Дяченко Дмитро Михайлович

Дмитро́ Миха́йлович Дяче́нко (26 серпня (7 вересня) 1887, Таганрог, Область Війська Донського, Російська імперія 21 травня 1942(1942-05-21), Саратовська область, РРФСР, СРСР) — український архітектор і громадський діяч, засновник стилю українського необароко. Професор, член-кореспондент Академії архітектури СРСР (1935).

Дмитро Михайлович Дяченко
Народження 26 серпня (7 вересня) 1887
Смерть 21 травня 1942(1942-05-21) (54 роки)
Країна Російська імперія УНР СРСР
Навчання Петербурзький інститут цивільних інженерів
Діяльність архітектор
Праця в містах Полтава (1915-1917), Київ (1917-1937), Москва (1937-1941)
Архітектурний стиль Українське необароко, конструктивізм
Найважливіші споруди Національний університет біоресурсів і природокористування України

Жертва сталінського терору.

Біографія

Народився в місті Таганрог в багатодітній родині швеця, який переїхав на Дон із села Патлаївки на Полтавщині.

У 1907 році Дмитро закінчив Таганрозьке 8-класне технічне училище і вступив до Академії художеств та Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. 1909-го очолив місцеву студентську «Громаду», зусилями якої в 1912-му році організовано першу в Російській імперії професійну виставку української архітектури.

Після успішного закінчення Інституту цивільних інженерів (1913) працював земським інженером спочатку Полтавської, потім Київської губернії.

До 1917-го жив у Полтаві, потім перебрався до Києва[1]. У 1917 році, зокрема, проживав за адресою вул. Паньківська, 9, п.22 (будинок Грушевського)[2]. 1918 року став головою Товариства українських архітекторів (191819).

Д. М. Дяченко — фундатор і ректор Українського архітектурного інституту в Києві (191822), професор Української сільськогосподарської академії, Київського художнього інституту, провадив велику громадську роботу. 1924-го року у родині Дмитра Михайловича народився син Василь — майбутній відомий антрополог. До 1937 року продовжував займатися педагогічною діяльністю.

У 1926 і 1930 роках архітектор розробив і видав альбоми типових проектів колгоспного житла для УСРР.

У 1930-х роках праці Дяченка засуджені більшовицькою критикою як вияв українського націоналізму. Сміливі виступи та стійкість творчих переконань — різкої критики за використання історичного стилю українського бароко зазнав комплекс споруд у місцевості Голосіїв — зробили неможливим його перебування в Києві. Відтак, під загрозою арешту 1937 року Дмитро Дяченко з родиною утік до Москви, де працював у різних проектних організаціях, але не уникнув арешту.

1 липня 1941 року Дмитра Дяченка заарештуванла спецгрупа НКВД СССР. У травні 1942 року він загинув у саратовському концтаборі ГУЛАГ: причиною смерті вказали хворобу.

Роботи

Корпус Лісотехнічного інституту (192527) в Києві

Головні роботи Дмитра Дяченка:

Примітки

  1. Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). — С. 207.
  2. Нова Рада. — 1917. — № 175.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.