Дрогобицький солевиварювальний завод

Дрогобицький солевиварювальний завод (ДП «Солевиварювальний Дрогобицький завод», дрогобицька солеварня, дрогобицька жупа) — найстаріший з нині діючих солеварних заводів в Україні та одне з найстаріших підприємств Східної Європи.

Дрогобицький солевиварювальний завод
Дата заснування можливо, 1250 р.
Місце розташування Дрогобич, Львівська область, Україна
Спеціалізація Солевиварювання
Реєстр №11А 1.021.Х003763-07
Стара будова шахти Дрогобицького солеварного заводу.
Зовнішні відеофайли
Як працює найстаріше підприємство України - Дрогобицька солеварня, Громадське, опубліковано 1 серпня 2019 року.

«Солевиварювальний Дрогобицький завод» — державне підприємство, основний вид діяльності якого — добування солі. Крім того, добування інших корисних копалин та розроблення кар'єрів.[1] Працює за адресою: 82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вулиця Солоний Ставок, будинок 27[2].

Вперше згадка про сіль з Дрогобича датується 1390 роком, коли Володислав Опольчик обдарував галицьке архієпископство десятиною солі з Дрогобича.[3] Поширено вказують, що солеварня (жупа) безперервно працює починаючи з 1250 року. Ця дата не має під собою жодної історичної основи. Проте дрогобицька солеварня згадується вперше лише в джерелах кінця XIV ст.[4]

Історія

Дрогобицька солеварня щонайменше від XIV ст., а, можливо, раніше безперервно діяла на одному і тому ж місці, біля джерел «сировиці» — соляної ропи. Тому Дрогобицький солеварний завод, що працює й сьогодні, можна вважати найстарішим постійно діючим промисловим підприємством в Україні. Протягом століть розквіту Дрогобичу сприяла солеварня, яка постачала сіль не лише до Галичини і Закарпаття, але і для Волині, Холмської землі, Київщини.

За дрогобицькою сіллю прибували чумаки з різних кінців України — з Поділля, далекої Брацлавщини, Холмщини, Волині. На волинських пристанях над Случем і Горинню дрогобицьку сіль вантажили на річкові судна — ком'яги і сплавляли до Прип'яті, а далі Дніпром аж до самого Києва. Частина веж у Дрогобичі, Ясениці та інших навколишніх селах належала королю. На них змушували працювати селян, підданих монарху, який віддав жупу в оренду багатим італійським купцям, переважно генуезцям, що ходили з купецькими караванами з Італії через Львів і Буковину до Кримського міста Кафи.

Протягом XIV—XV століття вони майже безперервно були управителями й головними працівниками жупи (стара назва солеварні) в Дрогобичі — уміло догоджали королям і про власний зиск не забували. Італійці виробляли сіль високої якості. Вони значно розширили торговельні зв'язки Дрогобича з Європою. Та, діючи монопольно й наживаючись експлуатацією, часто спричиняли в місті конфлікти. 1491 року конфлікт італійців з дрогобичанами та приїжджими купцями розв'язувався королівським указом. При тому було постановлено, аби для вантаження солі вироблялися вози довжиною на 14 п'ядей, шириною на 17 соляних топок на дні і на 20 — вгорі, висотою на 20 топок, поставлених одна на одну. Віз такої конструкції вміщав 6000 топок солі. Незабаром, з метою дотримання вулиць в доброму стані, дрогобичани одержали право побирати 3 динари від воза, який переїжджав через місто із сіллю чи товарами.

З опису 1768 року знаємо, що вулиця Жупна (вона існує й досі) мала дерев'яний настил. Із територією жупи її єднав міст, побудований над досить глибоким тоді потоком Побук. У часі згадуваного опису на дрогобицькій жупі діяли дві криниці: Королівська (шурф № 1) і з відновленою приватністю — барона Гартенберга (шурф № 2). На обох дозволявся солевидобуток на користь так званого «шпиталю для убогих» — невеликої лікарні при костелі. 1565 року в Дрогобичі було виварено 26 тисяч бочок солі, в тому числі близько половини на приватних солеварнях, а решта на королівській жупі.

На даний час на підприємстві випускається продукція двох видів: «Сіль кухонна виварна йодована» і «Сіль кухонна виварна без добавок», які мають «Сертифікат відповідності Державної системи сертифікації УКРСЕПРО» зареєстрований в Реєстрі за № 11А 1.021.Х003763-07. Сіль відповідає вимогам ДСТУ 3583-97 (ГОСТ 13830-97) «Сіль кухонна. Загальні технічні умови».

В квітні 2019 року було заявлено про намір зробити завод туристичним об'єктом.[5]

Технологія

Технологія солевидобування передбачає таку послідовність основних операцій: випомповування розсолу з шахти — гравітаційне очищення розсолу шляхом відстаювання у відстійниках — випарювання солі в чренах — подрібнювання до товарної крупності — упаковування солі.

  • Шахта видобування ропи
  • Колишнє надшахтне обладнання. Сучасне включає тільки насос і трубопроводи відпомповування розсолу.
  • Відстійники ропи.
  • Чрени виварювання солі.
  • Топка під чренами випарювання солі.
  • Відбір проб солі.
  • Готова продукція.

Посилання

Примітки
  1. ДП СОЛЕВИВАРЮВАЛЬНИЙ ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД
  2. ДП «СОЛЕВИВАРЮВАЛЬНИЙ ДРОГОБИЦЬКИЙ ЗАВОД»
  3. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку ХХІ ст.). Дрогобич: Коло. 2009. с. 24. ISBN 978-966-7996-46-8.
  4. Тимошенко, Леонід (2013). Галицька Брама. Львів: Центр Європи. с. 2.
  5. Найстаріше підприємство України перетворять на туристичний об’єкт. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 14 квітня 2019. Процитовано 16 квітня 2019.

Джерела
  • Тимошенко Л. Перші писемні згадки Дрогобича у світлі гіпотез і сучасних досліджень початків давньоруського міста // Галицька Брама. — 2013. — С.2-3.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.