Кейт Бланшетт

Народилася у передмісті Мельбурна у родині Роберта і Джун Бланшетт[4]. Її батько був родом з Техасу і служив морським офіцером. Після одруження із Джун — вчителькою у школі Мельбурна, він емігрував до Австралії і зайнявся рекламним бізнесом[5]. Коли Кейт було лишень десять років, він помер від серцевого нападу. Виховання трьох дітей — Кейт, її старшого брата Боба (у даний час комп'ютерний інженер) та молодшої сестри Женев'єви (в даний час театральний костюмер і дизайнер)[6] — лягло на плечі матері[7].

Кейт відвідувала початкову школу Ivanhoe East Primary School у Мельбурні, потім пішла до Ivanhoe Girls' Grammar School[8][9], а потім у Жіночий методистський коледж Мельбурна[10]. Там відбулася її перша поява на сцені — вона взяла участь у декількох постановках шкільного театру, у тому числі в «Одіссеї» Реньона Джонса. Потім вона продовжила навчання в Мельбурнському університеті[11], де вивчала мистецтво і економіку. Але незабаром залишила університет і поїхала подорожувати по Англії. Коли закінчився термін дії візи, Кейт, практично без грошей, а також без конкретних планів, вирушила до Єгипту, де у готелі познайомилася з пожильцем, який запропонував їй знятися в масовці у єгипетському фільмі про бокс. Оскільки дівчині потрібні були гроші, вона погодилася[12]. Ця випадкова роль стала початком її творчого шляху.

Після повернення до Австралії, Кейт вступила до Національного інституту драматичного мистецтва Мельбурна[12]. Протягом всього періоду навчання вона вважалася однією з найздібніших студенток свого курсу і блискуче закінчила інститут у 1992 році. Перші ж спроби Бланшетт на театральній сцені принесли їй захоплені відгуки критиків. Після завершення навчання вона взяла участь у постановці Сіднейської театральної компанії «Класні дівчата» за п'єсою англійського письменника Керіла Черчілля, потім виконала роль Феліції Бауер у постановці «Кафкіанські танці». Критики високо оцінили її акторську майстерність у цій виставі, і в 1993 році Бланшетт отримала премію «Товариства театральних критиків Сіднея» за найкращий дебют. Далі вона взяла участь у провокаційній постановці «Олеанна», історії про університетського професора (його зіграв Джеффрі Раш), звинуваченого студенткою Керол у сексуальному переслідуванні. Роль Керол принесла Бланшетт другу нагороду — її назвали найкращою новою театральною акторкою 1993 року[12][13].

З успіхом граючи в театрі, Кейт почала пробувати свої сили на телебаченні і в кіно. Її дебют на телебаченні відбувся ще 1989 року, коли вона зіграла епізодичну роль у серіалі «Джі Пі» про роботу лікарні на околиці Сіднея. У 1993–1995 роках вона брала участь в кількох телевізійних фільмах і телесеріалах («Поліцейські сили», «Батьківщина», «Місто біля кордону»), але не припиняла грати в театрі. Джеффрі Раша, який ще з інститутських часів захоплювався талантом акторки, запросив її на роль Офелії в своїй постановці «Гамлета», і критики знову високо оцінили її гру. У 1995 році акторка з'явилася у трьох театральних проектах — «Ніжна Феба», «Танець сліпого гіганта» і «Буря» за однойменною п'єсою Шекспіра, де виконала роль Міранди.

Першою помітною роботою в кіно була короткометражна драма «Парклендс» (1996), де Бланшетт виконала головну роль. Фільм розповідав історію дівчини Рози, яка дізналася правду про корумповане минуле нещодавно померлого батька. Ця робота вимагала великої емоційної віддачі, але Бланшетт чудово впоралася з роллю. З того часу акторка значною мірою переключилася на кіно. 1997 року вона з'явилась лише в одній театральній постановці, зігравши Ніну в «Чайці» за п'єсою Чехова, але в той же час на екрани вийшло відразу три фільми за її участі. Спочатку була роль медсестри Сьюзен Макарта у драмі «Дорога до раю» з Гленн Клоуз і Френсіс Макдорманд[14] — фільмі про жінок, яких під час Другої світової війни звела доля у японському концентраційному таборі для військовополонених на острові Суматра.

