Демографічна історія Чорногорії

Дукля, сьогоднішня південна частина Чорногорії, за часів Стефана Воїслава, була заселена сербами.[1]

У різних документах зазначалося, що мешканці Середньовічної Дуклі чи Зети були сербами, але також проживали ще італіки, албанці та волохи. Мовою, якою користувались жителі, була в основному старослов'янська, хоча в ранні часи вищі верстви населення вживали також латинську та грецьку.

Про період з XV по XVII століття відомо небагато. У ці роки сотні сімей чорногорців переїхали до південної частини Паннонії, яку серби залишили, шукаючи притулку в Габсбурзькій монархії.

Маріано Боліцца з Котора був державним службовцем Венеціанської Республіки. Головною метою його звіту за 1614 рік та опису Скадарського санджака — було надання інформації про сухопутні шляхи для їх кращого використання місцевими кур'єрами, які передавали офіційну кореспонденцію з Венеції до Константинополя та назад, а також дослідити військовий потенціал території. На початку XVII століття він надав досить детальний огляд міст і сіл Чорногорії та північної Албанії. У звіті було зроблено висновок про етнічну чорногорську більшість території, тоді як албанська меншина була присутня в регіоні Шкодри.[2]

Йован Стефанов Балевич, з племені Братоножичів, який згодом став майором російської армії, написав у Петербурзі у 1757 р. «Коротку та об'єктивну характеристику теперішнього стану Чорногорії», де повідомив наступне: «Всі жителі Чорногорії є етнічними слов'янами та конфесійно — православними. Хоча вони не є компетентними в певних галузях, через відсутність шкіл, але від природи є здібними, особливо зі зброєю... Кількість чорногорських воїнів, які вільно проживають на вершинах Чорногорії та яких турки називають непокірними, не перевищує 5 000... У Чорногорії немає ремісників та шкіл, окрім монастиря Цетиньє, який знаходиться в архієпископській резиденції, де священики навчаються читання та письма чорногорською мовою за фінансуванням архієпископа...Чорногорці зараховують до себе такі слов'янські племена: Кучи, Братоножиці, Доні і Горні Васоєвичі, Пипери, Морачани, Бєлопавличі — всі вони є православними, але османськими громадянами. Вони також вважають чорногорськими деякі католицькі племена: Хоти, Клименти, Груди, Тузи, Скривали, Хузи, Мальтези, Кастрати»[3]

У 1766 році Митрополит Сава називав свій народ «чорногорцями».[4]

Відповідно до перепису, який відбувся у 1863 та 1864 роках, у Чорногорському князівстві проживало 196 230 осіб, з них 99 889 чоловіків та 96 339 жінок[5].

В 1882 році Бернард Шварц написав про 160 000 людей, які мешкають у Князівстві Чорногорія. Хоча зазвичай кількість мешканців Чорногорії того періоду оцінюють у 230 000 осіб.

• 
  Релігійний склад Чорногорії за поселеннями (1862 рік)
• 
  Релігійний склад Чорногорії за поселеннями (1880 рік)

В 1900 році, відповідно до міжнародних джерел, Князівство Чорногорія мало 311 564 людей. Релігійний скад був такий:

• православні ― 293 527 (94,21 %)
• мусульмани ― 12 493 (4,01 %)
• римо-католики ―5 544 (1,78 %)

За грамотністю:

• 77 % неписьменних
• 23 % письменних

В князівстві проживало близько 5 000 албанців та 800 ромів.

У 1905 році 6 674 чорногорців емігрували в інші країни (здебільшого в США).

У 1906 році було 4 346 емігрантів.

У 1907 кількість жителів Чорногорії оцінено в 282 000 осіб.

Офіційний перепис населення, який відбувся у 1909 році, був оснований на релігійній приналежності мешканців Чорногорії.

Загалом нараховано 317 856 жителів князівства. Релігійний склад населення:

• православні ― 94,38 %
• інші (здебільшого мусульмани)

• 
  Релігійний склад Чорногорії за поселеннями (1913)
• 
  Релігійний склад Чорногорії за поселеннями (1914)

Всього: 615 035 жителів

У 1918 Чорногорія ввійшла в Королівство Сербів, Хорватів і Словенців. У 1921 уряд організував перепис населення, який враховував релігійну приналежність та рідну мову мешканців Чорногорії. До категорії «серб або хорват» зараховували всіх респондентів, рідною мовою яких була сербська. У муніципалітетах Андрієвиці, Бару, Колашина, Никшича, Подгориці та Цетинє, які в переписі віднесли до території Чорногорії, нарахували 199 227 мешканців. Серед них:

• сербохорватів ― 181 989 (91,35 %)
• албанців ― 16 838 (8,45 %)

Общини Беране та Бієло-Полє, які зараз у складі Чорногорії, тоді віднесли до регіону «Стара Сербія»:

• Беране ― 23 864 мешканців, серед них сербів 23 561 (98,73 %)
• Бієло-Полє ― 26 147 мешканців, серед них 26 136 сербів (99,96 %)

Перепис населення 1931 року також проводило Королівство Югославія, але дані оприлюднені вже в комуністичній Югославії. Результати, враховуючи нинішні межі Чорногорії:

• 
  Мовний склад населення за поселеннями (1931)
• 
  Релігійний склад населення за поселеннями (1931)

У 1945 р., після Другої світової війни, була утворена комуністична Югославія, а Чорногорія була проголошена однією з республік, що входять до її складу. Перепис 1948 року та наступні були проведені вже Республікою Чорногорія.

