Кераміка Стародавньої Греції

Для успіху в гончарному мистецтві вирішальне значення має якість глини. Гірська порода має бути вивітрена. Вихідний матеріал часто розмочується на місці видобутку і змішується з іншими добавками, що надавали глині бажаний колір після випалу. Глина в Коринфі мала жовтуватий відтінок, в Аттиці — червонуватий, у нижній Італії — бурий колір. Перед обробкою глина піддавалася очищенню. Для цього в гончарній майстерні глину розмочувати або промивали у великій місткості. При цьому великі частки глинозему опускалися на дно, а органічні домішки підіймалися до поверхні води. Глиняна маса поміщалася потім у друге вмістище, де з неї видалялися надлишки води. Далі глину виймали та довгий час витримували у вологому стані. Під час такого дозрівання глина «старіє» і стає еластичною. Надто жирні (м'які) сорти глини перед обробкою змішували з піском або розмеленим керамічним боєм для того, щоби «знежирити» їх, зробити глину міцнішою. Оскільки на прикрашених розписом афінських вазах відсутні сліди «знежирення» глини, можна зробити висновок, що вони були виготовлені з дуже добре «зістареної» глини.

Прикрашений розписом глиняний посуд з'являється в крито-мінойському культурному ареалі починаючи з 2500 років в до н. е. (є схожість з керамікою Бутмірської культури). Прості геометричні візерунки на перших вазах до XX століття до н. е. змінюються квітковими та спіральними мотивами, які наносяться білою фарбою на чорне матове тло, і так званим стилем Камарес. Палацовий період у мінойській культурі (1650 до н. е.) вніс серйозні зміни й в стиль розпису кераміки, яка в новому морському стилі прикрашається зображеннями різноманітних мешканців моря: наутилусів і восьминогів, коралів та дельфінів, що виконуються на світлому тлі темною фарбою. Починаючи з 1450 до н. е. зображення піддаються все більшій стилізації та стають дещо грубішими.

На території материкової Греції в середньоелладський період набула поширення так звана мінійська кераміка — з тонкої глини, витончена, але без розпису. До кінця середньоелладського періоду її починає витісняти мінойська кераміка. К. Блеген пов'язував мінійську кераміку з приходом греків; в 1970-ті роках Дж. Каскі встановив, що вона має місцеве походження і характеризує останній етап догрецької культури в материковій Греції.

Кратер воїнів

Близько 1600 до н. е. з початком піздньоелладського періоду виростає перша високорозвинена континентальна мікенська культура, яка залишила слід і у вазописі. Ранні зразки відрізняються темним тоном, переважно коричневими або матово-чорними малюнками на світлому фоні. Починаючи з середньомікенського періоду (близько 1400 р. до н. е.) стають популярними тваринні та рослинні мотиви. Пізніше безпосередньо після 1200 до н. е. на додаток до них з'являються зображення людей і кораблів.

Протогеометрична амфора

Ольпа в орієнталізуючому стилі

Із занепадом мікенської культури після дорійського вторгнення всі досягнення колишнього вазопису втрачені. Протягом приблизно століття існує субмікенська кераміка, для якої характерна повна відсутність орнаменту (у окремих випадках вона прикрашена кількома простими лініями). Близько 1050 до н. е. в грецькому мистецтві поширюються геометричні мотиви. На ранніх етапах (протогеометричний стиль) до 900 до н. е. керамічний посуд розписувався зазвичай великими строго геометричними візерунками. Типовими прикрасами ваз були також проведені за допомогою циркуля кола та півкола. Чергування геометричних орнаментів малюнків встановлювалося різними регістрами візерунків, відокремленими один від одного горизонтальними лініями, що огинають посудину. У період розквіту геометрики, починаючи з 900 р. до н. е., відбувається ускладнення геометричних малюнків. З'являються вигадливі у виконанні перемінні одинарні та подвійні меандри. До них додаються стилізовані зображення людей, тварин і предметів. Колісниці та воїни у фризоподібних процесіях займають центральні частини ваз і глечиків. У зображеннях все частіше переважають чорні, рідше червоні кольори на світлих відтінках тла. До кінця VIII століття до н. е. такий стиль розпису в грецькій кераміці зникає.

Починаючи з 725 до н. е. у виготовленні кераміки провідне становище посідає Коринф. Початковий період, якому відповідає орієнталізуючий, чи інакше протокоринфський стиль, відзначається у вазописі збільшенням фігурних фризів і міфологічних зображень. Положення, черговість, тематика і самі зображення опинилися під впливом східних зразків, для яких були перш за все характерні зображення грифонів, сфінксів і левів. Техніка виконання подібна чорнофігурному вазопису. В цей час уже застосовувався необхідне для цього триразове випалення.

