Гулак-Артемовський Яків Петрович
Яків Петро́вич Гула́к-Артемо́вський (нар. 26 листопада (8 грудня) 1861, Москаленки — 3 серпня 1939, Немішаєве) — український краєзнавець, співак, музикант. Член літературно-артистичного товариства у Києві. Онук письменника Петра Гулака-Артемовського.
| Яків Петрович Гулак-Артемовський | |
|---|---|
 | |
| Народився |
8 грудня 1861 Москаленки |
| Помер |
3 серпня 1939 (77 років) Немішаєве |
| Поховання | старе кладовище села Микуличі |
| Громадянство | Російська імперія |
| Діяльність | краєзнавець, співак, музикант |
 Герб Родовий герб Гулака-Артемовського «Лук | |
Біографія
Народився у 1861 році в селі Москаленках (нині Богуславського району Київської області) в родині священика. У 1877 році закінчив духовну семінарію і до 1884 року був священиком. Переїхав до Петербурга, де із солдатів та чиновників організував український хор. Був помічений Миколою Лисенком та запрошений вступити до Київського музичного училища. Навчаючись, працював діловодом в управлінні Південно-Західної залізниці у Києві. Був старостою хору Миколи Лисенка, у якому сам й співав від 1890 року та проводив вечорниці, організовуючи громадське життя національної інтелігенції.
1888 року вперше відвідавши могилу Тараса Шевченка у Каневі, захопився ідеєю впорядкування прилеглої території. Фактично Яків Петрович й висунув ідею створення заповідника на Чернечій горі. Завдяки його старанням збільшилася територія, що належала до могили, було висаджено 8 000 дерев, обладнано огорожу та споруджено східці. Разом з Володимиром Науменком, Миколою Лисенком, Іваном Нечуєм-Левицьким ініціював збір коштів на утримання могили поета та створення музею при ній. Після смерті наглядача Кобзаревої могили у 1901 році, Яків Петрович переїхав до Канева, де посів цю посаду. Йому належить ідея завести Книгу для приїжджих на могилу Великого Кобзаря.
Був неодноразово заарештований та відбував покарання у в’язницях Ніжина, Новозибкова (нині Брянська область, РФ), Києва, зокрема 24 вересня 1905 року за зберігання нелегальної літератури. Товаришував з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Кирилом Стеценком, Олександром Кошицем, родиною Бориса Грінченка.
1906 року перебрався у село Немішаєве Київської губернії і того ж року організував хори учнів у селах Немішаєве та Микуличах. 1920 року обіймав посаду уповноваженого Немішаєвської сільради. Організовував культурне життя селища, влаштовуючи музичні вечори.
Помер 3 серпня 1939 року. Похований на старому кладовищі у Микуличах.
Спадок
По смерті залишив спогади про Миколу Лисенка, опубліковані в книзі «Живі сторінки української музики», що вийшла друком на київському видавництві «Наукова думка» у 1965 році.
Джерела
- З історії українського церковного хорового співу (листи Я. П. Гулака-Артемовського до Олександра Кошиця): збірник] / НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, Канадський інститут українських студій (Едмонтон); упорядник: о. Юрій Мицик, І. Тарасенко. — Київ : б. в, 2016. — 106 с. — ISBN 978-966-02-8145-5.
- Жадько В. Український некрополь: історично-науковий довідник / В. О. Жадько. — Київ, 2005. — С. 166.
- Живі сторінки української музики: статті, дослідження, публікації / Л. Б. Архімович, Т. В. Шеффер. — Київ : Наукова думка, 1965. — 199 с.
- Н. М. Рій, Ю. О. Беззубенко Гулак-Артемовський Яків Петрович / ЕСУ