Девкаліон

Девкаліо́н (грец. Δευκαλίων, [djuːˈkeɪliən]) у грецькій міфології був сином Прометея, пов'язаним з міфом про потоп. Стародавні джерела вважають, що його матір'ю була або Клімена, або Гесіона, або Пронойя[4][5].

 

Девкаліон
Батько Прометей[1][2]
Мати Клімена[3] або Axiothead
Брати/сестри Федра
Діти Еллін[3], Амфіктіон, Амфіктіон, Пандора, Orestheusd, Thyiad, Melantho daughter of Deucaliond, Протогенея, Haemoned, Candybvsd і Пандора
Частина від Девкаліон і Пірраd
 Медіафайли у Вікісховищі

Етимологія

Згідно з народною етимологією, ім'я Девкаліона походить від δεῦκος , deukos, як варіант γλεῦκος , gleucos, тобто «солодке молоде вино, солодавість»[6][7] та від ἁλιεύς , haliéus, тобто «матрос, моряк, рибалка»[8]. Ім'я його дружини Пірри походить від прикметника πυρρός , -ά, -όν, pyrrhós, -á, -ón, тобто «колір полум'я, помаранчевий»[9].

Сім'я

Девкаліон і Пірра мали щонайменше двох дітей, Елліна і Протогенею[10] і, можливо, третього сина, Амфіктіона[11] (який є автохтонним в інших традиціях).

Перелік їхніх дітей, як згадано в «Каталозі жінок», включає дочок Пандору та Тію та принаймні одного сина Геллена[12]. Згідно з переказами, їхні нащадки жили в Фессалії.

В одному джерелі згадуються три сини Девкаліона та його дружини: Орестей, Марафоній і Проной (батько Геллена)[13][14]. За деякими даними, іншими дітьми Девкаліона були Меланто, мати Дельфа від Посейдона[15] і Кандіб, який дав своє ім'я місту Кандіба в Лікії[16] .

У міфології
Девкаліон з «Промпуарію (довідника) образів відомих [Людей]»

Потоп

У часи Девкаліона Зевс наслав потоп, розлючений зарозумілістю Лікаона та його синів, нащадків Пелазга. Згідно з цією історією, Лікаон, цар Аркадії, приніс у жертву Зевсу хлопчика, який був обурений цією жертвою, і тому вирішив покласти край бронзовому віку, випустивши потоп. Під час цього потопу річки текли потоками, а море заливало прибережну рівнину, охоплюючи підніжжя бризками і вимиваючи все начисто. Девкаліон за допомоги свого батька Прометея був врятований від цього потопу, спорудивши човен[17]. Як і біблійний Ной і месопотамський аналог Утнапіштім, він використав його, щоб пережити потоп разом зі своєю дружиною Піррою.

Найповніші описи гаведені в Овідія у «Метаморфозах» і в «Бібліотеці» Псевдо-Аполлодора[18]. Девкаліона, який царював у регіоні Фтії, його батько, Прометей, попередив про потоп. Девкаліон повинен був побудувати човен та ретельно убезпечити його (у цій версії міфу про потоп не врятовано жодної тварини), так що, коли вода відступила через дев'ять днів, він і його дружина Пірра, дочка Епіметея, були єдиною вцілілою парою людей. Їхні груди торкнулися твердого ґрунту на горі Парнас[19] або на горі Етна на Сицилії[20] або на горі Афон на Халкідіках[21] чи горі Отріс у Фессалії[22].

Гігін згадує думку Гегесіана, що Девкаліона слід ототожнювати з Водолієм, «тому що під час його правління така кількість води наливають з неба, що в результаті настав великий потоп».

Після того, як потоп закінчився і пара подякувала Зевсу, Девкаліон (у деяких джерелах стверджується, що на той момент йому було 82 роки) порадився з оракулом Феміди про те, як знову заселити Землю. Йому сказали «покрити голову і кинути кістки матері за плече». Девкаліон і Пірра зрозуміли, що «мати» — це Гея, мати всього живого, а «кістками» є скелі. Вони кидали каміння за плечі, і воно перетворювалося на людей. Каміння Пірри стало жінками; Девкаліонрве стало чоловіками[23].

