Ендоетнонім

Ендоетнонім[1] або самоназва (від дав.-гр. έ̓νδον «всередині, вдома» + έ̓θνος «народ, плем'я» + ὄνυμα «ім'я») — різновид етнонімів[2], назва народу, етнічної спільноти, яку його представники привласнюють самі собі, й яка часто відрізняється від тієї, якою їх називають у науковій літературі чи у довкіллі (екзоетнонім)[3][4]. Ендоетнонім формується і використовується в середовищі етносу[3].

Наприклад, самоназва основного населення Німеччини — дойче, тоді як в Росії — його називають німці, в Сербії — шваби[3]; офіційна назва фіни — ендоетнонім суомалайсет, угорці — ендоетнонім мадярок[4].

Ендоетноніми з мов певних народів іноді перекладаються як «людина», «люди», «справжні люди» — такі назви «айни», «нівхи», «ескімоси», «чукчі», «мансі» та багато інших. Не випадково схожі й етноніми «мордва», «марійці» та «удмурти» — до їх складу входить корінь «м-р», що у мові цих народів означає «людина»[5].

Ця особливість ендоетнонімів відображає таку специфічну рису етнічної самосвідомості, як етноцентризм, зокрема, уявлення про інші народи, що є «не людські», унаслідок уявної відсутності у них вербальності, тобто мови, оскільки вона, зазвичай, незрозуміла сусідам. Тому іноді для інших народів давалася загальна назва, що відображала це уявлення, наприклад, дав.-гр. «варвари» — «ті, що бурмочуть» чи рос. «німці» — «німі», тобто «ті, що не говорять нашою мовою»[5].