Гудович Василь Андрійович

Василь Андрійович Гудович (*1713 — †2 липня (21 червня) 1764, Глухів) — генеральний підскарбій Гетьманщини з 24 лютого 1760 до 1764 рр. в уряді гетьмана Кирила Розумовського, бунчуковий товариш (з 1731 року), таємний радник (з 1760 р.)

Василь Андрійович Гудович
Василь Андрійович Гудович
Портрет Василя Гудовича невідомого художника (1743 р.), знаходиться у Чернігівському художньому музеї.
Прапор
 Генеральний підскарбій
1760 — 1764
Попередник: Михайло Скоропадський
Спадкоємець: не призначався
 
Народження: 1713(1713)
Смерть: 21 червня (2 липня) 1764(1764-07-02)
Глухів
Країна: Гетьманщина
Рід: Гудовичі
Батько: Андрій Павлович Гудович (? — 1734)
Мати: Марфа Гнатівна Рубець (1685—1742)
Шлюб: Ганна Петрівна Білецька-Носенко
Марія Степанівна Миклашевська
Діти: з 1-го шлюбу: Андрій, Іван, Василь (старший), Василь (середній), Марія, Феодосія, Анна, Анастасія
з 2-го шлюбу: Михайло, Василь (молодший), Олександр, Микола, Петро
Нагороди:
Орден Святої Анни 1 ступеня

 Медіафайли у Вікісховищі

Початок служби

В 1731 році у віці 18 років, як і його батько Андрій Гудович († 1734), отримав звання бунчукового товариша. Його батько був бакланським сотником в Стародубському полку. За допомогу світлійшому князю О.Д.Меншикову у справі Бакланської сотні отримав від російського уряду в дар земельні володіння, ставши таким чином великим землевласником.

Згодом виконував доручення з керівництва команди козаків на форпости. Так, у 1737 р. очолював команду Стародубського полку на кордоні.

Земельні володіння

В 1735 році отримав у володіння житловий двір у с. Душатині Стародубського полку (нині село в Овчинському сільському поселенні Суразького району Брянської області).

Також, мав у володінні людей: в д. Блазовичі 3 малогрунтових не тяглих, 1 убогий підсусідок, у с. Горчаки малогрунтових підсусідків 5, підсусідків убогих 4, при городах 4[1].

Боротьба за відновлення гетьманства

В 1745 році разом з іншими старшинами їздив до Санкт-Петербургу з проханням про обрання гетьманом Кирила Розумовського. Під час перебування українських делегатів у столиці, Сенат на їх утримання виділяв щомісячно по 10 рублів. Однак, імператриця Єлизавета Петрівна веліла «яко знатним особам і за такою справою прибулим, по сто рублів на місяць на кожного і від поліції пристойну квартиру»[2].

У січні 1750 року В.Гудович разом з генеральним хорунжим Миколою Ханенком привезли у Глухів Грамоту про відновлення гетьманства «Про Буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями».

Урядування в Глухові

24 лютого 1760 року в статусі Генерального підскарбія увійшов до складу Генеральної військової канцелярії гетьмана Кирила Розумовського. На цій посаді працював до самої смерті в 1764 році[3]. Після ліквідації Гетьманства в 1762 році був перейменований у таємні радники.

В 1763 році, разом з генеральними старшинами суддею Олександром Дублянським, генеральним писарем Василем Туманським та більшістю полковників підписав чолобитну про встановлення спадкового гетьманства для роду Розумовських. Однак, вона була відхилена царським урядом.

Увійшов в історію, як останній український Генеральний підскарбій. 9 червня 1762 року був нагороджений Орденом Святої Анни І ступеня[4]..

В кінці життя вплив старого Гудовича значно зріс, оскільки його старший син Андрій був наближеною особою імператора Петра ІІІ й користувався його покровительством.

Родина

В першому шлюбі був одружений з донькою прилуцького полкового сотника Ганною Петрівною Білецькою-Носенко (? — бл. 1752), вдові по Івану Даровському. У них народилось чотири сина і чотири доньки:

  • Василь Васильович (старший) — помер в дитинстві;
  • Анна — в заміжжі Ожегова;
  • Анастасія;
  • Феодосія — в заміжжі Дунін-Борковська;
  • Василь Васильович (середній) — помер в дитинстві;
  • Андрій (1731—1808) — генерал-ад'ютант, в 1762—1796 у відставці, потім генерал-аншеф. Користувався заступництвом імператора Петра III[5].
  • Іван (1732—1821) — граф, генерал-фельдмаршал, московський генерал-губернатор;
  • Марія — в заміжжі Ширяй;

Вдруге (не пізніше 1752 року) В.Гудович одружився з донькою бунчукового товариша Марією Степанівною Миклашевською. У них народилось п'ять синів:

  • Михайло (1752—1818) — граф, генерал-майор;
  • Марія (після 1752 — до 1786);
  • Василь (молодший) (1753—1819) — граф, генерал-лейтенант;
  • Олександр (1754—1806) — генерал-майор, учасник штурму Ізмаїла;
  • Микола (1758—1841) — граф, генерал-лейтенант;
  • Петро (1759—1821) — граф, дійсний статський радник[6]

12 грудня 1809 року імператор Олександр I надав п'ятьом синам Василя Гудовича — Івану (від першого шлюбу), Михайлу, Василю, Миколі та Петру графський титул.

Джерела

Примітки
  1. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина. Гетьманщини. — К.: Стилос, 2009. — С. 99.
  2. История Русов или Малой России.
  3. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 292.
  4. Бантыш-Каменский Д. Н. Списки кавалерам российских императорских орденов, М.:, — 2006. с. 176.
  5. Бантыш-Каменский Д. Н. История Малороссии, с.459, 451, 460
  6. http://uk.rodovid.org/wk/Запис:27692 Родовід[недоступне посилання з травня 2019].
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.