образи Перрі як «Клер», його жіноче альтер-его, і «Алан Кір», його дитячого плюшевого ведмедика.

Зняв низку документальних телевізійних програм [18] та куратор виставок. [17] Він опублікував дві автобіографії «Грейсон Перрі: портрет художника як молодої дівчини» (2007) і «Походження людини» (2016), написав та проілюстрував графічний роман «Цикл насильства» (2012), написав книгу про мистецтво «Гра в Галерею» (2014) та опублікував свої ілюстровані «Скечбуки» (2016). Вийшли різноманітні книги, що описують його творчість. У 2013 році він читав лекції BBC Reith Lectures. [19]

Перрі мав персональні виставки в Bonnefantenmuseum, Stedelijk Museum Amsterdam, Barbican Center, [20] Британському музеї [21] і Serpentine Gallery [22] в Лондоні, Arnolfini в Брістолі, Музеї Енді Уорхола в Піттсбурзі, [23] та Музей сучасного мистецтва 21-го століття, Канадзава, Японія. [23] Його роботи зберігаються в постійних колекціях Британської Ради та Ради мистецтв, [23] Ради ремесел, [24] Stedelijk Museum Amsterdam, [25] Tate [26] та Музею Вікторії та Альберта, Лондон. [27]

У 2003 році отримав премію Тернера. У нього взяли інтерв'ю про перемогу в «Сім днів у світі мистецтва» Сари Торнтона. [28] У 2008 році він зайняв 32-е місце в списку «100 найвпливовіших людей британської культури» за версією The Daily Telegraph. [29]

Особисте життя

Раннє життя та освіта

Народився у сім’ї робітника, Перрі було чотири роки, коли його батько Том пішов з дому, виявивши, що його мати Джин мала роман з молочником, за якого вона пізніше вийшла заміж і який, як стверджував Перрі, був жорстоким. Згодом він провів нещасливе дитинство, живучи між своїми батьками, і створив фантастичний світ навколо свого плюшевого ведмедика, щоб впоратися зі своїм почуттям тривоги. Він вважає, що ранній досвід людини є важливим у формуванні її естетики та сексуальності. [30]

Після заохочення свого вчителя мистецтва Перрі вирішив вивчати мистецтво.[31] З 1978 по 1979 рік він проходив мистецький курс у коледжі додаткової освіти Брейнтрі. Він провів короткий період свого шкільного життя в граматичній школі короля Едуарда VI в Челмсфорді (KEGS), але в основному навчався на ступінь бакалавра образотворчого мистецтва в Портсмутському коледжі мистецтва та дизайну (нині Портсмутський університет ), який закінчив у 1982 році. [32] Цікавився кіно, і в 1980 році виставив свій перший глиняний виріб на виставці New Contemporaries в Інституті сучасного мистецтва в Лондоні. Протягом кількох місяців після закінчення школи він приєднався до The Neo Naturists, групи, заснованої Крістін Бінні, щоб відродити «справжній дух шістдесятих, який передбачає жити більш-менш голим і час від часу демонструвати це". [33] Вони влаштовують заходи в галереях та інших місцях. У цей час Перрі жив у сквотах у центрі Лондона. [34]

Коли він виїхав до Портсмута в 1979 році, його вітчим сказав йому: «Не повертайся». [35] Перрі був далеко від матері; коли вона померла в 2016 році, він не був на її похороні. [36]

Сучасність

Станом на 2010 рік він живе на півночі Лондона зі своєю дружиною, письменницею та психотерапевтом Філіппою Перрі. [37] У них є дочка Флоренс, 1992 р.н. [38] [39]

У 2007 році Перрі керував виставкою мистецтва ув’язнених і колишніх злочинців під назвою «Інсайдерське мистецтво» в Інституті сучасного мистецтва, представлену благодійною організацією Koestler Trust, яка пропагує мистецтво як реабілітацію у в’язницях, установах для молодих правопорушників та безпечних психіатричних відділеннях. Він описав твори мистецтва як «сирі і тим більш потужні для цього». [40] У 2011 році він повернувся до щорічної виставки Koestler Trust, що цього разу проходила в лондонському центрі Саутбенк, і оцінив переможців у номінації «Мистецтво злочинців» разом із Уіллом Селфом та Еммою Бріджвотер. [41]