Далі була романтична комедія «Слава богу, він зустрів Ліззі», яку австралійські критики назвали найпікантнішим і найдотепнішим фільмом року[15]. Роль Ліззі принесла Бланшетт перші кінонагороди — премію Австралійського інституту кіно[16] і премію Товариства кінокритиків Австралії (обидві — за найкращу жіночу роль другого плану).

І, нарешті, третім фільмом 1997 року для Бланшетт стала історична мелодрама «Оскар і Люсінда» за однойменним романом Пітера Кері, за який у 1988 письменник був удостоєний Букерівської премії. Продюсери спочатку чинили опір наміру режисера Джилліан Армстронг запросити на головну жіночу роль Бланшетт — на той момент вона була популярна лише в Австралії і невідома у США та інших країнах, — але потім поступилися, побачивши попередні роботи акторки у кіно.

Вони не пошкодували про свій вибір: Бланшетт блискуче виконала роль багатої спадкоємиці Люсінди Лепластріер, яка на шляху до Австралії зустрічає за картярським столом бідного священика Оскара Гопкінса (у його ролі знявся британський актор Рейф Файнс) і пропонує йому парі — Оскар зобов'язується цілою й неушкодженою доставити до Австралії скляну церкву, побудовану на скляному заводі, який належав Люсінді, а дівчина у випадку успіху обіцяє віддати йому весь свій статок. Хоча фільм явно не був розрахований на широкого глядача і не мав великих зборів у прокаті — при бюджеті у 12 мільйонів доларів його прибуток склав всього близько 2-х мільйонів[17] — критики позитивно оцінили першу головну роль Бланшетт у повнометражному кіно, назвавши створений нею образ Люсінди яскравим і переконливим[18]. Крім того Бланшетт була номінована як найкраща акторка на премію Товариства кінокритиків Австралії.

1998 року Бланшетт зіграла роль королеви Англії Єлизавети I в історичній драмі індійського режисера Шекхара Капура «Єлизавета». Завдяки цій ролі Кейт Бланшетт здобула світове визнання. Вона була номінована на «Оскар» та премію Гільдії кіноакторів США, завоювала нагороди «Золотий глобус» і BAFTA. Преса також захоплено відгукнулася про її гру[19][20].

1999 року Бланшетт поєднувала гру на сцені зі зйомками в кіно. Вона була задіяна у двох театральних проектах у Лондоні — спектаклі «Достаток» та постановці театру Олд-Вік «Монологи вагіни», де окрім неї зіграли Кейт Вінслет, Джуліанн Мур, Мелані Гриффіт та Джилліан Андерсон. Також на екрани вийшло чотири фільми за її участю — короткометражна картина «Історії загублених душ», мелодрама «Ідеальний чоловік» за п'єсою Оскара Уайльда, комедія «Керуючи польотами» та психологічний трилер «Талановитий містер Ріплі» за однойменним романом Патриції Гайсміт. За роль у «Талановитому містері Ріплі» Бланшетт була номінована на премію BAFTA як найкраща акторка другого плану[21].

1999 року журнал People включив Бланшетт у список 50-ти найвродливіших людей світу[22].

2000 року Бланшетт з'явилась у двох картинах: драмі Саллі Поттер «Чоловік, що плакав»[23] та трилері Сема Реймі «Дар».

Так, лише через два роки після фільму «Єлизавета», Бланшетт стала одною з найпопулярніших акторок Голлівуду, але через напружений графік зйомок їй довелося надовго покинути театр.

2001 року вона знялася з Брюсом Віллісом і Біллі Бобом Торнтоном у кримінальній комедії Баррі Левінсона «Бандити». Далі Кейт взяла участь у кінотрилогії Пітера Джексона «Володар Перснів» за романом Дж. Р. Р. Толкіна в ролі Галадріель.

В 2001 року Бланшетт знялась ще в двох картинах — військовій драмі «Шарлотта Грей» (екранізації бестселера Себастьяна Фолкса) та мелодрамі «Корабельні новини». Обидва фільми не мали успіху.

2002 року Бланшетт прийняла пропозицію режисера Тома Тиквера знятися в його новій картині «Рай» за сценарієм Кшиштофа Кесльовського за «Божественною комедією» Данте. Фільм увійшов у конкурсну програму Берлінського кінофестивалю, завоював кілька престижних кінонагород у Німеччині, але не окупився в прокаті.

