Забіла Наталя Львівна

Народилася у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Серед її предків — поет-романтик Віктор Забіла. Дід поетеси Пармен Забелло — скульптор. Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца.

Дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом. І це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема твори Тараса Шевченка, і вже в дитинстві намагалася писати вірші.

1917 року сім'я переїздить до України й оселяється в невеличкому селищі Люботині (нині Харківської області). Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити.

Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин (нині частина Люботина) під Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці: вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюку особистість.

1925 року Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію.

1924 року в Кам'янці-Подільському в газеті «Червоний кордон» її чоловік Сава Божко надрукував перший вірш Наталі на тематичній сторінці «Війна — війні».

Після закінчення інституту працювала в редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.

1926 року вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 року — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».

Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, твори для дітей стають її покликанням, щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх та любов мільйонів юних читачів. 1930 року вона остаточно переходить на творчу працю, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Понад половини з тих поетичних і прозових збірочок адресовані юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

У роки війни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись до України, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок». Близько двохсот книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).

Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою».

Просто і дохідливо розповіла письменниця малюкам про життя наших далеких предків у п'єсі-фантазії «Перший крок» (1968) та у драматичній поемі «Троянові діти», яка є поетичним переказом «Слова про Ігорів похід», присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. 1972 року ці твори відзначено літературною премією імені Лесі Українки (стала першим лауреатом цієї премії).

Поетеса широко відома як перекладач і популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. Їй належать переклади творів Олександра Пушкіна, Миколи Некрасова, Сергія Михалкова, Агнії Барто, Самуїла Маршака, Корнія Чуковського. Плідно працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов. Твори письменниці перекладено багатьма мовами.

Крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів.

Забіла вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з'їздах і нарадах із питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Однією з найкращих книжок Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка» (1934).

• У широкий світ: [Вибрані твори]. — К.: Дитвидав, 1960. — 183 с.
• Твори в чотирьох томах. — К.: Веселка, 1973.
• Веселим малюкам: Вірші. — К.: Веселка, 1980. — 86 с.
• Троянові діти: Драматична поема. — К.: Веселка, 1982. — 101 с.
• Вибрані твори: У 4 т. Вірші, казки, загадки. — Т. 1. Веселим малюкам. — К.: Веселка, 1983. — 239 с.
• Вибрані твори: У 4 т. Вірші, казки. — Т. 2. У широкій світ. — К.: Веселка, 1983. — 207 с.
• Вибрані твори: У 4 т. Оповідання, казки, повість. — Т. 3. В казках і в житті. — К.: Веселка, 1984. — 319 с.
• Вибрані твори: У 4 т. П'єси. — Т. 4. Завісу відкрито. — К.: Веселка, 1984. — 248 с.
• Яссочина книжка: Оповідання. — 4-е вид. — К.: Веселка, 2000. — 28 с.
• Стояла собі хатка. — К.: Махаон-Україна, 2001. — 18 с.

• 1988 року засновано Літературну премію імені Наталі Забіли редакцією відомого популярного дитячого журналу «Малятко» за найкращий літературний твір та найкраще ілюстрування.
• У січні 2013 у Верховній Раді України зареєстровано законопроект про відзначення 110-річчя з дня народження Наталі Забіли заснуванням державної премії за твори для дітей.
• У місті Люботині одну з вулиць названо її ім'ям.
• У місті Київ 4 листопада 2021 року на її честь було перейменовано вулицю, котра до того носила ім'я грузинського більшовика Цулукідзе.
• В журналі "Перець"№6 за 1978р розміщено дружній шарж А.Арутюнянца з нагоди 75-річчя Н.Забілої[1][2][3]

• Ю. Ф. Ярмиш. Забіла Наталя Львівна // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Лещенко П. Забіла Наталя Львівна // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 222.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 4 : Електрод — Кантаридин. — 558, [2] с., [34] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 152.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 2. — С. 703.
• Письменники Радянської України: біобібліографічний довідник. / Упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К.: Радянський письменник, 1970. — 540 с. — С.  149.
• Письменники Радянської України: бібліографічний довідник. / Упоряд.: О. В. Килимник, О. І. Петровський. — К. : Радянський письменник, 1976. — 416 с. — С. 112–113.
• Письменники Радянської України: біобібліографічний довідник. / Авт.-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К.: Радянський письменник, 1981. — 327 с. — С. 85–86.
• Проценко Л. А. Київський некрополь : путівник-довідник / Людмила Проценко. — К. : Український письменник, 1994. — С. 202.
• Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 28.
• Пархоменко В. Друг дітей // Кам'янець-Подільський вісник. — 1993. — 6 берез. — С. 2.
• Забіла Наталя. Перші радощі // Кам'янець-Подільський: Літературно-художній альманах. — № 1. — 1956. — С. 10.
• Ярина Цимбал, Циркачка, дворянка і комуністка: три еротичні поетеси 20-х років

• Авторська сторінка та поетичні твори Наталі Забіли в електронному архіві «Поезія та авторська пісня України»
• Книги Наталі Забіли на Читанці
• Проза Наталі Забіли
• «Забіла Н. Л.» Національна бібліотека України для дітей
• Біографічна довідка
• «І це вирішило мою долю…»
• Сайт міста Люботин
• Казки Наталі Забіли // Українські літературні казки
• Твори Наталі Забіли // Chtyvo.org.ua
• Казки Наталі Забіли на проєкті Дерево Казок — ред. Мартинюк В. К.
• "Весела абетка". Наталя Забіла
• "Зайчата і Свиня". Наталя Забіла

1. Журнал перець 1978 06. www.perets.org.ua (укр.). Процитовано 8 квітня 2021.
2. Журнал перець 1983 04. www.perets.org.ua (укр.). Процитовано 15 квітня 2021.
3. Журнал перець 1984 16. www.perets.org.ua (укр.). Процитовано 18 квітня 2021.