Колісниці Ахілла та Мемнона. Чорнофігурний вазопис. Поруйнована гідрія до 550 р. до н.е. (пізній коринфський період) Художній музей Волтерс.

З другої половини VII століття до початку V століття до н. е. чорнофігурний вазопис розвивається в самостійний стиль кераміки. Все частіше на зображеннях стали з'являтися людські фігури. Композиційні схеми також зазнали змін. Найпоширенішими мотивами зображень на вазах стають бенкети, битви, міфологічні сцени, що розповідають про життя Геракла і про Троянську війну. Як і в орієнталізуючий період, силуети фігур промальовуються за допомогою шлікера або глянцевої глини на підсушеній необпаленій глині. Дрібні деталі прокреслюють штихелем. Шийка і дно посудин прикрашалися візерунком, в тому числі орнаментами, в основу яких покладено кучеряві рослини та пальмове листя (так звані Пальмети). Після випалу основа ставала червоною, а глянцева глина набувала чорного кольору. Білий колір вперше стали використовувати в Коринфі перш за все для того, щоби зобразити білизну шкіри у жіночих фігур.

Інші центри виробництва кераміки, як, наприклад, Афіни, запозичили техніку коринфського вазописного стилю. До 570 року до н. е. Афіни навіть перевершили Коринф за якістю своїх ваз та розмахом виробництва. Ці афінські вази отримали в мистецтвознавстві назву «аттична чорнофігурна кераміка».

Вперше, майстри гончарства і художники-вазописці почали з гордістю підписувати свої твори, завдяки чому їхні імена збереглися в історії мистецтва. Найзнаменитішим художником цього періоду є Ексекій. Крім нього широко відомі імена майстрів вазопису Пасіада і Хареса. Починаючи з 530 року до н. е. з появою червонофігурного стилю чорнофігурний вазопис втрачає свою популярність. Але й у V столітті до н. е. переможцям спортивних змагань на так званих Панафінеях вручалися панафінейські амфори, які виконувалися в чорнофігурній техніці. Наприкінці IV століття до н. е. навіть настав короткий період відродження чорнофігурного вазопису в етрусків.

• 
  Чорнофігурна аттична амфора
• 
  Чорнофігурний Кілікс Діоніс у човні, або «Чаша з очима», вазописець Ексекій, Державне античне зібрання
• 
  Геракл та Афіна, бл. 540до н. е., Лувр
• 
  Геракл бореться проти амазонок. Ранній чорнофігурний стиль, тіло жінки виконано в білому кольорі. Близько 530 до н.е., Лувр, Париж
• 
  Сцена аттичної чорнофігурної амфори, Вазописець Прометея, 6 століття до н. е., Лувр, Париж
• 
  Афіна, бл. 540 до н. е. Знайдено в Тосканії, Париж
• 
  Геракл та Геріон, іменна ваза Мюнхенського вазописця, Державне античне зібрання, Мюнхен
• 
  Вазописець Амасіс (?) «Жінки ткуть на вертикальному верстаті», лекіф, до 530 до н. е.
• 
  Чорнофігурний вазопис. Гра на авлосі. Палермо, Крайовий археологічний музей Антоніо Салінаса
• 
  Майстерня Белдама. Лекіфи, чорнофігурний вазопис, Археологічний музей Керамікосу, Греція
• 
  Чорнофігурний кратер, «Леви уполювали бика», Аттика, 530-520 рр. до н.е.,Женевський музей мистецтва і історії
• 
  Кілікс: сатир грає з ланню, виготовлений в Афінах, знайдений на Родосі
• 
  Пеліка з квадригою, музей у Ліль
• 
  Лекіф: двобій Геракла з тритоном, Національний археологічний музей Афін
• 
  Гідрія із левицями. Музей мистецтва Кіклад, Афіни.
• 
  Гідрія, Афіни, Археологічний музей Керамікосу, Греція
• 
  Фрагмент лекіфа: сатир розважає Діоніса грою на авлосі
• 
  Панафінейська амфора: бігуни на Панафінеях.
• 
  Фрагмент амфори: гопліти з аспісами, Національний археологічний музей Афін

Червонофігурні вази вперше з'явилися близько 530 р. до н. е.. Вважається, що цю техніку вперше застосував вазописець Андокід. На відміну від чорнофігурного вазопису, чорним кольором стали фарбувати не силуети фігур, а навпаки тло, залишаючи фігури незафарбованими. Окремими щетинками на нефарбованих фігурах виконувались найтонші деталі зображень. Різні склади шлікера дозволяли отримувати будь-які відтінки коричневого. З появою червонофігурного вазопису протиставлення двох кольорів стало обіграватися на вазах-білінгвах, на одній стороні яких фігури були чорними, а на іншій — червоними.

