Дніпроважмаш

Завод виник у травні 1914 р. завдяки бельгійським підприємцям братам Георгу та Шарлю Шодуар, які заснували на правому березі Дніпра, поруч із власним підприємством «Шодуар А», під назвою «Шодуар С»,[1] який повинен був служити опорною базою для інших підприємств. У 1915 р. на цьому підприємстві вже діяли дві доменні печі об'ємом 480 і 215 куб.м, мартенівський цех з наймогутнішою на Півдні Російської Імперії піччю продуктивністю 360 тис.пудів чавуну на рік, чавуноливарний, ремонтно-механічний цехи. Працювали тут близько 500 чол.

Після революції, в 1918 р. завод був націоналізований. Громадянська війна принесла підприємству розруху і запустіння. З 1922 р. завод «С» використовується головним чином як ремонтна база Брянського металургійного заводу.

В 1929 р., з початком реалізації першого п'ятирічного плану розвитку країни, підприємство отримує новий імпульс розвитку і нова назва — «Дніпропетровський завод металургійного обладнання» (ДЗМО). У той час завод спеціалізувався на виробництві великогабаритного металургійного устаткування, фасонного сталевого і чавунного лиття.

На початку 30-х рр. на ДЗМО працювало близько 3 тисяч чоловік. На підприємстві проходило активне навчання робітників необхідним професіям.

У роки другої п'ятирічки ДЗМО став найбільшим постачальником металургійного устаткування найважливіших промислових новобудовам країни — Кузнецькому і Магнітогорського комбінатам, «Запоріжсталі» і «Криворіжсталі», багатьом іншим заводам Півдня і Сходу СРСР.

У 1935 р. завод, який тоді був названий на честь Хатаєвича, випускає перші тюбінги для другої черги споруджуваного Московського метрополітену.

У 1939 р. на підприємстві вперше в СРСР доменна піч була переведена на роботу на збагаченому киснем дуття.

У 1941 р. з початком війни обладнання підприємства було евакуйовано на Урал, де був налагоджений випуск виробів військового призначення. Восени 1943 р., після звільнення Дніпропетровська від фашистів, почалося відновлення заводу.

До початку 50-х років, пройшовши етап відновлення, ДЗМО вийшов на провідні позиції в СРСР з випуску доменного і сталеплавильного обладнання. Серед продукції, що випускалася заводом в ті роки, були роторні вагоноперекидачі, обладнання для киснево-конвертерного виробництва сталі, засипні апарати і шлаковозів для доменних печей, холодильні плити.

У 60-х роках на ДЗМО вперше в країні спільно з ВНДІМЕТМАШем (Всеросійським науково-дослідним інститутом металургійного машинобудування) була створена машина для безперервного розливання сталі горизонтального типу. Створений зусиллями інженерів і робітників підприємства транспортно-відвальний міст для потреб гірничодобувної промисловості справедливо називали «чудом техніки» того часу: виріб завдовжки 400 м мав продуктивність 3,5 тис. м³ ґрунту на годину.

У 1979 р. на підприємстві побудований новий інженерний корпус, де розмістився інформаційний центр і проектно-конструкторський та технологічний інститут металургійного устаткування (ПКТІ МУ).

У 80-х рр. завод виробляє більше половини всього доменного устаткування в СРСР. Крім того, продукція підприємства експортувалася в країни, що входили в РЕВ, до країн Західної Європи — Францію, Італію, Швецію, Бельгію, Люксембург, а також до Індії, Пакистан, Єгипет, Нігерію, Алжир.

З переходом до ринкових відносин, у 1994 році колективом заводу було прийнято рішення про реорганізацію підприємства в акціонерне товариство «Дніпроважмаш».

Станом на 2016 рік завод входить до складу науково-виробничої групи «Дніпротехсервіс», що створює додаткові конкурентні переваги продукції, що випускається, визнаної споживачами - українськими та міжнародними організаціями.