Донець-Захаржевський Григорій Андрійович

Григорій Андрійович Донець-Захаржевський
Портрет роботи П.Ф. Соколова (1835)
Народився 12 жовтня 1792(1792-10-12)
Помер 30 жовтня 1845(1845-10-30) (53 роки)
Санкт-Петербург, Російська імперія
·апоплексичний удар
Національність українець
Діяльність офіцер
Учасник Французько-російська війна 1812 і Війна шостої коаліції
Посада комендант Санкт-Петербургу
Військове звання генерал-лейтенант
Конфесія православний
Рід Донці-Захаржевські
Батько Андрій Михайлович
Мати Катерина Дмитрівна
У шлюбі з Олена Павлівна
Діти не було
Нагороди
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Іноземні ордени:
Кульмський хрест
Герб

Григорій Андрійьович Донець-Захаржевській (17921845) — російський імперський генерал-лейтенант, з 1840 року комендант Санкт-Петербургу.

Життєпис

Походження

Григорій Андрійович Донець-Захаржевський представник роду Донців-Захаржевських. Рід Донців-Захаржевських був відомим слобожанський козацьким старшинським і дворянським родом, який вів своє походження від Григорія Донця, який був полковником Харківського слобідського козацького полка у 1688—1691 роках. Батьками Григорія Андрійовича були надвірний радник Андрій Михайлович Донець-Захаржевський (1761—1795) та Катерина Дмитрівна (у дівоцтві Норова). Крім Григорія, родина мала дітей: Єлизавету, Анастасію, Дмитра та Надію. Його сестра, Єлизавета, була одружена з шефом жандармів графом О. Х. Бенкендорфом.

Військова кар'єра

Службу почав в лейбгвардії Кінному полку, ставши офіцером незадовго перед початком Франко-російської війни 1812 року. В Бородінській битві був ординарцем у М. І. Кутузова і за заслуги був нагороджений орденом святої Анни 3-го ступеня. На посаді ординарця головнокомандувача знаходився до кінця кампанії 1812 року.

Після смерті М. І. Кутузова, Григорій Андрійович повернувся до свого полку і в його складі брав участь у Війні Шостої коаліції. Брав участь в битві під Кульмом (за заслуги нагороджений орденом святого Володимира 4-го ступеня з бантом і Кульмським хрестом), у чині корнета, битві при Фер-Шампенуазі, де був поранений кулею навиліт, в живіт (за заслуги нагороджений орденом святої Анни 2-го ступеня).


15 (27) грудня 1825 року полковник Григорій Андрійович Донець-Захаржевський, командуючи 2-м дивізіоном Кінногвардійського полку, взяв участь у придушенні повстання декабристів і був призначений імператором Миколою I флігель-ад'ютантом.

19 квітня (1 травня) 1831 року став генерал-майором, йому було наказано бути при командувачі 1-ї бригади гвардійської кірасирської дивізії, пізніше стає командувачем 2-ї бригади цієї дивізії.

В 1838 році призначений Санкт-Петербургзьким комендантом і 6 (18) грудня 1840 року стає генерал-лейтенантом.

Григорій Андрійович помер 30 жовтня (11 листопада) 1845 року від апоплексичного удару, похований на Лазаревському цвинтарі Олексанро-Невської лаври.

Дружина

Дружина Григорія Андрійовича, Олена Павлівна

З 1 листопада 1829 року, дружиною Григорія Андрійовича стає графиня Олена Павлівна Тизенгаузен (10.09.1804-13.09.1889), внучка графа Петра Олексійовича Палена, відомого своєю роллю в змові проти Павла I; старша дочка сенатора графа Павла Івановича Тизенгаузена від шлюбу його з графинею Юлією Петрівною Пален. За словами графині Доллі Фикельмон, її кузина «Лілі» (Олена Донець-Захаржевська, для близьких) була вишуканою і дуже красивою жінкою, з сліпучим кольором шкіри, а її м'який, шляхетний характер викликав захоплення і любов оточуючих[1]. Шлюб який був не по любові, а з волі батьків, був бездітним. Разом з чоловіком була петербурзькою знайомою О. С. Пушкіна, зустрічалася з ним у Смирнової і Карамзіних.

Олена Павлівна займала високі пости при імперському дворі: фрейліна імператриці Єлизавети Олексіївни, гофмейстеріна двору великої княгині Марії Миколаївни, статс-дама, дама-кавалер ордену святої Катерини меншого хреста (1841) і баварського ордену Терези. За спогадами князя Сергія Михайловича Волконського, "тітонька Захаржевська полюбляла придворну атмосферу, але зберігала велику незалежність в судженнях і симпатіях, двір для неї був рамкою життя, але не самим життям, вона ставилася до двору як до служби. Вона погано говорила по-російськи, до старості мала величну поставу і ходу статуї командора. Останнього разу вона була в світі в Зимовому палаці в 1881 році на коронації Олександра III; в сарафані і кокошнику, спираючись на палицю, вона «починала п'яте царювання»[2].

Нагороди

Примітки

  1. Д. Фикельмон. Дневник 1829—1837. Весь пушкинский Петербург, 2009. — 1002 с.
  2. С. Волконский. Воспоминания: О декабристах. Разговоры.— М.: Искусство, 1994.— С. 212.

Джерела і література

  • Волков С. В. Генералитет Российской империи: Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. — М. : ЦЕНТРПОЛИГРАФ, 2009. — ISBN 978-5-9524-4166-8.(рос.)
  • Саитов В. Л. Петербургский некрополь / Изд. вел. кн. Николай Михайлович. — СПб. : тип. М. М, 1912. — Т. 2. — 193 с.(рос.)
  • Степанов В. С., Григорович П. И. В память столетнего юбилея императорского Военного ордена Святого великомученика и Победоносца Георгия. (1769—1869). — СПб. : тип. М. М, 1869.(рос.)
  • Милорадович Г. А. Список лиц свиты их величеств с царствования императора Петра I по 1886 год. — СПб., 1886.(рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.