Данієль Габрієль Фаренгейт

Данієль Габрієль Фаренгейт або Данієль Ґабрієль Фаренгайт[1][2] (24 травня 1686(16860524), Данциг 16 вересня 1736, Гаага) німецький хімік і фізик, автор температурної шкали його імені.

Daniel Gabriel Fahrenheit
нім. Daniel Gabriel Fahrenheit
Народився 24 травня 1686(1686-05-24)
Гданськ, Гданський повіт, Поморське воєводство, Великопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Помер 16 вересня 1736(1736-09-16) (50 років)
The Hague, Гаага, Голландська республіка
Країна  Річ Посполита
Діяльність фізик, винахідник, instrument maker, хімік
Галузь фізика, термометрія
Членство Лондонське королівське товариство
Відомий завдяки: Шкала Фаренгейта, гідрометр Фаренгейта
Нагороди
Автограф

 Данієль Габрієль Фаренгейт у Вікісховищі
Будинок у Гданську, в якому народився Фаренгейт

Першим запропонував метод очищення ртуті, винайшов спиртовий (1709) та ртутний (1714) термометри, запропонував температурну шкалу (1724), згодом названу його іменем, в котрій температура танення льоду становила 32 градуси, а температура кипіння води на 180 градусів більша (212 градусів).

Біографія

Народився у ганзейському місті Данцігу в німецькій купецькій родині. Батько, Данієль Фаренгайт, був родом з Кенігсберга, Східна Прусія. Мати, Конкордія походила зі знаного данцігського купецького роду Шуман (Schumann). Нещасний випадок з отруйними грибами спричинив ранню смерть батьків Фаренгейта (Данієль був наймолодшим з п'яти дітей у сім'ї). Вивчав хімію в Амстердамі, однак наукові експерименти цікавили його більше, і пізніше він став вивчати прикладні природничі науки.

Після мандрування по Англії і Німеччині поселився в Нідерландах. Тут він вперше виготовив термометр і барометр. Спочатку термоскопічною рідиною йому служив спирт, але пізніше близько 1715 року він замінив спирт ртуттю, чим досягнув більш точних вимірювань.

У системі вимірювання температури Фаренгейта існують три відправні точки:

  • 0 °F — занурюючи термометр в суміш снігу, що тане, з нашатирем і кухонною сіллю, Фаренгейт прийняв досить низьку температуру зими 1709 року в Данцізі за нуль для своєї шкали;
  • 32 °F — температура танення льоду;
  • 98 °F — температура тіла здорової людини.

Таким чином, точка кипіння води буде дорівнювати 212 °F.

У 1718 році він читав в Амстердамі лекції з хімії. З 1724 року став членом Лондонського королівського товариства.

Фаренгейт виготовив також перший ваговий ареометр і термобарометр. У 1721 році він відкрив, що вода може бути охолоджена нижче точки замерзання і залишатися в рідкому стані; працював також над конструкцією машини для осушування місцевості, яка зазнала повеней.

Останні роки прожив у Нідерландах, помер у Гаазі 1736 року.

Одиницю вимірювання температури градус Фаренгейта (°F) було названо на його честь.

Розрахунки

Порівняння шкал Цельсія (зліва) і Фаренгейта

Щоб перевести градуси Фаренгейта на градуси Цельсія або Реомюра, слід від даного числа відняти спочатку 32, а пізніше одержаний залишок помножити на 5/9 (для Цельсія) або 4/9 (для Реомюра). Навпаки, якщо необхідно перевести градуси Реомюра або Цельсія в градуси Фаренгейта, то число їхнє слід перемножити на 9/4 або 9/5 і до добутку додати 32.

Слід пам'ятати, що температура в 96 °F — як «температура тіла здорової людини» стала казусною величиною — Фаренгейт, визначає діапазон градуювання своєї температурної шкали, прийняв за 100 градусів виміряну ним температуру тіла своєї дружини, яка, як з'ясувалося, в той момент хворіла на простудне захворювання, і її температура була вища температури тіла «здорової людини».

Таким чином, температурна шкала, розроблена Фаренгейтом, містить два цікавих факта: незвично занижено нуль — наслідок дуже холодної зими в Данцігу в той період і завищену градацію 100 — як температуру тіла хворої людини. Можливо, це є також однією з причин визнання шкали Цельсія в більшості країн світу, як альтернативної їй.

На честь його імені

На честь науковця названо астероїд 7536 Фаренгейт[3].

Див. також

Примітки

  1. Український правопис. Київ: Наукова думка. 2019. с. 156. ISBN 978-966-00-1728-3.
  2. Український правопис. Київ: Наукова думка. 2019. с. 163. ISBN 978-966-00-1728-3.
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.