Ендре Аді

Ендре Аді (угор. Ady Endre; 22 листопада 1877, Ерміндсент, Трансільванія 27 січня 1919, Будапешт) угорський поет, публіцист і громадський діяч, що представляв радикальну революційну демократію. Зі збіднілого трансільванського дворянства. Батько Ендре Аді, Леринц Аді, був дрібним землевласником, мати, Марія Пастор, походила з родини протестантського проповідника.

Ендре Аді
угор. Ady Endre
Ім'я при народженні угор. diósadi Ady András Endre
Псевдо Ida
Народився 22 листопада 1877(1877-11-22)[1][2][…]
Аді-Ендре, Szilágy Countyd[2]
Помер 27 січня 1919(1919-01-27)[3][1][…] (41 рік)
Будапешт, Угорська Демократична Республіка[3][2]
·Іспанський грип і сифіліс
Поховання Керепеші
Країна  Угорщина[4]
Діяльність поет, журналіст, письменник
Alma mater Q13389335? (1897)[5] і Будапештський університет (1898)[6]
Мова творів угорська[1][2]
Родичі Mariska Adyd
Брати, сестри Lajos Adyd
У шлюбі з Berta Bonczad

 Ендре Аді у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Освіту Аді одержував спочатку в реформатській школі, яку закінчив з відзнакою, маючи тільки дві оцінки «добре» (з математики й давньогрецької мови), а потім — на юридичному факультеті Дебреценського університету. З 1899 працював журналістом у місцевій газеті Debreceni Hirlap до свого переїзду в Орад (Арадю).

Перша збірка Ендре Аді — «Вірші» (1899) — продемонструвала літературні можливості поета. Надалі саме завдяки йому угорська література пережила тематичне й лексичне оновлення. Громадська лірика Аді починає виходити на передній план у збірнику «Ще раз» (1903) — протесті проти гнітючої буржуазної дійсності. Аді привітав революційні події 1905—1907, присвятивши Грудневому збройному повстанню 1905 в Москві статтю «Землетрус» (1906). Подальший розвиток визвольної боротьби в Угорщині напередодні першої світової війни знайшов своє відображення в ліриці Аді, присвяченій закликам до революції в Угорщині (збірка «На колісниці Іллі-пророка», 1908; вірш «Стремимо в революцію», 1913). Перша світова війна остаточно надломила щиросердні поривання Аді: всі його знайомі з ентузіазмом виступали за агресивну війну й вступали добровольцями до австро-угорської армії. Під час написання свого останнього вірша, «Привітання переможцеві» (Udvozlet a gyozonek), він уже був серйозно хворий.

Значення Ендре Аді не обмежується його літературною спадщиною. Аді був виразником настроїв радикальної угорської інтелігенції і навіть вступив у радикальну організацію «Двадцяте століття» (Huszadik Szazad), частина членів якої брала участь в угорської соціал-демократичної партії. Довкола нього (і зокрема, журналу «Ньюгат» («Захід»)) гуртувалися представники всієї демократичної інтелігенції — від поміркованих лібералів-ідеалістів до лівих соціалістів: Жигмонд Моріц, Деже Костолані, Арпад Тот, Фридьеш Каринти і навіть Дьердь Лукач.

Українською мовою вірші Ендре Аді, зокрема перекладали: Дмитро Павличко, Іван Драч, Петро Осадчук, Микола Бажан, Віталій Коротич[7].

Збірники

  • Versek («Вірші») (1899)
  • Még egyszer («Ще раз») (1903)
  • Új versek («Нові вірші») (1906)
  • Vér és arany («Кров і золото») (1907)
  • Illés szekerén («На колісниці Іллі-пророка») (1909)
  • Szeretném, ha szeretnének («Хочеться бути улюбленим») (1909—1910)
  • Minden-Titkok versei («Вірші всіх таємниць») (1911)
  • A menekülő Élet ("Життя, що Рятується, ") (1912)
  • A magunk szerelme («Наша любов») (1913)
  • Ki látott engem? («Хто бачив мене?») (1914)
  • Utolsó hajók («Останні кораблі») (1915, 1923)
  • A halottak élén («На чолі мерців») (1918)

Примітки

Бібліографія

Посилання

  • Аді, Ендре // ВУЕ
  • Аді, Ендре // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. А  К. — С. 14. — ISBN 966-692-578-8.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.