Дніпров Анатолій Семенович
Дніпров Анатолій Семенович (рос. Днепров Анатолий Семёнович; справжнє прізвище Гросс; нар. 1 квітня 1947 — 5 травня 2008) — радянський, американський та російський співак, музикант, композитор та поет-пісняр, виконавець у жанрі „російського шансону“.
| Дніпров Анатолій Семенович | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | Гросс Анатолій Семенович |
| Дата народження | 1 квітня 1947 |
| Місце народження | Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР |
| Дата смерті | 5 травня 2008 (61 рік) |
| Місце смерті | Біла Калитва, Ростовська область, Росія |
| Поховання | Троєкуровське кладовище |
| Роки активності | з 1970 |
| Громадянство | Україна, СРСР, США і Росія |
| Професії | співак, композитор, автор пісень, викладач, музичний педагог, піаніст |
| Жанри | російський шансон і естрада |
| Псевдоніми | рос. Днепров Анатолий Семёнович |
| dneprov.ru | |
Життєпис
Народився в Дніпропетровську. У 1963 році вступив до Дніпропетровського індустріальний технікум за спеціальністю майстра контрольно-вимірювальних приладів, а в 1964 році - в міське музичне училище імені Глінки.
У 1967-1970 роках служив в армії в складі ансамблю пісні і танцю МВС України та Молдови в Києві, потім працював піаністом у джаз-оркестрі Дніпропетровського трубопрокатного заводу імені Карла Лібкнехта.
У 1971 році закінчив музичне училище і оселився в Москві.
У 1979-1987 роках жив у Нью-Йорку. З 1987 року займався концертною діяльністю в СРСР.
Автор пісень «Вірменія», «Телефон довіри», «Єврейський хлопчик», «Росія», «Чарка ностальгії», «Ах, як шкода» та інших. Анатолій Дніпров також написав відому пісню про кохання «Радувати».
5 травня 2008 раптово помер.
Джерела
- Дніпров Анатолій Семенович [Текст] // Нашого цвіту по всьому світу: маленькі розповіді про тих, хто вже прославив чи нині прославляє Україну, працюючи на Батьківщині та закордоном. Ч.1 :інформаційний дайджест / підгот. Л. В. Тараненко, О. Б. Буц, О. Л. Орлова, А. О. Хворостяна; відп. за вип. О. І. Шарабура. — Д. : КЗК «Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей», 2015. — С. 44.