Духовна прелесть

Духо́вна пре́лесть (від церковносл. прѣльсть, прелестьобман, омана: від грец. πλάνη) — згідно із православним віровченням, «хибна святість»[1], що супроводжується надзвичайно високою та дуже витонченою формою лестощів самому собі, самообманом, мрійливістю, гординею, переконаністю у власній гідності та досконалості[2]

Загальні відомості

Ігнатій (Брянчанінов) (1807—1867) визначає прелесть як «пошкодження людської природи брехнею»[3] або як «засвоєння людиною брехні, котра прийнята ним за істину» (там само). Згідно зі вченням Ігнатія Брянчанінова, всі люди в тій чи іншій мірі перебувають в прелесті, а усвідомлення цього, за його словами, «є найбільшим запобіганням прелесті». Він також запевнює: «Найбільша прелесть — визнавати себе вільним від прелесті».

Стан духовної прелесті характерний тим, що людині здається, ніби вона досягнула певних духовних успіхів аж до особистої святості. Цей стан може супроводжуватись переконаністю людини в тому, що вона спілкується з янголами чи святими, має видіння або навіть здатна творити чудеса. В стані прелесті людина дуже легко приймає обман, котрий є, згідно із святоотцівським вченням[4][5] , наслідком диявольського навіювання, за істину.

Вчення про прелесть формується у візантійському богослів'ї. Зокрема, цей термін розкриває Григорій Синаїт[6] (XIII століття), Калліст I Константинопольский, Діадох Фотикійский та інші.[7]

Важливість вчення про духовну прелесть полягає в тому, що в православній аскетиці воно нерозривно пов'язане із вченням про молитву (особливо про Ісусову молитву). Духовна прелесть є основною небезпекою, що підстерігає християнина (особливо ченця), котрий приступив до молитовного подвигу.

Біблія про прелесть

Господь Ісус Христос говорить про спокусу (сам термін «прелесть» Він не застосовує): «Ісус сказав їм у відповідь: стережіться, щоб хто не спокусив (прельстил, πλανήσῃ) вас,  бо багато хто прийде під іменем Моїм і казатиме: «я Христос», і багатьох спокусять (прельстят, πλανήσουσι)» (Євангеліє від Матвія, 24:4-5), «і багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять» (Євангеліє від Матвія, 24:11)

В церковнослов'янському перекладі Біблії є згадка про прелесть і в Старому Заповіті (Книга Буття 3:13: «змій прельсти мя»), однак в російському синодальному перекладі застосовано слово «обольстил» (грец. ἠπάτησέν, себто інше, аніж в Євангеліях).

В своїй бесіді про прелесть[8] ігумен Авраам (Рейдман) наводить приклади людей в цьому стані з Євангелія: законника, котрий питав, хто його ближній (Євангеліє від Луки, 10:25-37), фарисея з притчі про фарисея та митаря (Євангеліє від Луки, 18:10-14).

Види

Виділяють наступні види духовної прелесті:

  1. Гординя  — хибні уявлення про свою праведність в основі яких є виконання потрібних дій, виражене марнославством та хизуванням. Симптоми: перебуваючий в духовній прелесті присвоює собі особливі переваги, нібито дані йому Богом, та/або вигадує для себе неіснуючі заслуги. (Наприклад, згідно із православним вченням людина не може мати перед Богом надзвичайних заслуг[9]).
  2. Мрійливість (уява) — бачення людиною всередині чи ззовні себе того, чого насправді не існує. «Хибні душевні переживання», себто, під час молитви людина дає волю своїй фантазії на тему небесного, і оманливу насолоду від цього заняття вона вважає відвіданням благодаті та Божої любові як нагороду за свою старанність. В такому стані в людини можуть бути зорові, слухові (наприклад, «голоси») та/або нюхові галюцинації. Також людина може впадати в ейфорію, надзвичайно подібну до наркотичної. В формулюванні богослова Кураєва: «Людина, штучно викликавши в собі деякі психічні переживання, відносить їх до благодатно-благородного походження і вважає себе Боговидцем»[10].
  3. «Уявна відсутність гріховних страстей»

Зустрічаються й інші класифікації прелесті. «Прелесть демонська» (Акафіст Пророку Іллі, Ікос 5)[11], «прелесть світу»(Акафіст Іоанну Воїну, Ікос 6)[12] та «ідольська прелесть» (Акафіст Гурію, Самону та Авіву, Ікос 2)[13]

Феофан, архієпископ Полтавський розрізняє «загальну прелесть» и «власне прелесть»: «Якщо коротко, відмінність „загальної прелесті“ від прелесті у власному розумінні, зважаючи на сказане, може бути вираженою так. Прелесть загальна є забуття і невідчування своєї гріховності. Прелесть у власному розумінні є приписування собі праведності, котрої не існує в дійсності. А якщо здається людині, що має вона праведність, то ця праведність не божествена, а бісівська, вона не має нічого спільного із благодаттю Божою та смиренням» (Игнатий еп., Отечник, пар. 75).[14]

Прелесть та божевілля

За словами святителя Ігнатія Брянчанінова, духовна прелесть може супроводжуватись психічними розладами. Це ж саме свідчать преп. Симеон Новий Богослов[15], преп. Григорій Синаїт[16], преп. Амвросій Оптинський[17], Валаамський старець схиігумен Іоанн (Алєксєєв)[18] та інші подвижники. Такий стан офіційна медицина часто розцінює як психічний розлад з галюцинаціями, однак, на думку деяких представників Церкви, нерідко психіатри плутають причину із наслідком.

