Джозеф Стігліц

Джозеф Стігліц
англ. Joseph Stiglitz
Джозеф Стігліц
Джозеф Стігліц
Ім'я при народженні англ. Joseph Eugene Stiglitz
Народився 9 лютого 1943(1943-02-09) (79 років)
Гері, Лейк, Індіана, США
Місце проживання Гері
Індіана
Країна  США[1][2][3]
Діяльність економіст, викладач університету, науковий письменник, письменник-документаліст, професор, критик, письменник
Alma mater Коледж Фіцвільямаd, Емгерстський коледжd (1964), Массачусетський технологічний інститут (1967) і Чиказький університет
Галузь економіка і screeningd
Заклад Університет Оксфорда, Принстонський університет, Манчестерський університет, Стенфордський університет, Світовий банк, Єльський університет і Колумбійський університет
Посада Шеф-економіст Світового банку і Chair of the Council of Economic Advisersd
Звання Changjiang Chaired Professord
Науковий керівник Роберт Солоу
Відомі учні Джанет Єлен
Членство Лондонське королівське товариство[4], Національна академія наук США[5], Європейська академія наук і мистецтв, Папська Академія соціальних наук[6], Британська академія, Американська академія мистецтв і наук[7], Російська академія наук, Американське філософське товариство[8], Римський клуб, Real Academia de Ciencias Económicas y Financierasd[9] і Економетричне товариство[10]
У шлюбі з Anya Schiffrind
Нагороди Нобелівська премія з економіки (2001)
Особ. сторінка josephstiglitz.com

 Джозеф Стігліц у Вікісховищі

Джо́зеф Юджин Сті́гліц (англ. Joseph Eugene Stiglitz; нар. 9 лютого 1943) — американський економіст і професор Колумбійського університету (Нью-Йорк); лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року за дослідження ринків з асиметричною інформацією.

Нагороджений медаллю Джона Бейтса Кларка (1979). Лауреат премії Ректенвальда (1998). Голова Ради економічних консультантів при президентові США (1995—1997); Шеф-економіст Світового банку (1997—2000). Є іноземним членом Секції економіки відділення суспільних наук Російської академії наук.

Біографія

Народився в штаті Індіана в сім'ї Шарлотти і Натаніела Стігліца. У 1960—1963 вчився в Амхерст-коледжі, де був президентом студентської самоврядності. Опісля навчався в Массачусетському технологічному інституті (МТІ); у 1965—1966 вчився в Чикаго під керівництвом Хирофумі Узави; у 1967 повернувся в МТІ, де отримав степінь доктора наук. Згодом викладав в університетах Кембриджа, Єля, Дюка, Стенфорда, Оксфорда й Вінстона — і нині є професором Колумбійського університету та співредактором журналу «Голос економіста» (англ. The Economists' Voice).

Окрім значимих досліджень в області мікро- та макроекономіки, Стігліц безпосередньо і відіграє важливу роль в політичному та суспільному житті. У 1992 він перебрався до Вашингтона, щоб працювати в адміністрації президента Білла Клінтона. У 1995—1997 обіймав посаду голови Ради економічних консультантів при президентові США. У 1997 його призначено у Всесвітній банк, в якому залишився віце-президентом і шефом-економістом до 2000.

Основні твори

  • «Капітал, заробітна плата і структурне безробіття» (Capital, Wages and Structural Unemployment 1969);
  • «Деякі подальші результати виміру нерівності» (Some Further Results on the Measurement of Inequality, 1973, в співавторстві Майклом Ротшильдом);
  • «Рівновага на ринках продуктів з недосконалою інформацією» (Equilibrium in Product Markets with Imperfect Information 1979).
  • «Глобалізація та її тягар» (Globalization and Its Discontents) Нью-Йорк, Лондон, 2002. Українською мовою в перекладі Андрія Іщенка вийшла в 2003 році, Київ, видавництво «КМ Академія»[11].

Критика

Представник Австрійської школи економіки Хесус Уерта де Сото критикує неокласичну теорію інформації:

… суб’єктивне сприйняття інформації є суттєвим елементом методології австрійської школи, який відсутній у неокласичній теорії, де інформація трактується як виключно об’єктивна. Більшість економістів не усвідомлюють того, що говорячи про інформацію, австрійці і неокласики мають на увазі принципово різні речі. З точки зору неокласиків, інформація - це дещо об’єктивне, свого роду товар, який продають і купують на ринку у відповідності з рішеннями про максимізацію.Ця «інформація», яку можна зберігати на різноманітних носіях, не має нічого спільного з суб’єктивною інформацією, про яку пишуть австрійці: з практичною і життєво необхідною інформацією, яку діюча особа суб’єктивно тлумачить, знає й використовує у контексті конкретної дії. Економісти австрійської школи критикують Стігліца й інших авторів неокласичної теорії інформації за нездатність інтегрувати свою теорію інформації з підприємництвом, яке й є джерелом і рухомою силою знання.

— Хесус Уерта де Сото, Австрийская экономическая школа [Рынок и предпринимательское творчество]. - Челябинск: Социум, 2009. - 174 с.

Примітки

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.