Життя Адель

Глава перша

Адель (Адель Екзаркопулос) — середньостатистична французька старшокласниця. Вона живе у передмісті Лілля і щодня ледве устигає на уранішній автобус до ліцею. У школі Адель цікавиться літературою і мовами. Показано урок французької літератури, на якому обговорюється роман «Життя Маріани» П'єра Маріво. На Адель книга справляє сильне враження.

Після занять подруги Аделі звертають її увагу, що вона явно викликає симпатію у парубка із старшого класу, Тома (Жеремі Лаерт). Аделі він також подобається. Наступного ранку вони випадково зустрічаються в автобусі і домовляються зустрітися після занять. Доро́гою на побачення Адель звертає увагу на дівчину, волосся якої забарвлене в синій колір. Побачення з Тома з вуличного кафе переходить в кіно. Повернувшись додому, Адель перебуває в розгубленості, розуміючи, що з Тома у неї немає нічого спільного і що, хоч він і добрий парубок, до нього її тягне значно менше, ніж до незнайомки з синім волоссям.

Наступного дня в ліцеї, Адель уникає Тома і розпитувань нав'язливих подруг про їх побачення. Коли Тома просить її порозумітися, вона цілує його і проводить з ним ніч. Після цього Адель в повному замішанні розуміє, що вона не може бути з Тома. Вона кидає Тома і щоб відволіктися йде з другом-геєм до нічного гей-клубу, де знову зустрічає дівчину з синім волоссям, Ему (Леа Сейду). Ема — студентка університету факультету мистецтв.

Наступного ранку Ема чекає Адель біля виходу зі школи. Дівчата гуляють набережною, розповідають одна одній про себе і, хоч вони мало в чому схожі, вони дуже одна одній подобаються. Одна поява Еми у ліцеї Аделі призводить до шквалу емоцій з боку однокласників. При наступній зустрічі подруги Аделі поводяться агресивно, виникає сварка з приводу сексуальної орієнтації Аделі.

Адель проводить все більше часу з Емою. Їх потяг переходить в бурхливу пристрасть. Дівчата знайомляться з батьками одна одної, причому Ема представляє Адель як свою дівчину, а Ему консервативні батьки Аделі вважають подругою, що допомагає з екзаменом з філософії. Ема непогано малює, і Адель стає її головною музою.

Незважаючи на сильний взаємний потяг, дівчата дуже різні. У Аделі чіткий життєвий план педагогічної кар'єри, який вона з успіхом реалізує. Ема намагається реалізувати себе як художниця, що набагато складніше. На вечірках, куди приходять друзі Еми зі світу мистецтва, Аделі нудно. Крім того, вона помічає, що Ема воркує з вагітною гостею на ім'я Ліз, а декількома днями пізніше проводить ніч у неї.

Глава друга

Проходить декілька років. Ема з головою поринула у творчі турботи. Адель — вихователька в дитсадку. Ема живе відкрито, Адель приховує свої стосунки з Емою.

У результаті Адель починає таємно зустрічатися зі своїм колегою, втомившись від відчуженості Еми. Коли Ема про це дізнається, вона в шаленстві виганяє Адель, незважаючи на благання Аделі пробачити її і дати їй пояснити ситуацію. З цієї миті життя Аделі — це робота, де їй вдається посміхатися, самотність і сльози вечорами. Її почуття не притупляються навіть через три роки.

Адель нарешті зустрічається з Емою в кафе. Освідчується в коханні і просить повернутися. Ема говорить крізь сльози, що тепер її сім'я — це Ліз і її донька, а Адель у минулому. Остаточне усвідомлення втрати приходить до Аделі на виставці Еми, де на більшості картин вже її нова подруга, а сама Адель в синій сукні виглядає недоречно і особливо не привертає увагу Еми.

Із сльозами на очах Адель йде геть.

Джастін Чанг у своїй статті для журналу Variety написав, що фільм містить «найбурхливіші графічні сцени лесбійського сексу, які можна згадати на цей момент»[7]. Джордан Мінтзер з The Hollywood Reporter сказав, що незважаючи на тригодинну тривалість, «[фільм] утримував феноменальними поворотами Леа Сейду і новачка Адель Екзаркопулос, в чому присутнє чітке, проривне виконання»[8]. Пітер Бредшоу з The Guardian назвав картину «щирою» і «пристрасною», і нагородив її чотирма з п'яти зірок[2]. Стівен Гаррет з The New York Observer сказав, що фільм був «ні чим іншим, як тріумфом» і є «великою роботою в пробудженні сексуальності»[9].

Авторка оригінальної історії Жулі Маро не так тепло віднеслася до фільму. Вона піддала критиці сцени сексу у стрічці, порівнюючи їх з порнографією; вона сказала: «Гетеронормативні просміялися, тому що вони не розуміють цього і визнали сцени безглуздими. Геї і квіри просміялися, тому що [сцени] не переконливі, і вони визнали їх безглуздими»[10]. Проте вона заявила, що вважає фільм «Ще однією версією… тієї ж історії»[11].

Британський кіножурнал Sight & Sound відвів стрічці Кешиша 3-тє місце у своєму топ-10 найкращих фільмів 2013 року[12]. Аналогічну позицію «Життя Адель» зайняла у списку найкращих кіноробіт року за версією французького журналу Cahiers du Cinéma[13].

У березні 2016 року фільм увійшов до рейтингу 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеному Британським кіноінститутом (BFI) за результатами опитування понад 100 кіноекспертів, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю BFI Flare[14][15].

У боротьбі за «Оскар» стрічка участі не брала, оскільки вийшла в широкий американський прокат у жовтні, що за правилами Академії неприпустимо[16].

• «Життя Адель» на сайті IMDb (англ.)
• «Життя Адель: синій — не обов'язково теплий» (рецензія на фільм) (укр.)