Письменник 2-го століття нашої ери Лукіан розповів про грецького Девкаліона у творі «Про сирійських богинь», який, напвене, більше відноситься до близькосхідних легенд про потоп: у його версії Девкаліон (його він також називає Сізіфом)[24] забрав своїх дітей, дружину та пари тварин разом із собою на ковчег, а пізніше побудував великий храм у Манбіджі (північна Сирія), на місці прірви, що прийняла всі води; далі він описує, як паломники двічі на рік приносили сюди посудини з морською водою, аж з Аравії та Месопотамії, щоб відзначити цю подію[25].

Варіанти міфу про потоп

З іншого боку, Діонісій Галікарнаський стверджував про Девкаліона, що його батьки були Прометеєм і Асією, дочкою Океану і нічого не згадує про повінь, але замість цього звертається до нього як командувача, який вів «шосте покоління» пеласги з Парнасу до Фессалії[26].

Вважалося, що один з найперших грецьких істориків, Гекатей Мілетський, написав книгу про Девкаліона, але вона не збереглася. Єдиний уцілілий фрагмент згадки про Девкаліона не вказує на потоп, але називає батьком персонажа Орестея, царя Етолії. Значно пізніший географ Павсаній, дотримуючись цієї традиції, називає Девкаліона царем Озолійського Локріса і батьком Орестея.

Плутарх згадує легенду про те, що Девкаліон і Пірра оселилися в Додоні, Епір; в той час як Страбон стверджує, що вони жили в Кіні, і що могилу Пірри все ще можна знайти там, а Девкаліона можна побачити в Афінах ; він також згадує пару островів Егейського моря, названих на честь пари[27].

Інтерпретація

Мозаїка

Класицист 19-го століття Джон Лемпр'єр у «Bibliotheca Classica» стверджував, що, оскільки історія була переповідана в пізніших версіях, вона накопичила деталі з оповідань про Ноя: «Таким чином Аполлодор дає Девкаліону великий човен як гарант безпеки; Плутарх говорить про голубів, за допомогою яких він намагався з'ясувати, чи зійшли води, і Лукіан про тварин усіх видів, яких він узяв із собою»[28]. Однак «Епос про Гільгамеша» містить кожен із трьох елементів, визначених Лемпрієром: гарант безпеки (у вигляді інструкцій з будівництва човна), відправлення птахів, щоб перевірити, чи відступили води, і розміщення тварин усіх видів на човні. Ці факти були невідомі Лемпрієру, оскільки ассірійські клинописні таблички, що містять епос про Гільгамеша, були виявлені лише в 1850-х роках[29]. Відбулося це через 20 років після того, як Лемпрієр опублікував свою «Bibliotheca Classica». Вважається, що епос про Гільгамеша принаймні такий же старий, як Старий завіт, якщо не старший[30][31][32]. Враховуючи поширеність релігійного синкретизму в давньогрецькому світі, ці три елементи, можливо, вже були відомі деяким грекомовним народам у популярних усних варіантах міфу про потоп, задовго до того, як вони були записані. Найближче джерело цих трьох конкретних елементів у пізніших грецьких версіях залишається неясним.

Датування ранніх учених

Деякий час протягом середньовіччя багато європейських християнських вчених продовжували приймати грецьку міфічну історію за чисту монету, таким чином стверджуючи, що потоп Девкаліона був регіональним потопом, який стався на кілька століть пізніше за всесвітній потоп, який пережила родина Ноя. На основі археологічної стели, відомої як Парійська хроніка, зазвичай стверджувалося, що потоп Девкаліона стався приблизно в 1528 році до нашої ери. Потоп Девкаліона може бути датований в хронології святого Ієроніма приблизно 1460 роком до нашої ери. Згідно з Августином Гіппонським (Місто Бога XVIII,8,10,&11), Девкаліон та його батько Прометей були сучасниками Мойсея. За словами Климента Олександрійського у своїй «Строматі», «…у часи Кротопа відбулося спалення Фаетона і потоп Девкаліона»[33].

