Дмухайлівка

Перші відомості про село відносяться до середини 17 століття. Місцевість не раз обезлюднювалась чумою та посухою. Рятуючись від чуми перші переселенці розводили димокури, створювали димові завіси, вогонь від яких перекидався на все, що могло горіти. Вигорілу, спустілу місцевість почали називати Погорілим. У 1749 році в місцевість Погоріле поселився багатий козак Дмухайло. Пізніше поселились козаки Гаркуша, Шляховий, Логойда. Поселення стали називати хуторами Дмухайла.

У 1886 році тут мешкало 3 311 осіб у 602 подвір'ях. В селі була православна церква. Дмухайлівка входила до складу Гупалівської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії.

На 1898 рік тут було 934 двори з кількістю населення 3 302 особи чоловічої статі та 3272 — жіночої. 6108 десятин землі, які було відведено під наділи, роздано 1527 душам чоловічої статі.

Решта землі знаходилась у руках Бакмута, маєток якого містився в Анастаївці. Великими поміщиками були Микола Старокінь, мав 86 десятин, у попа було 200 десятин землі, у Степана Клочка — 125 десятин землі і т. д. Становище селян було дуже тяжким. Злидні, борги приводили селян до зубожіння. Знаряддя праці були примітивними: серп, плуг з ралом та лемешем, коса, ціп, дерев'яні вила — ось і все, чим обробляли свої клаптики землі. Крім панщини на плечі селян лягали загальнодержавні «подушне», «поголовне» та інше. Нещадно оббирала селян і церква, якій треба було віддавати церковну десятину.

На початку 1918 року у Дмухайлівці був організований революційний комітет. У той час у цій місцевості проходили воєнні дії, оскільки тривала Перша світова війна і Визвольні змагання.

У червні село було зайняте німецькими військами. За вказівкою німців було утворено «Союз земельних власників». «Союз» послав своїх членів в місто Новомосковськ по зброю, але партизани на чолі з Хомою Качаном і Кругловим оточили їх, перебили і вкинули в колодязь, а зброю забрали і озброїли нею партизан.

Восени 1918 року в Дмухайлівці було обрано волосний виконком, на чолі якого стояли Собко І.І., Феденко А. А. Але в 1919 році в село прийшли денікінці і знищили всі документи цього комітету. Члени волосного комітету пішли в підпілля і створили партизанський загін. На нього напав загін денікінців, у якому було 500 кавалеристів, 10 кулеметів, 4 гармати. Зав'язався нерівний бій. Партизани відступили до с. Гупалівки, з'єднались з батальйоном 45 стрілецької дивізії 398 стрілецького полку і пішли в наступ на денікінців. Втративши 40 чоловік вбитими, денікінці відступили.

У 1920 році в селі було знову створений революційний комітет, на чолі якого стояв Боцула Михайло Петрович. Революційний комітет проводив організаційну роботу, постачав хліб і коней Червоної Армії, зміцнював радянську владу в селі. Це не сподобалось поміщикам і вони створили загони, на чолі яких стояли Вовк, Коврига, Педько, Іванюк і інші. У липні 1920 року загін Іванюка зробив наліт на с. Дмухайлівку і вбив голову революційного комітету Боцулу М. П., міліціонера Капшука Сергія. В 1921 р. цей загін був розгромлений. В бою були вбиті і комсомольці нашого села — Джумар, Чорновол, Зимовець Василь. Незабаром була розгромлена і армія Махна, що діяла на території нашого повіту.

Коли радянська держава розгромила інтервентів і білогвардійців, одноосібні господарства селян стали об'єднувати в колективні господарства. Тоді з'явився перший колгосп у селі. Це сталося в 1928 р. і називався він «Передовик».

В нього увійшло 142 двори з площею землі 1050 га. Головою цього колгоспу був Яків Феодосійович Решетило. В 1929 р. організований другий колгосп «Борець за революцію» з площею землі 2410 га. В 1930 р. створено колгосп «Шлях до соціалізму», а в 1932 р. — колгосп «За другу п'ятирічку». Організаторами цих колгоспів були вихідці із бідноти — І.І. Собко, К. К. Ковіка, К. М. Дворецький, Н. М. Снитка та ін.

В 1935 р. всі колгоспи села одержали по акту від держави землю на вічне користування. В 1936 р. в селі було організовано машино—тракторну станцію. Колгоспи села були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.

Більше тисячі жителів села Дмухайлівки вступили до лав Радянської Армії. Німці відправляли молодь до Німеччини, а активних громадян — до концентраційних таборів. Жителі села не корились німецьким ворогам. Вони відмовлялись давати німецьким окупантам продовольство, а такі, як П. П. Шаравара, Данило і Василь Ковіка закликали організовуватись до боротьби. Нацисти розправились з ними і стратили їх. Активні дії проти німецьких загарбників проводив партизанський загін, організований членом комсомолу І. І. Демченком.

Зараз на місці загибелі Демченка І.І. встановлено обеліск, а перед Дмухайлівською школою, на центральній площі села — його бюст.

В 1954 р. на території села було створено з 4-х колгоспів одне велике господарство «Шлях до комунізму» з площею землі 6956 га. На кінець 50-х років колгосп уже зміцнів і міг придбати необхідну для себе техніку, вже мав кваліфіковані кадри, організаторів виробництва, механізаторів, здатних використовувати сільськогосподарську техніку. Колгосп купив у місцевої МТС комбайни, трактори і продуктивно їх використовуючи, з року в рік домагався підвищення врожайності всіх с/г культур.

Збільшуючи доходи від свого господарства, колгосп ще купував техніку у держави і вже в 1966 р. мав 31 трактор, 26 автомашин, 18 комбайнів, прибуток від господарства в цьому році становив 1513156 крб. Передовики колгоспного виробництва були нагороджені орденами і медалями, а тим, хто, найбільше відзначився у праці, присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Це високе звання присвоєно і комбайнеру нашого колгоспу Мусі Олексію Трохимовичу. З 17 років Олексій Трохимович розпочав свою працю в рідному колгоспі і де б він не працював, завжди виявляв старанність в роботі, був прикладом для інших. Особливо подобалась Олексію Трохимовичу професія комбайнера. В 1966 р. йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці і нагороджено орденом Леніна і медаллю «Золота Зірка», а в грудні 1973 р. Олексія Трохимовича нагороджено орденом Жовтневої революції.