Гунтер з Сеняви

Гунтер (або Гюнтер) з Сеняви і Войнилова гербу Леліва (пол. Gunter z Sieniawy, пом. бл. 1494) шляхтич, суддя земський львівський. Представник польського шляхетського роду Сенявських гербу Леліва.

Гунтер з Сеняви
Gunter z Sieniawy
Псевдо Гюнтер
Помер 1493-1494
Підданство Корона Польська
Місце проживання Львів
Посада львівський земський суддя
Рід Сенявські
Батько Святослав
Мати Дорота з Задеревацьких
Діти Анна, Ядвіга, Катерина, Рафаїл, Іван
Герб

Герб Леліва

Біографія

Походив з незаможної родини, що осіла в Галицькій Русі, у Львівській землі. Син Святослава, який згадується у 1415—1441 роках, бо зразу після нього був дідичем спільно зі старшим братом Миколою сіл Сеняви та Ходорковиці, отримані ним в 1415 р. від Дмитра Вовчковича. У 1531 р. його внук великий коронний гетьман Микола Сенявський — представив королю для затвердження тільки 2 акти з 1415 р., які документували дідичні маєтки Сенявських.

Від 1445 р. (принаймні) десятки років належав до сталої групи асесорів львівських судів: гродського, земського, часто спільно з братом Миколаєм, котрий в 1469—1471 р., був підсудком, 1472—1479 р. суддею земським галицьким. Разом з братом Миколою брав участь у війні пруській. 1454-го у Нессау (Нешаві) за військові заслуги Казимир IV Ягеллончик дозволив їм викупити із застави королівські добра Войнилів, Томашівці, Дорогів у Галицькому повіті. 1456 року отримав «запис» 60 гривень на селі Насташине (входило до Галицького староства). 1458-го був заступником судді гродського у Львові, 1466 підстаростою при львівському старості Рафалі Ярославському. Мав прихильність Казимира Ягеллончика, що підтверджують записи 1461, 1487 р. на селі Ігнашків у Галицькому старостві, перед 1464 — на Добрянах, згода (1467) на викуп із застави дібр Любча (чи Луб'яна) і Гунятичі в Руському воєводстві. Мав із цим проблеми, були спеціальні комісари короля. 1470 року був асесором королівського суду надвірного у Львові, 1474—1475 — коморником суду земського галицького. Мав гострі суперечки з братами Теодориком та Анджеєм Яцьмерськими; 1470-го львівський староста постановив заставу 300 гривень у суперечці. 1471 оскаржив збройний напад А. Яцьмерського на двір в Гунятичах, грабіж 16 волів вартістю 16 кіп грошей.

1478 року став суддею земським львівським. 1482 року в Городні отримав згоду короля на викуп «з рук» Юрші Цебровського королівщин Баківці, Трибоківці, Репехів, Любча та фільварків Кучалове в Княжому Полі (Львівська земля). Скупив багато королівщин, мав через це постійні клопоти. 1479-го з Войнилівських маєтностей не було сплачено стацію королівську, не звезено дерева на ремонт Галицького замку. 1485, 1489, 1491 років галицький староста скаржився королю на Гунтера з Сеняви, що його піддані не платили податку з тих дібр, стації не звозили деревини до замку, Гунтер не дозволяв їх карати, відбивав «секвестри». 1493-го не зміг вирішити схоже щодо баківських маєтків для короля та Верхнього замку у Львові.

Перед 1445-м частину родинних маєтків отримали зведені брати Францішек з Дев'ятників, Анджей з Требовниць, Якуб зі Сроцька, їх близьким кровним був Ян Міхнікович. Маєток, що залишився, дідичив спільно з братом Миколаєм, поділили у 1470. Микола отримав Сеняву, Ходорковичі з багатими приналежностями, Гунтер — Добряни, Луб'яна, Гунятичі, Войнилів, Дорогів, Томашівці, Нягівці. Поділ брати в життя не втілили, бо 1471-го Гунтер скаржився на Францішека з Дев'ятників через знищення меж між селом та Сєнявою. Брати спільно 1473—1474 років сплатили посаг сестри Анни — дружини Михайла Кердея. Після смерті брата спільно з братанками дідичив Сеняву, Ходорковичі. Перед 1483 набув Вовків, Кугаїв. 1491 р., після процесу, виділив братанку Димитру половину третини тих сіл, які належали йому після Павла Юрковського вуя матері Дороти, доньки Данила Задеревацького. Востаннє згаданий у документах 21 червня 1493 р.

Як померлий згаданий 3 січня 1495 р., його наступник згаданий у джерелах 17 серпня 1496 р.

Сім'я

Був одружений. Мав три дочки, два сини:

Примітки

  1. Пшик В. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина / Жидачів // Галицька брама. — Львів, 1999. — № 3—4 (51—52) (березень—квітень). — С. 7.

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.