Ерік Вітакер

Вітакер народився в Ріно (Невада) у сім'ї Росса та Роксани Вітакерів. У дитинстві з перервами він навчався гри на фортепіано і був учасником молодіжного оркестру під керівництвом Джима Бернетта. Пізніше Вітакер грав на синтизаторі в техно-поп-гурті, мріючи бути рок-зіркою.[1][2] Незважаючи на те, що на той час Вітакер не вмів читати ноти, він розпочав музичне навчання в Невадському університеті в Лас-Вегасі, та в кінцевому підсумку навчався на бакалаврській програмі з музики, спеціалізуючись на композиції.[1]

Вітакер згадує, що його життя змінилося після першого в своєму житті виконння Реквієма Моцарта. Він вивчав композицію в українського композитора Вірка Балея та хорове диригування у Девіда Вайллера, закінчивши бакалаврат з музики у 1995 році. Вітакер зазначає, що Вайллер надихнув його — молодого композитора — на музичний шлях.[2] У 21-річному віці він написав твір Go, Lovely Rose для свого університетського хору та присвятив його Девіду Вайлерру.

Вітакер продовжив своє навчання на магістратурі з композиції у Джульярдській школі, де він навчався у Джона Корильяно та Девіда Даймонда.[2][3] У 23-річному віці закінчив свій перший твір для духового оркестру «Ghost Train», який до цього часу уже був записаний 40 разів. Том Леслі зацікавив юнака у написанні творів для духового оркестру.[2] Навчаючись у Джульярдській школі, Вітакер зустрів свою майбутню дружину Гілу Плітманн та двох найкращих друзів — Стівена Браянта та Джонатана Ньюмана. Вітакер проживав у штаті Невада до 25 років. Після закінчення навчання 1997 році він переїхав в Лос-Анджелес. Після успіху з твором «Ghost Train» Вітакер вирішив повністю зайнятися професійною композиторською діяльністю.[1][2]

Перший альбом Вітакера як композитора та диригента «Light & Gold», записаний на студії Decca/Universal,[4] отримав нагороду Греммі за найкраще хорове виконання 2012 року та зайняв перше місце в чартах класичної музики в США та Великій Британії протягом тижня з дня випуску.[5][6][7] Другий альбом Вітакера «Water Night» був випущений на студії Decca/Universal 12 квітня 2012 року та включив виступи його професійного хору «Eric Whitacre Singers», Лондонського симфонічного оркестру, Джуліана Ллойда Веббера та Гіли Плітманн.

До цього часу Вітакер компонував твори для Лондонського симфонічного оркестру та хору, Джуліана Ллойда Веббера та Лондонської філармонії, вокальних ансамблів «The Tallis Scholars», «The King's Singers», оркестру Міннесоти та для багатьох інших колективів. Вітакер також співпрацював з композитором Гансом Ціммером, пишучи тему русалки для фільму «Пірати Карибського моря: На дивних берегах».

З 1998 року до 2017 року Вітакер був одружений з ізраїльською оперною співачкою Гілою Плітманн.[8][9]

У березні 2019 року Вітакер одружився з бельгійською оперною співачкою Лоренс Сервес на острові Мауї (Гавайські остови).[10]

Особливістю творів Вітакера є використання алеаторних і невизначених частин, а також незвичих позначень у партитурах, які в деяких випадках вказують на рухи рук.[11] Його роботи описують як «певний вид музики, яку Ральф Воан-Вільямс можливо написав у кембриджському відділенні Dunkin 'Donuts».[12]

Стиль Вітакера, подібно до стилю Мортена Лорідсена, описують як «неоімпресіоністичний».[13][14]

Вітакер виграв міжнародний композиторський конкурс ім. Барлова, отримав нагороди Американської асоціації диригентів, Американського форуму композиторів та у 2001 році —Комісію ім. Раймонда В. Брока Американської асоціації диригентів.[15] Його мюзикл «Paradise Lost: Shadows and Wings»,[16] виграв кілька нагород, серед них також нагороду Американської асоціації композиторів. Альбом «Cloudburst and Other Choral Works» був номінований на нагороду Греммі за найкраще хорове виконання 2007 року, а пізніше альбом «Light & Gold» виграв нагороду Греммі за найкраще хорове виконання 2012 року.[17]

• Офіційний сайт
• Biography on Hyperion Records
• Whitacre talking, доповідь Вітакера на TED про «віртуальний хор»
• Classical Archives interview