Дяченко Дмитро Михайлович

Народився в місті Таганрог в багатодітній родині швеця, який переїхав на Дон із села Патлаївки на Полтавщині.

У 1907 році Дмитро закінчив Таганрозьке 8-класне технічне училище і вступив до Академії художеств та Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. 1909-го очолив місцеву студентську «Громаду», зусилями якої в 1912-му році організовано першу в Російській імперії професійну виставку української архітектури.

Після успішного закінчення Інституту цивільних інженерів (1913) працював земським інженером спочатку Полтавської, потім Київської губернії.

До 1917-го жив у Полтаві, потім перебрався до Києва[1]. У 1917 році, зокрема, проживав за адресою вул. Паньківська, 9, п.22 (будинок Грушевського)[2]. 1918 року став головою Товариства українських архітекторів (1918—19).

Д. М. Дяченко — фундатор і ректор Українського архітектурного інституту в Києві (1918—22), професор Української сільськогосподарської академії, Київського художнього інституту, провадив велику громадську роботу. 1924-го року у родині Дмитра Михайловича народився син Василь — майбутній відомий антрополог. До 1937 року продовжував займатися педагогічною діяльністю.

У 1926 і 1930 роках архітектор розробив і видав альбоми типових проектів колгоспного житла для УСРР.

У 1930-х роках праці Дяченка засуджені більшовицькою критикою як вияв українського націоналізму. Сміливі виступи та стійкість творчих переконань — різкої критики за використання історичного стилю українського бароко зазнав комплекс споруд у місцевості Голосіїв — зробили неможливим його перебування в Києві. Відтак, під загрозою арешту 1937 року Дмитро Дяченко з родиною утік до Москви, де працював у різних проектних організаціях, але не уникнув арешту.

1 липня 1941 року Дмитра Дяченка заарештуванла спецгрупа НКВД СССР. У травні 1942 року він загинув у саратовському концтаборі ГУЛАГ: причиною смерті вказали хворобу.

Корпус Лісотехнічного інституту (1925—27) в Києві

Головні роботи Дмитра Дяченка:

• Земська лікарня в Лубнах, 1913—1915 рр., вул. Льва Толстого, 16/27 (Київ);
• комплекс споруд Української сільськогосподарської академії та корпуси інститутів ветеринарії, тваринництва в Голосієві (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України; 1926—29) — тут талант зодчого виявився в тонкому розумінні національних особливостей суто української архітектури, дбайливому ставленні до природного оточення, рельєфу мальовничої місцевості;
• житловий будинок кооперативу «Науковий працівник», 1928—1930 рр., Пушкінська вул., 7 (Київ);
• Санаторій № 19 ВЦСПС, 1934—1935 рр., проспект Леніна, 21 (Кисловодськ)
• Українська академія радянської торгівлі, 1935—1938 рр. (Реконструкция, арх. Фадеїчев В., 1958 г.), просп. Перемоги, 10 (Київ);
• сільськогосподарський інститут у Ташкенті, 1936—1937 рр., вул. Університет, 2
• гідромеліоративний технікум у Поті, 1936—1939 рр.
• Дяченко Дм. Будова села / Д. Дяченко. — К. : Червоний шлях, 1924. — 92 с.

• Балабко О. В. «Київ, Іринінська, Лифарям…». Повість за листами митця — Чернівці : Букрек, 2011. — 236 с.: іл.
• Бондаренко Р. І. Дяченко Дмитро Михайлович // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 511.
• Вечерський В. В. Дяченко Дмитро Михайлович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Київ. Провідник. — К., 1930.
• Словник художників України. — К., 1973.
• Чепелик В. В. Триумф и трагедия зодчего // Строительство и архитектура. — 1987. — № 11. (рос.)
• Асеев Ю. С., Дяченко Б. М. Украинский зодчий Дмитро Дяченко // Строительство и архитектура. — 1990. — № 5. (рос.)

• Дяченко Дмитро Михайлович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Д. М. Дяченко на сайті ДНАББ