Заклунна-Мироненко Валерія Гавриїлівна

Вале́рія Гавриїлівна Заклу́нна-Мироненко[3] (15 серпня 1942(1942-08-15)[1], Сталінград, РРФСР, СРСР 22 жовтня 2016(2016-10-22)[2], Київ, Україна) українська та радянська актриса театру і кіно. Герой України (2012). Член Спілки театральних діячів України (1967), Спілки кінематографістів України (1970), віцепрезидент Професійної гільдії кіноакторів України (1989), президент Дитячого благодійного фонду «Арата». Член Комітету з Державних премій України ім. Т.Шевченка (19961999).

Валерія Гавриїлівна Заклунна-Мироненко
Валерія Гаврилівна Заклунна-Мироненко
Валерія Гаврилівна Заклунна-Мироненко
Ім'я при народженні Валерія Гаврилівна Заклунна
Народилася 15 серпня 1942(1942-08-15)[1]
Сталінград, РРФСР, СРСР
Померла 22 жовтня 2016(2016-10-22)[2] (74 роки)
Київ, Україна
Поховання
Національність українка
Громадянство  СРСР Україна
Діяльність акторка
Alma mater Школа-студія МХАТ (1966)
Заклад Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки
Роки діяльності 19662016
Чоловік Мироненко Олександр Миколайович
Батьки Гаврило Павлович Заклуннийd
Маргарита Степанiвна Заклуннаd
Провідні ролі Стефа Коцюмбас, Катерина Дерюгіна
IMDb nm0952336
Нагороди та премії
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Народний артист Росії

Зовнішні зображення
Вона була надзвичайно популярною актрисою
У Верховній Раді України
На сцені театру
Такою її запам'ятають назавжди вдячні глядачі

Біографія

Народилася 15 серпня 1942 року у Сталінграді в родині вихідців з України: батько — уродженець Київщини, військовослужбовець Гаврило Павлович (1912—1986) та мати — уродженка Полтавщини, медпрацівник Маргарита Степанівна (1920—1970) Заклунні. Невдовзі після народження Валерія разом з мамою була евакуйована до міста Енгельса.

Після звільнення міста Суми родина Заклунних переїхала туди, а 1950 року Гаврила Павловича переводять на нове місце служби до Києва. Так почався київський період життя Валерії Заклунної. Валерія росла слухняною, розумною і допитливою дівчинкою — добре вчилася в школі, займалася гімнастикою і волейболом, захоплювалася художнім читанням і навіть ходила заради цього до спеціального гуртка, яким керувало подружжя Любові Григорівни Шах та Павла Россі. Крім того, Валерія регулярно відвідувала драматичну студію при клубі МВС.

Після закінчення київської середньої школи № 51, у 1959 році, Заклунна поступила до технікуму водного транспорту. Закінчивши його у 1960 році, вона влаштувалася на завод при київському науково-дослідному інституті «Квант» креслярем-конструктором. На цій посаді Валерія пропрацювала 2 роки, а потім… пішла в актриси.

У 1962–1966 роках навчалася та закінчила Школу-студію ім. В. І. Немировича-Данченка при МХАТі ім. М. Горького за спеціальністю «актриса театру і кіно» (курс О. М. Карєва). Валерію Заклунна запрошували у московські театри, але вона прийняла запрошення від Юрія Сергійовича Лаврова, тодішнього художнього керівника Київського академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки. Важливим аргументом було й бажання актриси повернутися додому, до батьків у рідний Київ. Тому 1 серпня 1966 року Валерія Гаврилівна була прийнята в трупу Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки, у якому працювала до останніх днів свого життя.

Вранці 22 жовтня 2016 року Валерія Гаврилівна Заклунна померла в Києві, в клінічній лікарні «Феофанія».[4] Церемонія прощання з актрисою відбулася 25 жовтня 2016 року у приміщенні театру російської драми.[5] Поховано Валерію Гаврилівну на Байковому кладовищі (дільниця № 52а, VIP-дільниця) поруч із третім чоловіком Олександром Мироненком, де їй, ще за життя було встановлено пам'ятник.[6][7]

Родина

Валерія Заклунна вперше вийшла заміж на четвертому курсі за Гаррі Бардіна, у майбутньому, відомого радянського та російського аніматора. Цей шлюб тривав усього місяць. Потім, у 1966 році, був другий шлюб — з актором Валерієм Сівачем, який тривав цілих вісімнадцять років. Як згадувала акторка, вона завжди вважала цей шлюб «нещасним випадком» та не розуміла, кого кохала — Дона Карлоса, Рощина чи актора, який виконував ці ролі. Після розлучення з Сівачем було знайомство з помічником секретаря з ідеологічної роботи ЦК Олександром Мироненком, який у 1985 році став її третім чоловіком.

