Економічний закон

Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими.

Економічна наука
Загальні поняття Економісти Економічне зростання Закони Макроекономіка Мікроекономіка Історія Класична — Неортодоксальна Наукові школи Національні рахунки Нейроекономіка Періодика Політекономія Політика Система Соціальне забезпечення Фінанси
Прикладні галузі Бізнесова Географічна Державна Демографічна Добробуту Еволюційна Екологічна Здоров'я Зелена Інженерна Інституціональна Історична Культурна Міжнародна Навколишнього середовища Поведінкова Планова Праці Права Приватна Розвитку Соціологічна Соціоекономіка Урбаністична — Руральна Управління Фінансова
Теорії Грошей Ігор Суспільного вибору
Методологія Дослідження операцій Економетрія Державна статистика Експеримент Математика Обчислення
Регіональна Австралія і Океанія Африка Азія Європа Північна і Південна Америка За країнами
Секторальна Первинна Аграрна • Гірнича • Ліснича Вторинна Будівництва • Індустріальна Третинна Експедиційна • Медична • Сфери послуг • Транспортна • Туристична Четвертинна Знань • Інформаційна • Освітня • Цифрова
Категорія • Портал

Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.[1]

Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Розрізняють:

• всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, закон зростання потреб тощо);
• закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;
• до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найглибинніші зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил;
• четвертий тип економічних законів — це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва — закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки.

На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.

Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.