Диканя

Дика́ня, іноді те́рка[1][2], засвідчені також форми дика́н[3], дика́нь[3] — прилад у вигляді щита з дощок для молотіння зернових з допомогою свійської худоби (коней, волів)[4][5] . На території України була поширена у південних районах — степовій і лісостеповій зонах[1]. Досі зберігається у регіонах з примітивними формами рільництва, її можна також побачити під час фольклорних свят[6].

Диканя. Іспанія.

Слово диканя запозичене з грецької мови (очевидно через посередництво болгарської): воно походить від грец. τυκάνη («молотарка»), утвореного від τύκος — «кирка», «сокира» (спорідненого з укр. тикати)[3]. Інша версія: від тур. diken — «колючка», «шип», також через болгарське посередництво[7][8].

Будова й використовування

За деякими даними, молотильні дошки з'явилися ще 8 000 років тому, їхня батьківщина — Близький Схід і Балкани[9].

Диканя являла собою довгастий щит, збитий з 5-6 дощок. На нижній поверхні щита робили заглибини, куди вставляли гострі камінці або покривали її шипами (цвяшками) — для інтенсивності обмолоту, який здійснювався тертям. Розміри могли бути різними: так, наприклад, у середземноморських країнах зазвичай 1 × 2 м. З одного з вужчих боків він мав вигин догори (як у лиж). Там само розташовувалися пристрої для прикріплення дикані до коней (волів) — за допомогою упряжі (ярма). Посеред току забивали стовп, до якого на довгих повідках прив'язували тварин і ганяли їх по колоссю то в один, то в інший бік[2]. Молотник розташовувався зверху і правив тваринами.

Галерея
  • Дикані
  • Загальний вигляд. Малюнок
  • Диканя в музеї села Билгари
  • Диканя з камінцями на нижній поверхні. Іспанія
  • Диканя з камінцями на нижній поверхні
  • Гак на дикані для упряжі
  • Молотіння за допомогою дикані у Єгипті XIX ст. Ілюстрація з Encyclopaedia Biblica, 1903
  • Молотіння диканею на Середньому Сході. Ілюстрація з книжки єпископа Джона Вінсента Earthly Footsteps of the Man of Galilee, 1884


Див. також

Примітки
  1. В. Горленко. Види господарської діяльності
  2. В. І. Наулко (керівник), Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко, Т. В. Косміна, О. В. Курочкін, С. В. Мишанич, Т. О. Ніколаєва, А. П. Пономарьов, В. Т Скуратівський, М. Л. Струнка, Л. О. Ткаченко, Г. С. Щербій. Культура і побут населення України. — Видання друге, доповнене та перероблене. — К.: Либідь, 1993
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  4. Голяма енциклопедия България, т. 5, Българска академия на науките, Книгоиздателска къща «Труд», София 2012, с. 1746, ISBN 978-954-8104-27-2 (т.5), ISBN 978-954-398-140-3 (т.5) (болг.)
  5. Българска енциклопедия, Българска академия на науките Българска енциклопедия, Книгоиздателска къща «Труд», София, 2003, ISBN 954-8104-08-3, ISBN 954-528-313-0 (болг.)
  6. La trilla tradicional en Castroviejo, Rioja Alta (ісп.)
  7. Вакарелски, Хр. Етнография на България. С., 1977, 109—115.
  8. Мария Гюрова. Етнографски и археологически дикани: трансрегионална перспектива. — Българско е-списание за археология, 2011, № 1, 1-39;
  9. Anderson, Patricia C.; Chabot, Jacques; van Gijn, Annelou (2004). The Functional Riddle of 'Glossy' Canaanean Blades and the Near Eastern Threshing Sledge. Journal of Mediterranean Archaeology 17 (1, June): 87. doi:10.1558/jmea.17.1.87.56076. (p. 87-130)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.