Дегтярьов Олександр Вікторович

Народився в Чугуєві в сім'ї військовослужбовця. Ще у дитинстві з батьками переїхав до Києва, де розпочав грати в футбол у київській ДЮСШ-1 під керівництвом Михайла Корсунського та Леоніда Ідзковського. Окрім футболу захоплювався практично всіма ігровими видами спорту, а також боксом, в якому домігся певних успіхів.

Спочатку тяготів до гри в поле, але одного разу зігравши в воротах, справив враження на присутніх своїми впевненими діями на останньому рубежі й закріпився в амплуа голкіпера.

За команду київського ДЮСШ-1 виступав близько п'яти років, протягом яких також захищав кольори юнацької збірної УРСР, в складі якої став володарем всесоюзного Кубка «Юність».

У свій перший професійний клуб — чебоксарську «Енергію» потрапив за запрошенням наставника цієї команди Арсена Найдьонова, і практично відразу ж закріпився в основному складі, граючи в якому дуже скоро звернув на себе увагу футбольних фахівців, але з безлічі цікавих пропозицій вибрав тернопільський "Авангард" , бажаючи попрацювати з наставником цієї команди — в минулому легендарним воротарем Олегом Макаровим. Час спільної роботи не минув для Дегтярьова даремно: Макаров забезпечив молодому воротареві гарну воротарську школу і, особливо, чудові навички відбивати пенальті.

У 1968 році Дегтярьов опинився в житомирському «Автомобілісті», яким керував відомий фахівець Віктор Жилін, після цього відправився в миколаївський «Суднобудівник» до ще одного досвідченого наставника — Євгена Лемешка, і, урешті-решт, опинився в київському СКА, де проходив службу в рядах Збройних сил СРСР і попрацював з одним зі своїх кумирів Миколою Маношиним.

У 1973 році на запрошення Матвія Черкаського Дегтярьов потрапив в одеський «Чорноморець», в якому провів найкращі роки своєї кар'єри гравця. У перший же рік свого виступу за «моряків» він завоював малі золоті медалі першості СРСР, а через рік — «бронзу» вищої ліги СРСР і путівку в Кубок УЄФА.

У 1979 році досвідчений голкіпер був змушений покинути одеський клуб, у складі якого відіграв понад сто офіційних матчів і завершив ігрову кар'єру у чернігівській «Десні». Але свій останній матч все ж провів в Одесі: 11 червня 1981 року «моряки» втратили всіх чинних воротарів і в терміновому порядку дозаявили Дегтярьова, який вже повісив бутси на цвях. Олександру довелося відіграти всі 90 хвилин домашньої календарної зустрічі з московським «Спартаком». Одесити поступилися з рахунком 1:4[1].

У тому ж році Дегтярьов поповнив суддівський корпус СРСР і за короткий проміжок часу дослужився до асистента арбітра вищої ліги. У 1985 році як головний арбітр дебютував у першій лізі СРСР, отримавши республіканську категорію. У 1991 році був включений в списки суддів на присвоєння всесоюзної категорії, проте через розпад СРСР її й не отримав, хоча в багатьох джерелах це фігурує як факт, що відбувся, й помилково датується 1990-м роком.

Дегтярьов судив матчі чемпіонату України, паралельно займався розвитком футболу в Одесі, успішно виступав у чемпіонаті України за ветеранський клуб «Рішельє». Деякий час працював директором одеського міського стадіону «Спартак», а в сезоні 1995/96 років — начальником команди «Динамо-Флеш». Згодом поповнив інспекторський корпус футбольної України і був обраний віце-президентом міської федерації футболу.

У 2001 році Олександр Дегтярьов був включений до числа найкращих футболістів Одеси XX століття і символічну збірну «Чорноморця» всіх часів.

• Усатюк Ю. И. «Отлитые в бронзе». — Одесса: ВМВ, 2014. — с. 368., ил. ISBN 978-966-413-496-2

• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Профіль на сайті «Одеський футбол»
• Профіль гравця на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
• Профіль на сайті footbook.ru
• Профіль арбітра на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
• Профіль арбітра на сайті allplayers.in.ua
• Олександр Дегтярьов: «Я двічі повертався в футбол»
• Олександр Дегтярьов: «У 1974 році "Чорноморець" міг виграти "Срібло", але й бронзові медалі були величезним успіхом»