Антоній Сурозький

Митрополи́т Анто́ній (Антоній Суро́зький, в миру Андрі́й Бори́сович Блум; рос. Андрей Борисович Блум; 6 червня [19 червня] 1914, Лозанна, Швейцарія 4 серпня 2003, Лондон) єпископ Російської православної церкви, митрополит Сурозький. Філософ, проповідник.

Антоній Сурозький
1-й Митрополит Сурозький
10 жовтня 1962  30 липня 2003
Церква: Російська православна церква
Попередник: Микола (Єрьомін)
Наступник: Нікодим (Ротов)
Патріарший екзарх Західної Європи
3 грудня 1965  5 квітня 1974
Попередник: Іоанн (Леончуков)
Наступник: Василій (Осборн)
Єпископ Сергієвський,
вікарій Західно-Європейського екзархату Московського Патріархату
30 листопада 1957  10 жовтня 1962
Попередник: Іоанн (Леончуков)
Наступник: Василій (Осборн)
 
Альма-матер: Паризький університет
Науковий ступінь: доктор богослов'я (31 січня 1983), доктор богослов'я (24 вересня 1999) і доктор богослов'я (1996)
Діяльність: священник, богослов
Ім'я при народженні: Андрій Борисович Блум
Народження: 6 червня 1914(1914-06-06)
Лозанна, Швейцарія
Смерть: 4 серпня 2003(2003-08-04)[1] (89 років)
Лондон, Велика Британія
Похований:
Чернецтво: 17 квітня 1943
Єп. хіротонія: 17 серпня 1958

Нагороди:

Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого

почесний доктор Абердинського університетуd

почесний доктор Кембриджського університетуd

 Антоній Сурозький у Вікісховищі

Автор численних книг і статей на різних мовах про духовне життя та православну духовність.

Біографія

Андрій Блум народився 19(6) червня 1914 року в Лозанні, в сім'ї співробітника російської дипломатичної служби. Батько — Борис Едуардович Блум (1882—1937) — мав шотландське коріння. Мати — Ксенія Миколаївна Скрябіна (1889—1958) — єдинокровна сестра знаменитого композитора Олександра Скрябіна. Дитинство Андрія пройшло в Персії, де його батько був консулом.

Після революції в Росії родина була змушена емігрувати з країни, кілька років поневірялася по Європі, і в 1923 році оселилася в Парижі (Франція).

У 14-річному віці Андрій прочитав Євангеліє і звернувся до Христа, був активним членом російського студентського християнського руху (скор. РСХР), був прихожанином Храму трьох Святителів в Парижі.

У 1931 році був посвячений у стихар для служіння в храмі Трьохсвятительського подвір'я, єдиного тоді храму Московського Патріархату в Парижі.

По завершенні курсу школи вступив до Сорбонни і закінчив там біологічний та медичний факультети (1938).

10 вересня 1939 таємно прийняв чернечі обітниці і відправився на фронт як армійський хірург (1939—1940), потім працював лікарем у Парижі. Під час окупації Франції брав участь в русі Французького опору, був лікарем в антифашистському підпіллі.

17 квітня 1943 був пострижений у мантію з ім'ям Антоній на честь преподобного Антонія Києво-Печерського. Постриг здійснював настоятель Подвір'я і духівник майбутнього митрополита архімандрит Афанасій (Нечаєв).

Андрій Борисович працював лікарем аж до 27 жовтня 1948, коли митрополит Серафим (Лук'янов) висвятив його в ієродиякони.

14 листопада 1948 митрополитом Серафимом (Лук'яновим) висвячений у сан ієромонаха і направлений у Велику Британію як духовний керівник англо-православної Співдружності святого Албанія і преподобного Сергія (1948—1950).

З 1 вересня 1950 — настоятель патріаршого храму святого апостола Пилипа і преподобного Сергія в Лондоні.

7 січня 1954 возведений у сан ігумена. 9 травня 1956 возведений у сан архімандрита.

У грудні цього ж року призначений настоятелем патріаршого храму Успіння Божої Матері та Всіх святих в Лондоні. На посаді настоятеля даного храму, згодом кафедрального собору, він залишався до останніх днів свого життя.

29 листопада 1957 — названий, а 30 листопада 1957 року в Лондоні хіротонізований в єпископи Сергіївського, вікарія Західноєвропейського екзархату Московського Патріархату з місцеперебуванням в Лондоні. Архієрейську хіротонію звершили архієпископ Клішинський Микола (Єрьомін) і єпископ Апамейський Яків (Вірвос), вікарій Екзарха Патріарха Константинопольського в Західній Європі.

У 1958 році був учасником богословських співбесід між делегаціями Православних Церков та представниками Англіканської Церкви.

У 1961 році в складі делегації Російської православної церкви брав участь у роботі з'їзду Всесвітньої ради церков (ВРЦ) в Нью-Делі.

У 1962 році возведений у сан архієпископа з дорученням окормлення російських православних парафій у Великій Британії та Ірландії на чолі заснованої 10 жовтня 1962 Сурозької єпархії РПЦ у Великій Британії. Його проповіді залучили в лоно православної Церкви сотні англійців.

