Джон Кауч Адамс

Джон Кауч Адамс (англ. John Couch Adams; 5 червня 1819 — 21 січня 1892) — англійський та корнський астроном, математик і механік. Член Лондонського королівського товариства. Відомий теоретичним відкриттям планети Нептун (1845), зробленим незалежно від У. Левер'є на основі дослідження збурень руху планети Уран. Запропонував нові методи теоретичного визначення вікового прискорення Місяця. Адамсу належать інші важливі праці з небесної механіки.

Джон Кауч Адамс
англ. John Couch Adams
Народився 5 червня 1819(1819-06-05)[1][2][…]
Леністd, Cornwall[3]
Помер 21 січня 1892(1892-01-21)[1][2][…] (72 роки)
Кембридж, Англія, Сполучене Королівство
Країна  Сполучене Королівство
Національність британець
Діяльність математик, астроном, викладач університету
Alma mater коледж Святого Джонаd
Галузь астрономія[3] і математика[3]
Заклад Cambridge Observatoryd[3] і Університет Сент-Ендрюса
Посада Regius Professor of Mathematicsd, Lowndean Professor of Astronomy and Geometryd[3], President of the Royal Astronomical Societyd[3] і President of the Royal Astronomical Societyd[3]
Науковий керівник Джон Гаймерз
Членство Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук і Національна академія наук США
Відомий завдяки: відкриття Нептуна,
метод Адамса
Нагороди медаль Коплі
 Джон Кауч Адамс у Вікісховищі

Наукова біографія

Народився в селі Леністі (Коруолл). 1843 року закінчив Кембриджський університет. У 1843—1858 викладав там же, в 1858—1859 — професор математики Абердінського університету, в 1859—1892 — професор астрономії і геометрії Кембриджського університету, одночасно з 1861 — директор Кембриджської обсерваторії.

Наукові роботи присвячені небесній механіці і математиці. 1843 року, досліджуючи збурення руху Урану, дійшов висновку, що вони викликані невідомою планетою. Отримавши рішення оберненої пертурбаційної задачі (зі спостережуваних відхилень від ньютонівської орбіти тіла відомої маси знайти орбіту і розташування тіла, що викликає збурення), розрахував (1844—1845) елементи еліптичної орбіти, масу і геліоцентричну довготу гіпотетичної планети. У вересні 1845 надав свої результати директору Кембриджської обсерваторії Дж. Челлісу, 21 жовтня 1845 — директору Гринвіцької обсерваторії Дж. Б.Ері. Проте Ері не поспішав організувати пошуки нової планети. Тим часом У. Ж. Ж. Левер'є в Паризькій обсерваторії незалежно від Адамса виконав аналогічні розрахунки та опублікував їх. На підставі цих розрахунків Йоганн Галле в Берлінській обсерваторії 23 вересня 1846 відкрив нову планету, названу Нептуном. Проте, це не применшило заслуг Адамса, і він справедливо вважається, разом із Левер'є, співавтором відкриття Нептуна.

Виконав низку робіт з теорії руху Місяця. Розрахував нові таблиці, що дають його точніше розташування; отримав нове значення вікового прискорення середнього руху Місяця з урахуванням зміни сонячного ексцентриситету. Розрахував орбіту метеорного потоку Леоніди з урахуванням збурень від планет і довів, що цей потік має кометну орбіту.

Адамс — основоположник нового напряму в небесній механіці, в якому рухи небесних тіл досліджуються не наближеною інтеграцією за допомогою нескінченних рядів, а шляхом чисельного інтегрування диференціальних рівнянь руху. Розроблений ним метод чисельного інтегрування залишається уживаним і досі. Математичні роботи Адамса містять також обчислення чисел Бернуллі, дослідження поліномів Лежандра. Розрахував сталу Ейлера з точністю до 263 десяткових знаків.

Член Лондонського королівського товариства (1849), член Паризької АН, іноземний член-кореспондент Петербурзької АН (1864), президент Лондонського королівського астрономічного товариства (1851—1853, 1874—1876).

Золота медаль Коплі Лондонського королівського товариства (1848), золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства.

1848 року Кембриджський університет заснував премію ім. Дж. К. Адамса за роботи з фізики, математики і астрономії, що присуджується раз на два роки.

Див. також
  • 1996 Адамс — астероїд, названий на честь вченого[4].

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Архів історії математики Мактьютор
  3. Waterston C. D., Shearer A. M. Former Fellows of The Royal Society of Edinburgh 1783 – 2002, Part 1 — Королівське товариство Единбурга, 2006. — С. 6.
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.