2003 року Бланшетт знялася в кримінальній драмі Джоеля Шумахера «Вероніка Герін».[24]. Гра Бланшетт знову не розчарувала критиків: вони визнали бездоганною її майстерність[25]. Того ж року Бланшетт з'явилась в одному з епізодів чорно-білого кіноальманаху Джима Джармуша «Кава та сигарети». Далі Кейт знялася в парі з Томмі Лі Джонсом у драматичному вестерні Рона Говарда «Останній рейд».

2004 року Бланшетт зіграла другорядну роль в ексцентричній комедії «Водне життя зі Стівом Зіссу», а потім узяла участь у біографічній драмі Мартіна Скорсезе «Авіатор» про долю мільйонера Говарда Г'юза. Роль Кетрін Гепберн у цій стрічці принесла Бланшетт приголомшливий успіх. За найкращу жіночу роль другого плану вона була удостоєна премії «Оскар»[26], отримала нагороди Британської кіноакадемії та Гільдії кіноакторів, була номінована на ряд престижних кінонагород, зокрема на «Золотий глобус». Також 2004 року Бланшетт після п'ятирічної перерви з'явилась на сцені театру, виконавши головну роль у постановці «Гедда Габлер» за однойменним твором норвезького драматурга Генріка Ібсена.

Кейт в Берліні 2005 року

2005 року Бланшетт зробила невелику паузу і взяла участь у єдиній стрічці у себе на Батьківщині — в парі з Г'юго Вівінгом вона знялася у кримінальному трилері «Маленька рибка». За цю роль вона отримала премію Австралійського інституту кіно.

У травні 2006 року на Каннському кінофестивалі було представлено нову стрічку за участю Кейт Бланшетт — драму Алехандро Гонсалеса Іньярріту «Вавилон». Фільм високо оцінили критики. Він отримав премію фестивалю за найкращу режисуру. Крім того, Бланшетт знялася в романтичному трилері «Добрий німець» Стівена Содерберга про післявоєнний Берлін[27], та драмі «Записки про скандал». За роль у останньому акторка була номінована на «Золотий глобус»[26].

2007 року Бланшетт знову знялася у Шекхара Капура в фільмі «Золотий вік» — історичній драмі про королеву Англії Єлизаветі I[28].

2007 року на Венеційському кінофестивалі картина Тодда Гейнса «Мене там немає» отримала спеціальний приз журі, а Кейт Бланшетт, яка зіграла там одну з семи іпостасей знаменитого співака Боба Ділана[29], була названа найкращою акторкою[30]. А 2008 року Кейт виграла ще й черговий «Золотий глобус» в номінації Найкраща акторка другого плану за цю роль[26] і була номінована на «Оскар» в аналогічній категорії.

2008 року вийшов фільм Стівена Спілберга «Індіана Джонс та Королівство Кришталевого Черепа», де Кейт Бланшетт дісталася роль радянського агента Ірини Спалько[31][32][33].

У тому ж 2008 році Кейт Бланшетт у парі з Бредом Піттом з'явилась у кінокартині Девіда Фінчера «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» за оповіданням Френсіса Скотта Фіцджеральда[14][34]. Критики відзначили дещо неприродну гру Бланшетт на початку фільму[35], але загалом вона отримала схвальні відгуки[36][37][38]. За цю роль 2009 року вона була номінована як найкраща акторка на премію «Сатурн»[39] та «Broadcast Film Critics Association Awards»[40][41].

5 грудня 2008 року Кейт Бланшетт отримала власну Зірку на Голлівудській «Алеї слави»[42][43].

2009 року вийшов в американський прокат японський аніме «Поньо на скелі», де Кейт в англомовній версій мультфільму дала голос Морській богині, матері Поньо[44].

2010 року глядачі змогли побачити Кейт у новому фільмі Рідлі Скотта «Робін Гуд»[26], який відкривав Каннський кінофестиваль 12 травня 2010 року[45][46].

Зараз^[коли?] Кейт Бланшетт знімається у трьох нових фільмах — комедії Стівена Содерберга «Останній раз, коли я бачив Майкла Грегга» (2011) разом зі своїм чоловіком[47], пригодницькому трилері «Ханна» та драмі «Indian Summer» Джо Райта.