Оманливі дари

Згідно із християнським вченням, деколи демони можуть «допомагати» людині. Ця «допомога»[19] може полягати в повідомленні людині інформації про якісь важливі речі, в тому числі богословські й дуже складні, а також може включати отримання людиною надприродних лже-дарів, таких як: оманливий дар зцілення[20], оманливий дар читання думок[21], оманливий дар прозорливості[22][23], оманлива безперервна молитва[24][25], оманлива відсутність гріховних страстей[26], оманливий дар вигнання демонів. Термін «оманливий» тут означає, що цей дар походить не від Бога. Духовно недосвічена людина, котра не має достатнього уявлення про істині Божі дари, про те, кому і при яких умовах вони можуть бути подані[27], може легко прийняти такий лже-дар за дар від Бога. Отримання цих оманливих дарів людиною може супроводжуватись якоюсь видимою зовнішньою подією, наприклад, відкритим явленням лже-«Христа», даруючого такий дар[28], а може відбутись поступово й непомітно. Також людина може через власну гордість і передчасно (себто, до очищення від гріховних страстей)[29][30] явно просити який-небудь дар у Бога, наприклад, дар зцілення, однак отримати його від демонів, а може нічого подібного явно і не просити, але внутрішньо вважати себе гідною отримання, тобто вже знаходитись в стані прелесті типу «гординя»[31][32]. Митрополит Антоній Сурозький згадує, що під час його молодості в нього була здатність читати чужі думки. І він попрохав Бога: «Якщо це не від Тебе, розсій». І ця здібність миттєво зникла. Для гордої людини буває складно відкинути такий дар, вважаючи себе недостойним його отримання і попрохати в Бога забрати дар. Окрім підсиления гордості собою, застосування подібного лже-дару «зцілення» може привести до появи нав'язливої ідеї самогубства вже не тільки в одного «цілителя», але і в його пацієнтів[33].

Прелесть та сновидіння

Не дивлячись на те, що Біблія допускає існування віщих снів (див. сновидіння пророка Даниїла — Книга пророка Даниїла, 7:2), деякі православні богослови вважали, що сон може бути початком прелесті. Лев Оптинський повідомляє: «Чи потрібно вірити снам, котрі живо вимальовують майбутнє? — Не потрібно. Хоча  вони в своєму роді і були б дійсними, бо через дійсність снів багато людей впало в прелесть. Мудрий старець Феостирикт, автор Параклису Пресвятій Богородиці, довірившись снам, врешті так обманувся, що загинув»[34] Ідея недовіри снам прослідковується і в Іоанна Ліствичника: «Біси марнославства — пророки в снах; будучи пронизливими, вони визначають майбутнє із обставин і повідомляють його нам, щоби ми, після здійснення цих видінь, здивувались і, немов вже наближені до дарування прозріння, піднеслись розумом»[35]

Ознаки прелесті

  • Приємні запахи (нюхові галюцинації)
  • Відчуття різних голосів[36]
  • Бачення червоних вогників «в димуватому середовищі»
  • «Мокротна насолода» (еротичний, екстатичний стан під час видіння)
  • Гордість (надмінність)
  • Левітація (легкість, невагомість, політ)
  • Самогубство[15]

Причини

Преподобний Григорій Синаїт пише, что є три причини прелесті: «гордість, заздрість бісів та попущення Боже як своєрідна кара (чи то настанова — прим. перекладача). Причинами цих є: гордість — суєтне легкодумство (або марнославство), заздрість — успіх (в духовному житті — прим. перекладача), попущення Боже за гріховне життя. — Прелесть від заздрості та гордині швидш за все отримує зцілення, особливо якщо хто змириться. Однак прелесть, як кара (чи настанова — прим. перекладача), — віддання сатані за гріх, — часто допускає Бог Своїм оставленням навіть до смерті. Буває, що і невинні задля спасіння віддаються на муки (бісів).»[37]

Також старець Йосиф Ісихаст вказує, що частою причиною прелесті буває приховування гріхів чи думок від духовного отця на сповіді: «Чи бачив ти ченця, із котрим сталося падіння, котрий став дезертиром? Це з ним сталось від того, що він приховував свої думки. <…> Чи бачив людину в прелесті? Це з ним трапилось через думки (из-за помыслов — прим. перекладача)».[38].

Аналогічно преподобний Силуан Афонський каже про недовіру духовному отцю: «Тримай в думці, що в духовному отцеві живе Святий Дух, і він тобі скаже, що потрібно. Але якщо ти подумаєш, що духовний отець живе недбало, і як може в ньому жити Святий Дух, то за таку думку ти сильно постраждаєш, і Господь змирить тебе, і ти неодмінно впадеш в прелесть.»[39]

Визволення

В православній аскетиці вважається, що необхідними умовами для того, хто бажає позбутися прелесті, мають бути:[джерело?]