Перевдягання

З раннього дитинства він любив одягатися в жіночий одяг [31] і в підлітковому віці зрозумів, що він трансвестит. [31] У віці 15 років він переїхав до родини свого батька в Челмсфорд, де почав виходити, одягнений як жінка. Коли його виявив батько, то наказав це припинити. Перрі повернувся до матері й вітчима в Грейт-Бардфілд в Ессексі.

Перрі одягнений як Клер, рекламуючи виставку 2017 року

Робота

Крім кераміки, Перрі працював у гравюрі, малюванні, вишивці та інших текстильних роботах, кіно та перформансі. Він написав графічний роман «Цикл насильства».

Кераміка

Музей Stedelijk Amsterdam влаштував персональну виставку його робіт у 2002 році «Gerrilla Tactics». Частково за цю роботу він був удостоєний премії Тернера в 2003 році, вперше її вручили художнику-керамісту.[42]

Роботи Перрі посилаються на декілька керамічних традицій, включаючи грецьку кераміку та народне мистецтво.[43] Перрі заперечує ідею, неявну в ремісничій традиції, про те, що кераміка є лише декоративною або утилітарною і не може висловлювати ідеї.

Гобелени
гобелен Уолтемстоу

У 2009 році Перрі створив гобелен Уолтемстоу розміром 15х3 м. Великий тканий гобелен носить сотні назв брендів, що оточують великі фігури на етапах життя від народження до смерті. [44] [45]

У телевізійному документальному серіалі 2012 року «Все в найкращому смаку» з Грейсоном Перрі, про класові «смакові» традиції та те, як він виготовляв великі гобелени під назвою «Марнославство малих відмінностей». [23] Їхній формат був натхненний твором Вільяма Гоґарта A Rake's Progress. Про гобелени Перрі каже:

Марнославство маленьких відмінностей складається з шести гобеленів, які розповідають історію Тіма Рейквелла. Деякі з персонажів Перрі зустрів під час зйомок «Все на найкращому смаку». Гобелени розповідають історію мобільності класу. Перрі вважає, що ніщо так сильно не впливає на наш естетичний смак, як соціальний клас, у якому ми виростаємо. [46]

Ескізи були зроблені за допомогою Adobe Photoshop для оформлення готових зображень, а гобелени виткали на сучасному ткацькому верстаті. [46]

У 2017 році гобелени Перрі виставлялися в Києві на виставці у ІЗОЛЯЦІЇ за підтримки Британська Рада в Україні.[47]

