Дамберг Вольдемар Францевич

У лавах РСЧА з квітня 1918 року. Учасник Громадянської війни в Росії, служив червоноармійцем 1-го Латиського кавалерійського полку та головою комітету 2-го Латиського кавалерійського полку. У лютому 1919 року призначений комісаром 2-го кавалерійського дивізіону, а у квітні 1919 року — начальником кавалерійського відділення армійської школи Радянської Латвії.

З липня 1919 був курсантом 1-х Московських кавалерійських курсів. По закінченні кавалерійських курсів у жовтні 1919 року призначений на посаду командира взводу, згодом — комісар 1-го кавалерійського полку окремої кавалерійської бригади, а з листопада 1919 року — комісар 85-го кавалерійського полку 15-ї кавалерійської дивізії. У квітні 1920 року призначений командиром ескадрону того ж полку. Воював на Північному, Східному й Південно-Західному фронтах. З травня 1920 року — слухач Вищої кавалерійської школи.

По закінченні Вищої кавалерійської школи з серпня 1922 року виконував посаду начальника кавалерійського відділення Уфімсько-Башкирських командних курсів. У травні 1923 року призначений помічником командира ескадрону Оренбурзької кавалерійської школи, у жовтні 1924 року — командиром кавалерійського ескадрону 57-ї стрілецької дивізії.

З червня 1927 року — начальник штабу 48-го кавалерійського полку Оренбурзької кавалерійської дивізії.

З жовтня 1928 по травень 1932 року навчався у Військовій академії імені М. В. Фрунзе, по закінченні якої був призначений на посаду начальника 1-ї частини штабу 10-ї кавалерійської дивізії, а з січня 1934 року — начальник штабу 11-ї кавалерійської дивізії.

У липні 1938 року був заарештований, перебував під слідством, але у лютому 1939 року звільнений за відсутністю складу злочину, поновлений у званні й призначений викладачем тактики Військової академії імені М. В. Фрунзе.

З січня 1941 року — помічник командира 24-ї кавалерійської дивізії.

У липні 1941 року В. Ф. Дамберг призначений командиром 28-ї запасної стрілецької бригади.

З 16 жовтня 1942 по 11 січня 1943 року полковник Дамберг командував 15-м кавалерійським корпусом Закавказького фронту, який дислокувався в Ірані[1].

З 3 березня 1943 року — командир 13-го стрілецького корпусу.

31 березня 1943 року В. Ф. Дамбергу присвоєне військове звання «генерал-майор»[2].

25 січня 1944 року призначений командиром 124-го стрілецького корпусу, що брав участь у обороні Ленінграда. У лютому того ж року був поранений.

З 20 березня по 10 червня 1944 року — командир 48-ї стрілецької Ропшинської Червонопрапорної дивізії імені М. І. Калініна[3] на Ленінградському фронті.

У липні—жовтні 1944 року командував 308-ю Латиською стрілецькою дивізією на 2-гу Прибалтійському фронті.

2 жовтня 1944 року призначений заступником командира 130-го стрілецького Латиського ордена Суворова корпусу.

У повоєнні роки продовжив військову службу в ЗС СРСР. Обіймав посади командира 301-ї стрілецької дивізії (грудень 1945 — липень 1946), 43-ї гвардійської стрілецької дивізії (липень 1946 — квітень 1947), 29-ї окремої гвардійської стрілецької бригади (квітень 1947 — червень 1950), 43-ї гвардійської стрілецької дивізії (червень 1950 — червень 1952).

З червня 1952 по квітень 1959 року — військовий комісар Латвійської РСР.

У квітні 1959 року вийшов у запас. Мешкав у Ризі, де й помер 17 липня 1965 року. Похований 22 липня 1965 року на цвинтарі Райніса в Ризі.