  1. життя за Євангельськими заповідями;
  2. участь в Церковних Таїнствах;
  3. відкриття думок духовному отцю і послух
  4. Ісусова молитва (без сторонніх думок — як гріховних, так і нейтральних, а також тих, що здаються духовними, особливо без уяви Господа Ісуса Христа, святих, картин Раю, тощо);
  5. смирення, «вбогість духу»
  6. любов до всіх ближніх (і далеких);
  7. благодійність;
  8. молитва за потерпілого від прелесті інших людей праведного життя.

Примітки

  1. О прелести Митрополит Иларион (Алфеев)
  2. А. И. Осипов Основы духовной жизни в Православии
  3. Еп. Игнатий (Брянчанинов) О прелести. Из творений Святителя Игнатия Брянчанинова
  4. Святитель Игнатий Брянчанинов. Аскетические опыты, том 1, стр. 228—256
  5. Паисий Святогорец. Слова. Том 3. Доверие помыслу — начало прелести
  6. Преподобный Григорий Синаит. «Наставления безмолвствующим». 7. О прелести и о других предметах
  7. Зенько Ю. М. «Прелесть: состояние духовной прелести». Электронный словарь по христианской антропологии и психологии
  8. Игумен Авраам (Рейдман). Благая часть. Беседы с монашествующими Беседа 44. О прелести
  9. Новосёлов М. А. Догмат и мистика в Православии, Католичестве и Протестантизме. — М.: Лепта, 2004. — 384 с. ISBN 5-94000-050-9
  10. Диакон Андрей Кураев, Традиция. Догмат. Обряд
  11. Акафист пророку Божию Илие
  12. Акафист святому мученику Иоанну Воину
  13. Акафист святым мученикам Гурию Самону и Авиву
  14. Архиепископ Феофан Полтавский, Письма
  15. Преподобный Симеон Новый Богослов, Слово 68
  16. Преподобный Григорий Синаит, Главы о заповедях и догматах, угрозах и обетованиях, ещё же — о помыслах, страстях и добродетелях, и ещё — о безмолвии и молитве, гл. 131
  17. Письма преподобного Амвросия Оптинского, Письмо 431
  18. Схиигумен Иоанн (Алексеев), Письма о духовной жизни, О молитве
  19. Преподобные Варсануфий и Иоанн, Руководство к духовной жизни. Ответы на вопросы учеников. Вопрос 418
  20. Вопрос архиепископу Викентию в эфире телеканала Союз
  21. Беседы с владыкой Антонием Сурожским, О прелести. Телеканал Спас
  22. Схиигумен Иоанн (Алексеев), Письма о духовной жизни, О прелести бесовской и прозорливости святых[недоступне посилання з квітня 2019]
  23. Симфония к письмам преподобного оптинского старца Макария. Прелесть.
  24. Архимандрит Рафаил (Карелин), Тайна спасения, Из воспоминаний. Схиархимандрит Серафим. Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 29 січня 2018.
  25. Письма преподобного Амвросия Оптинского, Письмо 294
  26. Митрополит Ирофей Влахос, Православная психотерапия
  27. Добротолюбие, Том 5, Святые Каллист и Игнатий Ксанфопулы, Наставления безмолвствующим, в сотне глав, гл. 40
  28. Старец Паисий Святогорец, Слова, Том 3, Духовная борьба. Архів оригіналу за 5 жовтня 2012. Процитовано 29 січня 2018.
  29. Преподобный Исаак Сирин, Слова подвижнические, Слово 55[недоступне посилання з квітня 2019]
  30. Преподобный Неофит, затворник Кипрский, Слово о некоем монахе в Палестине, который в 6693 году, индикта 3-го, в месяце сентябре, был обольщен бесами и бедственным образом пал
  31. Добротолюбие, Том 5, Преподобный Григорий Синаит, Главы о заповедях и догматах, угрозах и обетованиях, ещё же — о помыслах, страстях и добродетелях, и ещё — о безмолвии и молитве, гл. 132
  32. Старец Ефрем Филофейский, Моя жизнь со старцем Иосифом, 2012, стр. 476—477
  33. Архимандрит Иоанн (Крестьянкин), Из неизданных писем. Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  34. Преподобный Лев Оптинский, Вопросы ученика и ответы старца, Вопрос 22
  35. Преподобный Иоанн Синайский, Лествица, Слово 3
  36. О прелести в широком и узком смыслах слова
  37. Добротолюбие, Том 5, Преподобный Григорий Синаит, Главы о заповедях и догматах, угрозах и обетованиях, ещё же — о помыслах, страстях и добродетелях, и ещё — о безмолвии и молитве, гл. 132
  38. Старец Ефрем Филофейский, Моя жизнь со старцем Иосифом, 2012, стр. 124
  39. Архимандрит Софроний (Сахаров), Старец Силуан Афонский

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.