Примітки
  1. Museum of Modern Art online collection
  2. Benezit Dictionary of Artists — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  3. SNAC — 2010.
  4. https://www.britannica.com/biography/Grayson-Perry
  5. https://doi.org/10.1093/gao/9781884446054.article.T097079
  6. https://www.mca.com.au/artists-works/artists/grayson-perry/
  7. https://rhodescontemporaryart.com/artists/51-grayson-perry/overview/
  8. https://www.victoria-miro.com/artists/
  9. DACS register
  10. ADAGP directory
  11. http://www.moma.org/collection/works/95186
  12. http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/525776
  13. Bungalow Depression
  14. Gulf War Dinner Service
  15. Cycle of Violence
  16. Moore, Suzanne (8 червня 2013). Grayson Perry's tapestries: weaving class and taste. The Guardian (London). Процитовано 5 січня 2018.
  17. Cole, Alison (29 травня 2015). Grayson Perry: Provincial Punk loses his edge. The Independent (London). Процитовано 4 січня 2018.
  18. Raeside, Julia (21 червня 2012). Grayson Perry showcases the fine art of TV documentary-making. The Guardian (London). Процитовано 20 грудня 2017.
  19. Simon Kelner, "How Grayson Perry and The Reith Lectures will restore your faith in the BBC". The Independent, 16 October 2013. Accessed 28 December 2017.
  20. "Turner at 20", Tate, 1 December 2003. Accessed 20 December 2017.
  21. Grayson Perry: The Tomb of the Unknown Craftsman. British Museum. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 4 лютого 2012.
  22. "Serpentine Gallery 8 Jun 2017 to 10 Sep 2017: Grayson Perry: The Most Popular Art Exhibition Ever!", Serpentine Galleries. Accessed 4 January 2018.
  23. "Grayson Perry: The Vanity of Small Differences", British Council. Accessed 4 January 2018.
  24. "Mad Kid's Bedroom Wall Pot (P442)", Crafts Council. Accessed 6 January 2017.
  25. "Turner Prize Winner Grayson Perry", Stedelijk Museum Amsterdam. Accessed 20 December 2017.
  26. "Grayson Perry: born 1960", Tate. Accessed 21 December 2017.
  27. "Your Search Results", Victoria and Albert Museum. Accessed 7 January 2018.
  28. L.), Thornton, Sarah (Sarah (2 листопада 2009). Seven days in the art world. New York. ISBN 9780393337129. OCLC 489232834.
  29. The 100 most powerful people in British culture. The Daily Telegraph. 11 листопада 2016.
  30. Curtis, Nick (27 вересня 2019). National treasure? I'm happy to take it. Evening Standard (London).
  31. Jones, Wendy (2006). Grayson Perry: Portrait of the Artist as a Young Girl. London: Chatto & Windus. ISBN 0701178930.
  32. Wilson, Andrew. Grayson Perry: General Artist
  33. Dawson, p. 81
  34. Edwardes, Charlotte (7 червня 2018). One of Britain's most celebrated artists, now Grayson Perry is co-ordinating the RA's Summer Exhibition. Evening Standard (англ.). Процитовано 11 червня 2020.
  35. Barber, Lynn (8 січня 2006). Lynn Barber meets Grayson Perry. The Observer. ISSN 0029-7712. Процитовано 11 червня 2020.
  36. Badshah, Nadeem (14 серпня 2018). Grayson Perry discloses details of estrangement from his mother. The Guardian. ISSN 0261-3077. Процитовано 11 червня 2020.
  37. Harries, Rhiannon (8 травня 2010). How We Met: Philippa & Grayson Perry. The Independent (London). Процитовано 5 січня 2018.
  38. Berens, Jessica (20 вересня 2003). Jessica Berens meets Grayson Perry. The Observer. ISSN 0029-7712. Процитовано 31 січня 2019.
  39. Odell, Michael (17 червня 2017). Grayson Perry: 'I felt I might fail as a parent if I didn't get help'. The Times. ISSN 0140-0460. Процитовано 31 січня 2019.
  40. Bankes, Ariane. The 'transvestite potter from Essex'. The Spectator. Процитовано 31 січня 2019.
  41. Koestler exhibition 2011. Shearman Bowen. Процитовано 31 січня 2019.
  42. Kennedy, Maev (8 грудня 2003). Turner Prize Goes to Perry – and Claire. The Guardian. Процитовано 2 грудня 2015.
  43. DT, p.70 [more detail needed]
  44. Higgins, Charlotte (6 жовтня 2009). Grayson Perry's The Walthamstow Tapestry goes on display in London. The Guardian. Процитовано 20 червня 2013.
  45. "The Walthamstow Tapestry by Grayson Perry, 2009", Paragon Press. Accessed 20 December 2017.
  46. In the Best Possible Taste - Grayson Perry - Features - The Vanity of Small Differences. Channel 4. 31 травня 2012. Процитовано 20 червня 2013.
  47. Грейсон Перрі. Марнославство дрібних відмінностей. IZOLYATSIA (ua). Процитовано 12 січня 2022.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.