Закієв Мірфатих Закієвич

1946—1951 рр. навчався на відділенні татарської філології Казанського державного університету, який закінчив з відзнакою. У 1951—1954 рр. навчався в аспірантурі.

Початок трудової діяльності припав на воєнні роки. Працював пастухом у колгоспі (1941), потім конюхом (1942), ковалем (1943—1946). У 1946 році поступив у Казанський державний університет, який закінчив з відзнакою в 1951 році. У 1954 році захистив кандидатську дисертацію «Присудок у сучасній татарській літературній мові». Потім працював старшим викладачем, доцентом кафедри татарської мови і літератури в Казанському державному університеті (1954—1960). Викладав предмети: синтаксис татарської мови, історія формування татарської мови, проблеми відродження і розвитку мов національних меншин.

• 1960—1965 — зав. кафедрою татарської мови КДУ.
• 1965—1967 — проректор з науки Казанського державного педагогічного інституту.
• 1967—1986 — ректор Казанського педагогічного інституту.
• 1968—1986 — зав. кафедрою татарського мовознавства Казанського педагогічного інституту.
• 1986—1996 — директор Інституту мови, літератури та історії КНЦ РАН (з 1992 р. — АН РТ).
• 1996—2000 — директор Інституту мови, літератури і мистецтва АН РТ.
• 1992—2002 — академік-секретар відділення гуманітарних наук АН РТ.
• C 1986 р. — завідувач відділом мовознавства, з 2007 року — відділу лексикології та діалектології ІМЛІ АН РТ.

• 1954—1956 — парторг відділення татарської філології КДУ. 1957—1960 — секретар парторганізації істфілфаку КДУ.
• 1969—1979 — депутат Казанської міськради.
• 1980—1990 — депутат і Голова Президії Верховної Ради ТАРСР.
• 1961—1987 — член редколегії журналу «Магариф»
• 1977—1986 — голова наукової комісії Мінпросу РРФСР з національної філології.
• 1978—1987 — член редколегії журналу «Радянська тюркологія».
• 1970 — по теперішній час — член республіканського Комітету з присудження державної премії ім. Р.Тукая.
• 1969—2000 — голова Рад з захисту дисертацій з педагогічних і філологічних наук.
• 1978—1991 — член Радянського комітету тюркологів.
• 1992 — по теперішній час — член Російського комітету тюркологів.
• 2000 — по теперішній час — член редколегії Турецького журналу «Kok араштырмалар».
• 2000 — теперішній час — член редколегії журналу «Фән һәм тел» (Наука і мова).
• 2000 — теперішній час — член дисертаційних рад у ІМЛІ та КДПУ.

Член Наукової ради «Мова і суспільство» при Відділенні літератури і мови РАН.

В даний час^[коли?] — член комітету при Кабінеті Міністрів Республіки Татарстан щодо реалізації Закону Республіки Татарстан «Про мови».

Основні напрямки наукових досліджень:

• в галузі мовознавства:
  • синтаксичний лад татарської мови;
  • історія татарської мови;
  • проблеми розвитку татарської мови;
  • історія татарського мовознавства;
• в галузі історії:
  • етногенез тюрків і татар.

6 липня 1963 року захистив докторську дисертацію «Синтаксичний лад татарської мови». 2 вересня 1964 року М. З. Закієву було присвоєно вчене звання професора. У вересні 1991 року обраний академіком Академії наук Республіки Татарстан.

Гіпотези М. З. Закієва в галузі історії народів Поволжя

Твори М. З. Закієва з історії народів Поволжя, зокрема казанських татар і чувашів, лежать в рамках ідеології булгаризму[3].

З метою доведення гіпотези автохтонності татар Поволжя М. З. Закієв відкидає теорії пересування тюркських племен у IV—VI ст. н. е. з Алтаю в Центральну, Середню, Передню, Малу Азію, Західний Сибір, Урало-Поволжя, на Кавказ і Балкани; переселення болгар в Урало-Поволжя лише в VII ст. н. е. з Північного Причорномор'я; монголо-татарського походження сучасних татар і булгарського походження сучасних чувашів.

У виданому під керівництвом М. З. Закієва збірнику «Матеріали з історії татарського народу» (1995) доводиться гіпотеза не тільки булгарських, але й скіфських, алано-асських, біармійських етнічних коренів сучасних татар.

З метою обґрунтування гіпотези, що тільки татари є нащадками волзьких булгар, М. З. Закієв стверджує, що мова другого стилю булгарської епітафії належить чувашам-мусульманам, які знаходяться на стадії прийняття булгарської мови, а не чувашам, які збереглися як чуваші. Що стосується першого стилю мови булгарської епітафії, то він, на думку М. З. Закієва належить самим булгарам, що складалися з різних місцевих тюркомовних племен, на основі подальшого розвитку яких формувався татарський народ. М. З. Закієв активно виступає з критикою теорії болгаро-чуваської мовної та етнічної спадкоємності, висунутої М. І. Ашмаріним у роботі «Болгари і чуваші». Історик В. Д. Димитриев охарактеризував критику М. З. Закієва, як таку, що має політичні аргументи:

	Він прагне спростувати ашмарінську теорію не так лінгвістичними, як політичними доводами: Ашмарін, мовляв, був царським цензором татарських видань (хоча цей цензор НЕ вилучив жодної татарської книги), служив російській буржуазії, хотів посварити чувашів з татарами, не був марксистом.
— Димитрієв В.Д., Про обгрунтування Н. І. Ашмаріним теорії болгаро-чуваської мовної та етнічної спадкоємності // Известия Национальной академии наук и искусств Чувашской Республики. — 1996. — № 1. — С. 183—200.

