Греко-вірменський папірус

Знахідка папірусу вкрай важлива для вивчення розмовної грецької мови в Єгипті I тис. н. е. На відміну від всіх інших грецьких текстів, які дотримуються орфографічної норми давньогрецької мови, автор цього манускрипту очевидно погано володів грецькою мовою і був абсолютно незнайомий ні з грецькою орфографією, ні навіть з алфавітом. Написання букв, таким чином, повинно було в точності передати їх вимову. Примітно, що в папірусі зустрічаються лише 24 з 36 букв вірменського алфавіту, тобто тільки букви, що позначають звуки, що існували в давньогрецькій мові. В деяких місцях використані форми, які, згідно з ранніми припущеннями, вийшли з ужитку до IV століття. Це стосується в першу чергу гортанних. Крім того, в папірусі букві χ відповідає вірменська буква ք [kʰ], а не խ [x], що зближує даний текст з класичною нормою (в якій χ передавала придиховий змичний звук [kʰ], а не змичний [x]). Аналогічним чином, β в основному передана за допомогою букви բ, що позначає змичний [b], а не վ, що позначає фрикативний [v], незважаючи на те, що в середньогрецькій мові β слугувала для передачі фрикативного [β], а не змичного [b] як у класичній давньогрецькій. Така відповідність показує достатню віддаленість розмовної грецької Єгипту від сучасної їй літературної мови, принаймні, щодо фонетики. Ситуація ще більше ускладнюється тим, що у двох випадках β записана за допомогою ւ [w]. Крім цього, матеріал папірусу дозволяє фіксувати і прогресуючу на момент його складання зміну в звучанні букви υ, яка в більшості випадків відповідає вірменському ւ [w], але в деяких випадках записана за допомогою ի [i][12]. Папірус наочно демонструє різну передачу грецької літери λ: у класичній вірменській існують дві фонеми [l], що розрізняються за м'якістю/твердістю: палатальний (м'який) апроксимант [l] (передається літерою լ), і велярний (твердий) [ł] (передається літерою ղ), грецька λ передається за допомогою обох вірменських букв. Консервативність фонетики єгипетської грецької підтверджується і наявністю придиху [հ] у деяких словах[13].

Якщо транскрипція папірусу показує достатню консервативність у фонетиці, то його словниковий запас, навпаки, виглядає доволі просунутим. Зокрема, зустрічаються в папірусі суфікси -ioν, -αρioν і -ακιον, які дуже рідко зустрічаються у грецьких папірусах цього періоду. У тексті містяться і дивні і дуже рідкісні слова повністю відсутні в інших папірусах, наприклад λεπτοραψις (добре зашитий), ανωβλεφαρον (верхня повіка), σκνοφος (темрява), τουβια (гамаші)[12]. Проте, практично всі слова з папірусу можна знайти в інших грецьких джерелах до VII століття. Така ситуація найпевніше свідчить про консервативність письмової традиції у Візантійському Єгипті і просунутість лексикону його розмовної мови[14].

У деяких випадках суфікси були відкинуті, що пов'язано з тим, що у вірменській мові наголос завжди падає на останній склад. Таким чином, для вірменомовної людини наголос на передостанній (і навіть третій з кінця) склад може бути сигналом закінчення слова.

В інших випадках, однак, мова папірусу добре узгоджується з єгипетською грецькою, відомою з численних інших папірусів візантійського періоду[12].

Для вивчення палеографії вірменського алфавіту унікального значення папірусу надає той факт, що найбільш ранні вірменські рукописи були повністю втрачені — збереглися лише невеликі фрагменти, датовані V—VII століттями і тільки два повноцінні рукописи VII—VIII століть[15]. Власне одним із приводів для початку вивчення вірменської палеографії стала саме знахідка папірусу в кінці XIX століття[16][17]. Першою капітальною працею з цієї дисципліни прийнято вважати «Огляд вірменської палеографії» мхітариста Я. Ташяна, опублікований у 1898 році, в якому той торкнувся і шрифту папірусу[18]. Крім раннього часу написання папірусу, важливе значення має і неформальний характер його змісту — перші збережені вірменські рукописи подібного характеру написані сторіччя потому[Комм 2].

Папірус написаний курсивним скорописом і цей шрифт не має аналогів в інших вірменських рукописах[15][19]. Більшість букв мають форму «округлого еркатагира», тоді як інші більше схожі на «болоргир» або навіть «шхагир»[20]. Ще Ташян, вивчаючи шрифт папірусу, зауважив, що він «не зовсім еркатагир, але й не болоргир, хоча останній домінує». У деяких місцях він найбільш схожий з шрифтом лапідарних написів V—VI століть, наприклад, з вірменських мозаїк в Єрусалимі і з напису на Текорській базиліці[17]. Шрифт папірусу в деякому сенсі зміцнює точку зору, що «болоргир» і «еркатагир» співіснували пліч-о-пліч з ранніх часів. Ймовірно вже з V століття, поряд з формальним «еркатагиром», існував курсивний скоропис, що згодом розвинувся в «болоргир»[21].