Енгельгардт Михайло Олександрович

Навчався в Санкт-Петербурзькому університеті; у 1881 р. за участь у революційному русі був заарештований і в 1882 засланий в маєток батька Батищево Смоленської губернії[1]. У роки заслання полягав у листуванні з Л. М. Толстим. Знаменитий лист Толстого «Про насильство (про непротивлення злу злом)»[2] було адресовано М. А. Енгельгардту[3], але не було відправлено. У 1888 р. М. А. Енгельгардта дозволено повернутися в Петербург, але до 1893 р. він перебував під негласним наглядом[4].

Був постійним співробітником «Новин» та інших видань, секретарем редакції «Господаря». Окремо видані їм біографії Кюв'є, Дарвіна, Гумбольдта, Гарвея, Лаєлла, Коперника, Пастера, Лавуазьє, Пржевальського в «Біографічній Бібліотеці» Павленкова; «Листи про землеробстві» (Санкт-Петербург, 1899); «Вічний мир і роззброєння»; «Прогрес, як еволюція жорстокості» (Санкт-Петербург, 1899); «Ліси і клімат» (Санкт-Петербург, 1902), а також переклади з Дж. Лока, Р. Кіплінга, О. Фореля, Ф. Т. Марінетті, Г. Флобера [4]. У книзі «Прогрес etc.» Михайло Енгельгардт доводить, що історія людства від кам'яного століття до XV—XVI століття нашої ери розвивалася під впливом грубою, зоологічної боротьби за існування, що виражалося в таких явищах, як війни, рабство, деспотичні громадські організації, і являє собою еволюцію всіх форм жорстокості, виявляючи моральний регрес (з точки зору сучасної моралі). Кульмінаційним пунктом цього процесу є (приблизно) XVI століття, коли, на його думку, відбувається перелом і починається рух в протилежному розумінні, тобто в сенсі здійснення справедливих відносин між людьми.

Енгельгардт приділяє велику увагу еволюції моралі. Він вказує, що мораль включає в себе два елементи: інтелектуальний і емоційний. Перший з них — це сфера етичних теорій, систем, віровчень, а другий, емоційний елемент є реальною силою, що визначає приватні і групові інтереси і мотивуючої дії. І якщо в сфері моральних теорій спостерігається прогрес, то в емоційній сфері Енгельгардт спостерігає регрес, оскільки тут "прогресують" насильство і жорстокість [5].

На початку 1900-х років М. А. Енгельгардт співпрацює в есерівської періодичної преси, зближується з есерами-максималістами і публікує ряд статей і брошур з обґрунтуванням можливості соціалістичної революції. У програмній роботі («Завдання моменту», 1906) він стверджує, що в Росії склалися об'єктивні (економічні та теоретичні), так і суб'єктивні (ентузіазм мас) передумови для великого соціального перевороту[6][7]. Хоча М. А. Енгельгардт не брав участі в практичній діяльності максималістів[6], але за співпрацю у партійній пресі він у 1906 р. був притягнутий до суду і був змушений ховатися Фінляндії. Восени 1913 р. йому було дозволено повернутися до Петербурга, де він помер в 1915 р[8].

• Бочкарева В. И. Социология морали М. А. Энгельгардта // Журнал социологии и социальной антропологии. — 2007. — Т. 10, № 2. — С. 19-30.
• Тихонова А. В. Семья Энгельгардтов и её родословная // Энгельгардт А. Н. Из деревни. 12 писем. 1872—87 / подгот. изд. А. В. Тихонова. — СПб. : Наука, 1999. — С. 621-624. — 714 с. — (Литературные памятники). — ISBN 5-02-028375-4.
• Энгельгардт, Михаил Александрович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

• Енгельгардт Михайло Олександрович
• Праці М. О. Енгельгардта на сайті Тверської єпархії