Негівці

За легендою назва Негівці пішла від татар-ногайців, що осіли в цій місцевості. За версією істориків назва назва більш давня і походить від світського імені власника — Нег (Неговіад, Нєгослав)[1].

Поблизу села Негівці виявлено поховання доби бронзи.

Згадується 30 січня 1447 року в книгах галицького суду[2]. У податковому реєстрі 1515 року документується 1/2 лану (близько 12 га) оброблюваної землі[3].

У 1788 збудовано церкву, яку в 1870-х роках зруйнувала повінь. В селі було три водяні млини.

У 1880 році село належало до Калуського повіту, було 872 мешканці в селі та 45 на довколишній території (всі — греко-католики), греко-католицька парафія (входить також Гуменів), церква святого Миколая, філія школи[4].

У 1890 році тодішній власник фільварку Юзеф Чарковський (продав фільварок і виїхав у 1938 році) у змові з тодішнім війтом Василем Шевчуком віддали громадську землю колоністам-мазурам з Познані, які заснували на ній присілок Пняки.

У 1932 збудували млин, який працював на солярці (у 1960-х роках переобладнаний на електричний, у 2000-х — закритий при банкрутстві колгоспу).

У 1939 році у Негівцях проживало 1480 мешканців (1410 українців-грекокатоликів, 20 поляків, 40 українців-римокатоликів, 5 євреїв і 5 інших національностей), а в присілку Пняки (колонія 1900-х) — 530 мешканців (20 українців, 70 поляків і 440 польських колоністів міжвоєнного періоду)[5].

Після приєднання до СРСР село включене до Войнилівського району, в 1940 році 6 родин з села (у тому числі війта Івана Микитинського, члена КПЗУ Василя Шевчука) «розкуркулили» і вислали в Архангельську область (Опаринський район, де вони і повмирали), а з присілка Пняки — 40 родин до Сибіру. В тому ж році людей примусово зігнали в колгосп, який знущально назвали «17 вересня».

В урочищі Ліщина в 1940 році збудовано аеродром, який на світанку 22 червня 1941 року розбомбили німці.

15 травня 1942 року відкрита й освячена о. Юліаном Тарантюком символічна могила Січовим Стрільцям.

У квітні 1944 року в околицях села повстанська сотня Гонти розгромила німецьку автоколону і захопила 20 автомобілів зі зброєю і припасами.[6] 15 квітня 1944 р. прибули з Калуша 7 возів з озброєними поляками, грабували і палили хати українців, вимордували одну родину з шести осіб. Однак раптова звістка про відрізання їм шляху відступу відділом УПА спричинила паніку і поляки розбіглись, кидаючи зброю. Їх виловили селяни навколишніх сіл. Після спроб польської Армії Крайової силового диктату над українцями у квітні 1944 року УПА провела акцію виселення поляків (у тому числі з Пняків).[7] Наступного року на їх місце радянська влада привезла українців з Лемківщини (село Береги Горішні Сяніцького повіту) і Сокальщини.

Село підтримувало повстанський рух. Пам'ять про це засвідчує встановлений на хуторі Кізі металевий хрест із таблицею: «На цьому місці, у травні 1945 року загинули в бою з більшовиками вояки УПА: „Тріска“ — Микитин Юрко Іванович, 1918 р.н., с. Негівці; „Щорс“ — Німий Ярослав Васильович с. Комарів Галицького району; „Дуб“ — Романишин Микола Петрович 1911 р.н. с. Голинь; „Голуб“ — Дарвач Корнет Хомич 1918 р.н.; „Кобзар“ — Мельник Яків Іванович 1920 р.н. с. Пшеничники; „Муха“ — Свирид Михайло Онуфрійович 1921 р.н. с. Негівці».

У 1947 році повторно організували колгосп зі попередньою назвою «17 вересня» (пізніші назви — «За вільну Україну», «Вільна Україна»), у який до 1949 року загнали всіх.

У 1952 році частину переселенців повторно виселили — уже в Кіровоградську область (села Лаврівка, Варварівка, Гурівка, Березівка, Широка Балка Долинського району й Іванівка Кіровоградського).

Радянський монумент

У 1968 році комуністи на місці зруйнованої ними могили Січових Стрільців збудували пам'ятник радянському солдату.

• Чолій Василь Іванович — адвокат, випускник Краківського університету, розстріляний у 1942 році за участь в підпіллі ОУН коло власного дому в Перемишлі.
• Шевчук Прокіп Онуфрійович — вояк австрійської (італійський фронт) і галицької армій, учасник Листопадового зриву і безпосередньо — арешту львівського губернатора Галичини барона фон Гуйна.
• Миндюк Ярослав Миколайович — лікар-емігрант (США), організатор і меценат друкованого органу УГКЦ «Католицький листок».
• брати Каблаки: Іван, Микола, Михайло, Штефан і Дмитро — засновники осередку ОУН, вояки УПА.

• Фермерське господарство «Фортуна» (Гільшанський Микола).
• Негівський сирзавод, цех з випічки кондитерських виробів (Цецхладзе Резо).

• Церква Воздвиження Чесного Хреста (храмове свято 27 вересня) збудована 1880 року, пам'ятка архітектури місцевого значення № 776[8][9][10]. Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. у негівській церкві 5 дзвонів діаметром 53, 50, 40, 38, 28, вагою 77, 57, 27, 25, 10 кг, виготовлених у 1769, 1846. 1843, 1706, 1878 рр. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала.[11]
• ФАП і сільрада.
• Народний дім[12] і бібліотека.
• Школа I-ІІ ст.[13] на 175 учнівських місць з дитсадком на 20 дітей[14].
• Стадіон (реконструктований 2011 року).
• Мультифункціональний спортивний майданчик коштом бюджету США споруджено в 2019 р.[15]
• 392 двори, 1299 мешканців.

• 
  Церква Воздвиження Чесного Хреста
• 
  Сільрада і ФАП
• 
  Будинок культури і бібліотека
• 
  Меморіальна дошка на бібліотеці
• 
  Стадіон

У селі є вулиці[16][17]:

• Зарічна
• Молодіжна (колишня Заріцька)
• Підгірна
• Підлісна
• Тарантюка (включає колишні Серилівка, Варшава, Млинська, хутір Панщина)
• Тараса Шевченка (колишня Задвирська)
• Хутірська (колишній хутір Пняки)