Кейт грає роль Ґаладріель[48] у новому фільмі «Хоббіт: Несподівана подорож» Пітера Джексона.

У 1997 році, будучи задіяна у п'єсі «Чайка», Бланшетт познайомилася зі сценаристом і редактором монтажу Ендрю Аптоном [7]. Майже через рік, 29 грудня 1997 року, незадовго до того, як акторка приступила до зйомок у «Єлизаветі», вони одружилися[49]. Весілля відбулося у Національному парку «Блакитні гори» в австралійському штаті Новий Південний Уельс. Спочатку подружжя жило у прибережному районі Сіднея, потім переїхали до Лондона, а пізніше повернулися до Австралії. У шлюбі з Аптоном в акторки народилося троє синів — Дешіел Джон (народився 3 грудня 2001 року, названий на честь Дешіела Геммета, улюбленого письменника Ендрю), Роман Роберт (народився 23 квітня 2004 року), Ігнатіус Мартін (народився 13 квітня 2008 року)[50][51] та прийомна донька — Едіт Вівіан Патрісія[52].

• 2016  — AACTA (Премія Австралійської академії кіно та телебачення)» за найкращу жіночу роль, за фільм «Керол»
• 2014  — Премія «Оскар» — Найкраща жіноча роль, за фільм «Жасмин»
• 2014  — Премія «Гільдії кіноакторів США» за найкращу жіночу роль, за фільм «Жасмин»
• 2014  — Премія «BAFTA» — найкраща жіноча роль, за фільм «Жасмин»
• 2014  — Премія «Золотий глобус» — найкраща акторка драми, за фільм Жасмин»
• 2014  — Премія «AACTA (Австралійської академії кіно та телебачення)» за найкращу жіночу роль , за фільм «Жасмин»
• 2013  — Премія «Незалежний дух» за найкращу жіночу роль, за фільм «Жасмин»
• 2008  — Премія «Золотий глобус» — найкраща акторка другого плану, за фільм «Мене тут немає»
• 2005  — Премія «Оскар» — найкраща акторка другого плану, за фільм «Авіатор»
• 2005  — Премія «BAFTA» — найкраща акторка другого плану, за фільм «Авіатор»
• 2007  — Премія «Незалежний дух» за найкращу жіночу роль другого плану, за фільм «Мене тут немає»
• 1999  — Премія «Золотий глобус» — найкраща акторка драми, за фільм «Єлизавета»
• 1999  — Премія «Імперія» за найкращу жіночу роль, за фільм «Єлизавета»
• 1999  — Премія «BAFTA» — найкраща акторка, за фільм «Єлизавета»
• 1997  — Премія «AACTA(Австралійської академії кіно та телебачення)» за найкращу жіночу роль другого плану в фільмі «Слава богу, він зустрів Ліззі»

• 2021  — Премія «Золотий глобус» — найкраща жіноча роль мінісеріалу або телефільму, за мінісеріал Місіс Америка
• 2016  — Премія «Оскар» — найкраща акторка, за фільм «Керол»
• 2016  — Премія «BAFTA» — найкраща жіноча роль, за фільм «Керол»
• 2016  — Премія «Золотий глобус» — найкраща акторка, за фільм «Керол»
• 2008  — Премія «Оскар» — найкраща акторка другого плану, за фільм «Мене тут немає»
• 2008  — Премія «Золотий глобус» — найкраща акторка драми, за фільм «Єлизавета: Золотий вік»
• 2008  — Премія «BAFTA» — найкраща акторка другого плану, за фільм «Мене тут немає»
• 2007  — Премія «Оскар» — найкраща акторка другого плану, за фільм «Скандальний щоденник»
• 2007  — Премія «Золотий глобус» — найкраща акторка другого плану, за фільм «Скандальний щоденник»
• 2005  — Премія «Золотий глобус» — найкраща акторка другого плану, за фільм «Авіатор»
• 2004  — Премія «Золотий глобус» — найкраща акторка драми, за фільм «Полювання на Вероніку»
• 2002  — Премія «Золотий глобус» — найкраща акторка мюзиклу чи комедії, за фільм «Бандити»
• 2000  — Премія «BAFTA» — найкраща акторка другого плану, за фільм «Талановитий містер Ріплі»
• 1999  — Премія «Оскар» — найкраща акторка, за фільм «Єлизавета»