Примітки
  1. Любкер Ф. Prometheus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1109–1110.
  2. Девкалион // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1893. — Т. X. — С. 247.
  3. Любкер Ф. Deucalion // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 391.
  4. Схолія до Одіссеї 10.2 називає Клімену матір'ю окрім Гесіони (цитуючи Акусілая, FGrH 2 °F 34) і можливо Пранойю.
  5. Схолія до Одіссеї 10.2 (=Каталог жінок фр. 4) повідомляє, що Гесіод називав Девкаліонову матір «Прінеєю» чи «Пріноєю», що на думку Діндорфа були спотвореними іменами Пронойї. Ця поправка вважається «безперечною перевагою» А. Казановою (1979) в La famiglia di Pandora: analisi filologica dei miti di Pandora e Prometeo nella tradizione esiodea. Florence, p. 145.
  6. δεῦκος. Liddell, Henry George; Scott, Robert; A Greek–English Lexicon at the Perseus Project
  7. γλεῦκος. Liddell, Henry George; Scott, Robert; A Greek–English Lexicon at the Perseus Project
  8. ἁλιεύς. Liddell, Henry George; Scott, Robert; A Greek–English Lexicon at the Perseus Project
  9. πυρρός. Liddell, Henry George; Scott, Robert; A Greek–English Lexicon at the Perseus Project
  10. Ферекрід фр. 3F23
  11. Аполлодор. Бібліотека1.7.2
  12. Гесіод. Каталог жінок, фр. 2, 5 і 7; cf. M.L. West (1985) The Hesiodic Catalogue of Women. Oxford, pp. 50–2, називає, що третя дочка, Протогенія, згадана Павсанієм у 5.1.3, присутня в Каталозі.
  13. Гекатей, фр. 1F13
  14. Gantz, Timothy (1993). Early Greek Myth: A Guide to Literary and Ancient Sources. London: Johns Hopkins University Press. с. 167. ISBN 0-8018-4410-X.
  15. Цец до Лікофрона, 209
  16. Степан Візантійський, Етика, як Κάνδυβα
  17. Pleins, J. David (2010). When the great abyss opened : classic and contemporary readings of Noah's flood (вид. [Online-Ausg.].). New York: Oxford University Press. с. 110. ISBN 978-0-19-973363-7.
  18. Apollodorus' library at theoi.com
  19. Pindar, Olympian Odes 9.43; cf. Ovid, Metamorphoses I.313–347
  20. Hyginus' Fabulae 153. Livius.org. 26 вересня 2007. Процитовано 9 липня 2012.
  21. Коментарі Сервія до Вергілієвих Буколік, 6:41
  22. Гелланік, FGrH 4 °F 117, цитуючи схолію Піндара, Олімпія 9.62b: «Гелланік каже, що груди торкнулися на Парнасу, Отріса в Фессалії».
  23. Parker, Janet; Stanton, Julie, ред. (2008). Greek and Roman Mythology. Mythology: Myths, Legends, & Fantasies (вид. Reprinted). Lane Cove, NSW, Australia: Global Book Publishing. с. 32–35. ISBN 978-1-74048-091-8.
  24. Рукописи стверджують про скіфів, «скіфський», а не Сізіфський, що є припущенням.
  25. Лукіан. Про сирійських богинь. 12-13.
  26. Dionysius of Halicarnassensis, The Roman Antiquities of Dionysius Halicarnassensis, volume 1
  27. Плутарх. Життя Пірра. 1.
  28. Lemprière, John. Bibliotheca Classica, page 475.
  29. George, Andrew R. (2008). Shattered tablets and tangled threads: Editing Gilgamesh, then and now. Aramazd. Armenian Journal of Near Eastern Studies 3: 11. Процитовано 12 вересня 2018.
  30. George, A. R. (2003). The Babylonian Gilgamesh Epic: Introduction, Critical Edition and Cuneiform Texts. Oxford University Press. с. 70–. ISBN 978-0-19-927841-1. Процитовано 8 листопада 2012.
  31. Rendsburg, Gary. "The Biblical flood story in the light of the Gilgamesh flood account, " in Gilgamesh and the world of Assyria, eds Azize, J & Weeks, N. Peters, 2007, p. 117
  32. Wexler, Robert (2001). Ancient Near Eastern Mythology.
  33. The Stromateis (Book 1), Chapter 21.

 

Першоджерела

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.