Джон Вікліф

У 1372 або 1373 Вікліф отримав в Оксфордському університеті ступінь магістра теології, провівши майже чверть століття на студентській лаві. Написав безліч робіт з логіки та філософії і отримав в університеті репутацію видатного полеміста-схоласта; але по церковній ієрархічній драбині просувався повільно і високих посад йому не пропонували. В 1360 став Майстром (головою) Бейлліол-коледжу Оксфордського університету. Після призначення його на посаду священика в Філлінгамі (в 1368 він перебрався до Ладгершаллу, графство Бакінгемшир) змушений був покинути викладацьку діяльність. Потім, до 1381, за вирахуванням короткого періоду, коли він очолював Кентербері-коледж в Оксфордському університеті, жив у Кембриджі, знімаючи кімнату в Квінз-коледжі.

Форд Медокс Браун. «Джон Вікліф читає свій переклад Біблії Джону Гентському»

На королівську службу Вікліф вступив незадовго до 7 квітня 1374, коли Едуард III призначив його парохом у Латтерверті. Йому було доручено захищати антиклерикальний курс сина короля, Едуарда, принца Уельського. Влітку 1374 Вікліф жив у Брюгге, допомагаючи відстоювати перед нунцієм папи Григорія XI позицію уряду, який протестував проти обкладення англійського кліру папським податком і проти папських призначень своїх кандидатів на церковні посади в Англії. З 1374 до 1376 він працював в Оксфорді над двома трактатами «Про Божественну владу» (De Dominio Divino) і «Про світську владу» (De Civili Dominio), які закінчив у 1378. У них стверджувалося право монарха позбавляти кліриків, які вчинили гріхи, джерел їхніх прибутків.

Принц помер у 1376, але його брат, Джон Гонт, закликав Вікліфа до Лондона, щоб той у своїх проповідях виступив проти єпископальної системи правління. Проповідник впорався з дорученням настільки успішно, що збірки його теологічних думок було відправлено до Рима для вивчення, а самого Вікліфа викликали на допит вищі англійські ієрархи в собор Святого Павла. Джон Гонт був присутній на цьому допиті (19 лютого 1377) і настільки запекло сперечався з єпископом Лондонським Вільямом Кортні, що судді розгублено припинили розгляд. Жодних подальших кроків проти Вікліфа не було зроблено доти, доки 18 грудня в Англії не були оприлюднені папські булли. Було наказано заарештувати Вікліфа і провести розслідування з приводу тих його помилок, які зачіпали церковне керівництво. Але й після цього він перебував під захистом університетської влади і друзів при дворі. Наступна спроба віддати його під суд у Ламбет (у березні 1378) була порушена овдовілою принцесою Уельською. Свої політичні здібності Вікліф в останній раз продемонстрував у Глостерському парламенті в жовтні 1378, де він захищав право на порушення недоторканності храму королівськими чиновниками у Вестмінстерському абатстві.

Джон Вікліф і лолларди

У відповідь на церковні звинувачення Вікліф почав критикувати католицьку практику і вчення. У цей період він спонукав своїх послідовників взятися за переклад Біблії англійською мовою. Смерть Григорія XI і наступний за нею папський розкол (так звана Велика схизма, 1378–1417) врятували його від подальших переслідувань з боку Риму. Його колишні політичні союзники, хоча і не симпатизували його ідеям, все ж таки захистили його від ворогів в Англії.

У 1381, діючи, ймовірно, за порадою Джона Гентського, Вікліф віддалився з Оксфорда в порівняно відлюдне місце (Латтерверт) після того, як комісія в його університеті невеликою більшістю голосів засудила його погляди на євхаристію як єретичні. Це рішення було підтверджено з ще суворішим формулюванням на соборі в Блекфраярі (Лондон) архієпископом Кентерберійським у травні 1382, коли групку учнів, що залишилися у нього, змусили відректися від його поглядів. До того часу, однак, вчення Вікліфа поширилося за межі університету і зберігалося в вульгаризованій формі зусиллями невеликого числа ревних, але неосвічених проповідників. Лоларди, так називалися члени цієї гілки протестантизму, періодично порушували спокій світської та церковної влади аж до Реформації. Вікліф помер від інсульту 31 грудня 1384 під час служіння в Латтерверті.

Вчення Вікліфа і за його життя, і після смерті до самої Реформації було популярне в нижчих верствах населення як в Англії, так і в материковій Європі, особливо серед гуситів, послідовників чеського реформатора Яна Гуса (близько 1369–1415).

У 1415 Констанцький собор оголосив Вікліфа єретиком і в 1428 Папа римський Мартин V наказав ексгумувати і спалити його рештки.

• Драгоманов М. Евангельска віра в старій Англіі / Женева: Українська друкарня, 1893. (PDF-файл)
• Історія християнської церкви: в 4 ч. / С. І. Чобич. — Львів: ДОБРА СПРАВА, 2001. — 599 с. — Бібліогр.: с. 581—591. — ISBN 966-7964-00-0 (див. с. 344)
• Нариси з нової iсторiї Європи / Шульгин О. Прага: Український Громадський Видавничий Фонд, 1925. — 219 с. (див. с. 65)
• Христианство. Энциклопедический словарь, тт. 1-3. М., 1993—1995
• Арсеньев И., Джон Виклиф, его учение и реформаторская деятельность, в его кн.: От Карла Великого до Реформации, М., 1910, т. 2;
• Илларионова Е. В., Жизнь и лит. деятельность Джона Виклифа., в кн.: Из истории Западноевропейского Средневековья, М., 1972;
• Михайловский В., Джон Виклиф и его учение, в кн.: Историч. хрестоматия по новой и новейшей истории, сост. Я. Г. Гуревич, СПб., 18954, т. 1;
• Пальмов М., Параллель между Гусом и Виклифом и их воззрениями, в кн.: Историч. хрестоматия по новой и новейшей истории, сост. Я. Г. Гуревич, СПб., 18954, т. 1;
• Kanak M., John Viklef, Praha, 1973 (там же приведена исчерпывающая библиогр.); ODCC, p.1502-03.
• Lahey, Stephen Edmund. John Wyclif. Oxford, Oxford University Press, 2009, 304 pp. ISBN 978-0-19-518331-3 Series: Great Medieval Thinkers

• Вікліф / УСЕ
• Уиклиф, Джон
• Фокс Д. Книга мучеников
• Уиклиф, Джон. Из «Библиологического словаря» священника Александра Меня
• Джон Уиклиф (1320—1384). Тихоокеанское Объединение Славянских Церквей Евангельских Христиан-Баптистов.