Червонофігурний стиль збагатив вазопис великою кількістю міфологічних сюжетів, крім них на червонофігурних вазах зустрічаються замальовки з повсякденного життя, жіночі образи та інтер'єри гончарних майстерень. Небачений колись для вазопису реалізм досягався складними у виконанні зображеннями кінних запрягів, архітектурних споруд, людських образів у три чверті та зі спини.

Вазописці стали частіше використовувати підписи, хоча як і раніше на вазах переважають автографи гончарів. Гончарі залишали підпис у вигляді свого імені у поєднанні з дієсловом дав.-гр. ἐποίησεν (epóiesen — зробив), а вазописці — дав.-гр. ἔγραψεν (égrapsen — намалював). Якщо вазописець сам виготовляв посудину для розпису, то він ставив обидва «штампи». Завдяки підписам вдалося атрибутувати багато творів гончарного мистецтва конкретним майстрам, одночасно склавши уявлення про їх творчий розвиток.

Уже в V столітті до н. е. в нижній Італії виникли знамениті майстерні, які працювали з цим стилем вазопису і конкурували з вазописними майстернями в Аттиці. Червонофігурний стиль наслідувався і в інших регіонах, де, проте не отримав особливого визнання.

• 
  Амфора-білінгва: чорнофігурна сторона
• 
  Амфора-білінгва вазописця Андокіда. Геракл та Афіна. Бл. 520 до н. е. Державне античне зібрання. Мюнхен
• 
  Червонофігурна амфора: Гектор одягає лати, поруч Пріам та Гекуба, вазописець Евфімід, Державне античне зібрання
• 
  Червонофігурна фіала із зображенням юнака
• 
  Тондо. Геракл та Афіна, бл. 480-470 до н. е.
• 
  Бл. 520 до н. е., Лувр

Для розпису ваз у цьому стилі як основу використовували білу фарбу, на яку наносилися чорні, червоні або багатобарвні фігури. Ця техніка вазопису переважно застосовувалася в розписі лекіфів, арібалів і алабастронів.

• 
  Лекіф, виконаний в техніці на білому фоні. Гіпнос та Танат виносять тіло Сарпедона з поля бою в Трої. 440 до н. е., Британський музей, Лондон

Ойнохоя-гнафія. 300-290 роки до н. е. Лувр

Вази-гнафії, названі за місцем першого їх виявлення в Гнафії (Апулія), з'явилися в 370-360 роках до н. е.. Ці вази родом із нижньої Італії одержали широке поширення в грецьких метрополіях і за їх межами. У розписі гнафій по чорному лаковому фону використовувалися білий, жовтий, помаранчевий, червоний, коричневий, зелений та інші кольори. На вазах зустрічаються символи щастя, культові зображення і рослинні мотиви. З кінця IV століття до н. е. розпис у стилі гнафії почав виконуватися винятково білою фарбою. Виробництво гнафій тривало до середини III століття до н. е.

Близько 300 року до н. е. в апулійскій Канозі виник регіонально обмежений центр гончарного виробництва, де керамічні вироби розписувалися водорозчинними, що не вимагали випалу фарбами на білому тлі. Ці твори вазопису дістали назву «канозських ваз» і використовувалися в поховальних обрядах, а також вкладалися до поховань. Крім своєрідного стилю вазопису для канозської кераміки притаманні великі ліпні зображення фігур, що встановлювались на вази. Канозські вази виготовлялися протягом III і II століть до н. е.

Чентуріпська ваза, 280-220 до н.е.

Як і у випадку з канозськими вазами, чентуріпські вази отримали лише місцеве поширення в Сицилії. Керамічні посудини складалися воєдино з декількох частин і не використовувалися за своїм прямим призначенням, а лише вкладалися в поховання. Для розпису чентуріпських ваз використовувалися пастельні тони по ніжно-рожевому тлі, вази прикрашалися великими скульптурними зображеннями людей в одязі різних кольорів і чудовими аплікативними рельєфами. На чентуріпських вазах відтворювалися сцени жертвоприношення, прощання і поховальних обрядів.