• 
  Етнічна склад Чорногорії за общинами та містами (1948)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за общинами та містами (1948)

Цей перепис свідчить про формування югославської нації.

• 
  Етнічний склад Чорногорії за общинами та містами (1953)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за общинами та містами (1953)

• 
  Етнічний склад населення Чорногорії за поселеннями (1961)
• 
  Етнічний склад населення Чорногорії за поселеннями (1961)
• 
  Поширеність чорногорців у Чорногорії за поселеннями (1961)
• 
  Поширеність сербів у Чорногорії за поселеннями (1961)
• 
  Поширеність мусульман у Чорногорії за поселеннями (1961)
• 
  Поширеність албанців у Чорногорії за поселеннями (1961)
• 
  Поширеність хорватів у Чорногорії за поселеннями (1961)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за муніципалітетами (1961)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за муніципалітетами (1961)

У 1968 році комуністичний уряд Югославії запровадив нову приналежність — етнічні мусульмани.

• 
  Етнічний склад Чорногорії за поселеннями (1971)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за поселеннями (1971)
• 
  Поширеність чорногорців у Чорногорії за поселеннями (1971)
• 
  Поширеність сербів у Чорногорії за поселеннями (1971)
• 
  Поширеність мусульман у Чорногорії за поселеннями (1971)
• 
  Поширеність албанців у Чорногорії за поселеннями (1971)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за муніципалітетами (1971)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за муніципалітетами (1971)

Результати перепису 1981 року:

Всього: 584 310 жителів
: чорногорці : 400 488 (68,54 %)
: етнічні мусульмани : 78 080 (13,36 %)
: албанці : 37 735 (6,46 %)
: югослави : 31 243 (5,35 %)
: серби : 19 407 (3,32 %)
: хорвати : 6 904 (1,81 %)
: роми : 1 471 (0,25 %)
: македонці : 875 (0,15 %)
: словенці : 564 (0,1 %)
: угорці : 238 (0,04 %)
: німці : 107 (0,02 %)
: росіяни : 96 (0,02 %)
: італійці : 45 (0,01 %)
: інші: 816 (0,14 %)
: немає відповіді: 301 (0,05 %)
: регіональна приналежність: 1 602 (0,27 %)
: невідомо: 4 338 (0,74 %)

• 
  Етнічний склад Чорногорії за поселеннями (1981)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за поселеннями (1981)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за поселеннями (1981)
• 
  Поширеність чорногорців у Чорногорії за поселеннями (1981)
• 
  Поширеність сербів у Чорногорії за поселеннями (1981)
• 
  Поширеність мусульман у Чорногорії за поселеннями (1981)
• 
  Поширеність албанців у Чорногорії за поселеннями (1981)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за муніципалітетами (1981)
• 
  Етнічний склад Чорногорії за муніципалітетами (1981)

Результати перепису 1991 року:

: чорногорці: 380 467 (61,86 %)
: етнічні мусульмани: 89 614 (14,57 % )
: серби: 57 453 (9,34 %)
: албанці: 40 415 (6,57 %)
: югослави: 26 159 (4,25 %)
: хорвати: 6 244 (1,02 %)
: роми: 3 282 (0,53 %)
: македонці: 1 072 (0,17 %)
: словенці: 369 (0,06 %)
: угорці: 205 (0,03 %)
: німці: 124 (0,02 %)
: росіяни: 118 (0,02 %)
: італійці: 58 (0,01 %)
: інші: 437 (0,07 %)
: немає відповіді: 1 944 (0,32 %)
: регіональна приналежність: 998 (0,16 %)
: невідомо: 6 076 (0,99 %)

Перепис 2003 року був проведений владою Чорногорії, яка на той час разом із Сербією утворювала державу Сербія та Чорногорія.

Загалом на 2011 рік у Чорногорії проживало 620 029 осіб.

• Перепис Чорногорії з 1909 по 2003 рік(сербо-хорв.)
• Етнічна структура населення Чорногорії(сербо-хорв.)
• «Petar I Petrovic - DJELA», видавництво CID, Подгориця, 1999 рік, надруковано "Vojna tamparija" — Белград(сербо-хорв.)
• Statistički Godišnjak 2006 — Статистичне управління Чорногорії(сербо-хорв.)

1. The Early Medieval Balkans by John Van Antwerp Fine, 1983(англ.)
2. http://www.montenegrina.net/pages/pages_e/history/report_and_description_of_the_sanjak_of_shkodra1614.htm(англ.)
3. Short historic-geographical description of Montenegro- Jovan Stefanov Balevic(англ.)
4. Vukcevich, Bosko S. (1990). Diverse forces in Yugoslavia: 1941-1945. с. 379. ISBN 9781556660535. «Sava Petrovich [...] Montenegrian nation (nacion)»(англ.)
5. Sundečić, Jovan, ed. (1865). Orlić: Crnogorski godišnjak stari i novi za prostu godinu 1865. Cetinje: Kneževska pečatnja. с. 75.(англ.)