Творчість

Ролі в кіно

Величезну популярність глядачів приніс актрисі кінематограф. Валерія Гаврилівна зіграла головні ролі більше як у 30 художніх фільмах, створюючи на екрані масу яскравих образів своїх сучасниць. Героїні Заклунної — сильні, незалежні натури. Серед усіх робіт актриси, слід виділити найкращі з них:

Ролі в театрі

У Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки зіграла понад 40 ролей:

  • 1966 Клея («Лисиця і виноград»).
  • 1967 Катя («Ходіння по муках»), Таня («Розлом»), королева Єлізавета («Дон Карлос»); «Далекі вікна».
  • 1968 Елісон («Озирнись у гніві»); «Дивна місіс Севідж».
  • 1969 Луїза («Правду! Нічого крім правди»); «Перший удар».
  • 1970 Одинцова («Марія»); «Діти Ванюшина».
  • 1971 Анна («Камінний господар»).
  • 1972 — «Доки арба не перевернулася»; «Самий останній день»; «Птахи нашої молодості»; «Друге побачення».
  • 1973 — «Транзит»; «Варвари».
  • 1974 Наталі Пушкіна («Останні дні»); «Влада темряви».
  • 1975 Валя («Російські люди»), Трубачова («Дивний лікар»).
  • 1976 Алла Сергіївна («Випробування»), Сара («Іванов»).
  • 1977 Ніна («Довгожданий»).
  • 1978 — «Хозяйка».
  • 1979 Леся Українка («Сподіватися»), Оксана («П'ять днів у липні»).
  • 1981 Любов Сергіївна («Тема з варіаціями»).
  • 1982 Бабуся («Я, бабуся, Іліко та Іларіо»); «Межа спокою».
  • 1983 Майя («Переможниця»).
  • 1984 — «Я прийшов дати вам волю».
  • 1987 Мадонна («Іван і Мадонна»), Мар'я («Мар'я»).
  • 1991 — «Жиди міста Пітера».
  • 1993 королева Анна («Молоді роки короля Людовика XIV»).
  • 1994 міс Тіна («Історія однієї пристрасті»).
  • 1995 Лідія Василівна («З вами небезпечно мати справу»).
  • 1997 Варвара Василівна («Осінні скрипки»).
  • 2000 Людмила Миколаївна («Любов і війна»).
  • 2001 — «І все це було… і все це буде…».
  • 2003 Бабуся Еухена («Дерева вмирають стоячи»).
  • 2008 — «На заході сонця».
  • 2010 — «Квартет».
  • 2011 — «Трохи мерехтить примарна сцена… (Ювілей. Ювілей? Ювілей!)».
  • 2016 Раїса Олександрівна («У цьому милому старому будинку»).

Відзнаки, нагороди

Звання

Ордени

Медалі

Премії

  • 1975 Державна премія України імені Тараса Шевченка за виконання ролі Стефи Коцюмбас у художньому фільмі «До останньої хвилини».
  • 1979 — Державна премія СРСР за виконання ролі Катерини Дерюгіної в дилогії «Любов земна» «Доля».
  • 1994 — премія «Образ мрії» у номінації «Найкраще виконання жіночої ролі» за виконання ролі місс Тіни у спектаклі «Історія однієї пристрасті».

Дипломи, відзнаки

  • 1961 — диплом переможця Першого огляду художньої самодіяльності м. Києва.
  • 1967 — диплом Міністерства культури УРСР «За найкраще виконання ролей, поставлених київськими театрами у ювілейному році».
  • 1974 — почесна грамота Верховної Ради Естонської РСР.
  • 1976 — почесна грамота Верховної Ради Білоруської РСР; дипломи переможця кінофестивалю в Іркутську та Омську.
  • Диплом Спілки кінематографістів України за найвище досягнення в радянській кінематографії.
  • 1981 — пам'ятний знак Президії ЦК профспілки працівників культури СРСР «Відмінник культурного шефства над Збройними силами СРСР».
  • 1994 — «За найкращу акторську роботу в театрах України», «За видатний внесок в українську кінематографію».
  • 1998 — «За найкращу театральну роль сезону» та багато інших.

Політична діяльність

Валерія Гаврилівна Заклунна-Мироненко у 19982006 роках була активним громадським та політичним діячем. Тричі, від КПУ, обиралася депутатом до Верховної Ради України 3-го, 4-го та 5-го скликань.[11]

Примітки

  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. http://news.online.ua/search/label/161119/valeriya-zaklunnaya/
  3. У деяких джерелах — Валерія Гаврилівна
  4. У Києві померла народна артистка україни Валерія Заклунна. ukranews.com. Українські новини. 22 жовтня 2016.
  5. У Києві поховали народну артистку Валерію Заклунну
  6. Умерла Валерия Заклунная — причина смерти, биография, личная жизнь, дети (рос.)
  7. Заклунна-Мироненко Валерія Гавриїлівна (15.08.1942 — 22.10.2016)
  8. Указ Президента Российской Федерации № 659 от 22 мая 2004 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации граждан Украины»(рос.)
  9. Указ Президента України від 24 серпня 2012 року № 489/2012 «Про присвоєння В. Заклунній-Мироненко звання Герой України»
  10. Указ Президента України № 739/96 від 22 серпня 1996 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  11. Портрети сучасниць. Книга пошани — Заклунна — Мироненко Валерія Гаврилівна

Посилання

Література

  • Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 177—178.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.