У 1963 році — член делегації Російської Православної Церкви на святкуванні 1000-річчя православного чернецтва на Афоні.

3 грудня 1965 возведений у сан митрополита та призначений Патріаршим екзархом Західної Європи.

У 1968 році в складі делегації Російської православної церкви брав участь у роботі з'їзду Всесвітньої ради церков (ВРЦ) в Упсалі. З 1968 по 1975 року — член Центрального комітету ВРЦ.

Учасник Помісного Собору Російської православної церкви 1971-го року.

У 1972 по 1973 роки — читав лекції в Кембриджському університеті.

31 січня 1983 Рада Московської духовної академії присудила митрополиту Антонію ступінь доктора богослов'я honoris causa за сукупність його науково-богословських і проповідницьких праць, опублікованих з 1948 року і по теперішній час в «Журналі Московської Патріархії» та в інших виданнях. 3 лютого в Актовій залі МДА відбулося урочисте вручення докторського хреста і диплома наукового ступеня доктора богослов'я. Було відзначено, що за 34 роки пастирського служіння він прочитав понад 10 000 лекцій в різних храмах, студентських та інших громадах.

Часто виступав на Британському радіо і телебаченні. Неодноразово приїжджав в СРСР, де активно проповідував, брав участь у зборах однодумців на квартирах.

На Помісному Соборі Російської православної церкви в червні 1990 року був попередньо висунутий як додатковий кандидат на Патріарший престол; кандидатура була відведена головою першого дня Собору митрополитом Філаретом (Денисенко) з огляду на те, що у запропонованого кандидата не було радянського громадянства (що було вимогою Статуту до кандидата в Патріархи). Був головою лічильної комісії на Соборі, котра обрала митрополита Ленінградського Алексія (Рідігера).

Рішенням Вченої ради Київської Духовної академії від 24 вересня 1999 року «за видатні праці на богословській ниві і в знак глибокої поваги до святительських заслуг на благо Святої Православної Матері-Церкви» митрополиту Антонію Сурозькому присуджено ступінь доктора богослов'я honoris causa.

За роки свого служіння у Великій Британії працями митрополита Антонія на основі єдиного невеликого російського приходу в Лондоні утворилася ціла єпархія. У єпархії читалися лекції, проводилися щорічні парафіяльні збори, загальноєпархіальні з'їзди та збори духовенства. Митрополит Антоній брав активну участь в церковному і суспільному житті й користувався популярністю в різних країнах.

Після того як у 1996 році був удостоєний звання почесного доктора Кембриджського університету, висловив думку про створення в Кембриджі православного інституту, який був заснований в 1999 році.

Після смерті в 1999 році митрополита Леонтія (Бондаря) був найстаршим за хіротонією єпископом Російської православної церкви.

Останній рік (2002) управління митрополита Антонія єпархією був затьмарений гострими особистими конфліктами, особливо єпископа Василія (Осборна) з новопоставлених вікарієм єпархії — єпископом Іларіоном (Алфеєвим). З приводу конфлікту Антоній Сурозький написав відкритого листа єпископу Іларіону.[2].

На початку 2003 року переніс хірургічну операцію, після чого 1 лютого 2003 подав прохання про відхід на спокій за станом здоров'я, а 30 липня 2003 постановою Священного Синоду РПЦ звільнений від управління Сурозькою єпархією і звільнений на спокій.

Помер 4 серпня 2003 року в Лондоні в хоспісі близько 19 години за москвським часом. Відспівування відбулося 13 серпня в Лондонському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці та Всіх Святих; його звершили митрополит Мінський і Слуцький Філарет (Вахромєєв) у співслужінні архієпископа Фіатирського Григорія (Феохаруса-Хадзітофі) (Константинопольський Патріархат), архієпископа Керченського Анатолія (Кузнєцова), архієпископа Корсунського Інокентія (Васильєва) і єпископа Сергіївського Василія (Осборна), кліру Сурозької єпархії, інших єпархій Російської Православної Церкви в Європі і в Росії, а також представників грецького та сербського духовенства[3]. Похований на Бромптонському кладовищі.

Нагороди

Бібліографія

  • Труды. — М.: Практика, 2002. — 1080 с. — ISBN 5-89816-033-7. (Текст)
  • Віра. — Київ: Пролог, 2004. 271 с.
  • Наблюдайте, как вы слушаете… / Сост. Е. Майданович. — М.: Альфа и Омега, 2004. 544 с.
  • Пастырство. — Минск: Издательство Белорусского Экзархата, 2005. 460 с.
  • Слово Боже. — Київ: Пролог, 2005. 340 с.
  • Об исповеди. — М.: Дом надежды; Новые мехи, 2007. 272 с.
  • Человек перед Богом. — М.: Практика, 2006. — 348 с.
  • Труды. Книга вторая. — М.: Практика, 2007. — 968 с. — ISBN 978-5-89816-072-2.
  • Труды. Книга вторая. — М.: Практика, 2012. — 968 с. (Страница книги)
  • Уверенность в вещах невидимых. — М.: Никея, 2011. — 288 с. — ISBN 978-5-91761-120-4.

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.