Звернувшись до ерзянського екзоетноніму чувашів «ветьке»[4][5], М. З. Закієв припустив, що колись на території сучасної Чувашії існував фіно-угромовний народ веда, який змінив свій етнонім і мову під впливом власнетюркомовних суасів.

	Чуваші - нащадки колишніх фіно-угромовних вед; вони формувалися в процесі тісного спілкування і консолідації вед з власнетюркомовними суасами, в результаті змішування фіно-угорської і тюркської мов, перевага виявилася на стороні тюркського ладу, за колишніми ведами закріпився і тюркський етнонім суаc > чуваш. Частина тюркомовних суасів, яка не увійшла до складу чувашів, брала участь в утворенні булгаро-татар.
— Закієв М.З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — М.: ИНСАН, 2008. — С. 32.

У книзі «Волзькі булгари і їх нащадки», написаній ним у співавторстві з Я. Ф. Кузьміним-Юманаді в 1993 р, М. З. Закієв припускав, що в етногенезі чувашів брали участь якісь суаси, народ, який розмовляв монголо-тюркською змішаною мовою і марійці. В результаті утворився чуваський етнос з новою мовою, який вибрав собі в якості самоназви фіно-угорське слово, що означало «річка», «вода».

	Інша частина суасів ще задовго до формування булгарської народності перемішалася з ранніми предками чувашів, які розмовляли особливою монголо-тюркською змішаною мовою (можливо, з хазарськими кабарами), а також і з частиною марійців. В результаті цього утворився новий етнос, що відрізняється мовою від ранніх предків чувашів, від суасів і від марійців. Ясно, що це сталося в далекій давнині, бо змішання мов (тобто утворення третьої мови з двох) можливе лише до виникнення класового суспільства, тобто до формування народності. У сучасному суспільстві змішання мов вже неможливе, можлива тільки асиміляція. Утворене з трьох різномовних племен нове племінне об'єднання сусідні марійці стали називати суасламарі, тобто людьми, чоловіками (суасською, марі - людина, чоловік), може й марійцями суасською. Цей етнонім, як ми вже знаємо, марійцями застосовується і в наші дні для позначення чувашів. Таке походження чувашів підтверджується ще й тим, що на початковому етапі змішування марійська частина суасламарі, що, наслідуючи суасську частину, іменували себе річковими асами, почала називати себе також річковими, застосовуючи для цього угро-фінське слово ведь (веде) 'річка, вода'. Етнонім веда довго служив однією з самоназв предків сучасних чувашів. Посилаючись на неспростовні докази, академік М. М. Тихомиров історію чувашів переконливо пов'язує з ведами.[6]. Ґрунтуючись на цьому та інших історичних фактах, а також на матеріалах сучасної етнографо-лінгвістичної експедиції, мордовський учений М. Ф. Мокшін приходить до висновку: «Найбільш правильною виглядає думка М. М. Тихомирова, який вказав на тотожність чувашів з ведою, остання згадується, зокрема, в " Слові про погибель Руської землі" поряд з буртасами, черемисами і мордвою: "Буртаси, черемиси, веда і мордва бортьничаху на князя великого Володимира ". Важливий доказ того, що чуваші в середні століття дійсно були відомі на Русі під ім'ям веда, - це побутування даного етноніма у мордви, причому мордва називають так чувашів аж до теперішнього часу»[7].
— Закієв М. З., Кузьмін-Юманаді Я. Ф., Волжські булгари та їх нащадки. — Москва: ИНСАН, Российский фонд культуры, 1993. — С. 87.

Відмінності чуваської мови від власне тюркських мов М. З. Закієв пояснює впливом монгольської і фіно-угорських мов.

	Чуваші (сильний монгольський і фіно-угорський вплив віддалив цю мову від власнетюркської)
— Закієв М. З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — Москва: ИНСАН, 2008. — С. 32.

	Тим часом, об'єктивна історія пов'язує етнічне коріння чувашів з ведами, які говорили фіно-угорською мовою марійського типу. Мабуть, ще в давнину їхня мова відчувала дуже значний вплив монгольської мови. Веди в Поволжі дуже тісно спілкувалися з власнетюркомовними суасами (одними з предків булгаро-татар), під впливом цієї мови фіно-угорська мова народу веда поступово набувала особливостей суасської мови, прийняв від них новий етнонім суас/сувас/чувас/чуваш.
— Закієв М. З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — М.: ИНСАН, 2008. — С. 94.

Значущість своїх ідейно-теоретичних концепцій на історичні теми філолог М. З. Закієв пояснює необхідністю захисту національних інтересів татарського народу в питаннях заснування м. Казані і споконвічної приналежності земель сучасного Татарстану.

	Татаро-татарська концепція нічого спільного не має також з національними інтересами народу, який чекає від істориків і етнологів правдивого опису його етногенетичних коренів. Прийнявши цю концепцію, ми опинилися б у хибному положенні і в святкуванні 1000-річчя Казані. У цьому випадку нам довелося б стверджувати, ніби місто Казань було засноване в булгарський період чувашомовними булгарами, а не предками татар.
— Закієв М. З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — М.: ИНСАН, 2008. — С. 113.

	Чуваські булгаристи заперечують право своїх татарських суперників іменуватися булгарами, оскільки бачать у них нащадків тільки прийшлих монголо-татар, які узурпували місцевих булгаро-чувашів і захопили їхні споконвічні землі.
— Закієв М. З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — М.: ИНСАН, 2008. — С. 331.

Ідейно-теоретичні концепції М. З. Закієва на історичні теми історик І. Л. Ізмайлов відносить до фолк-гісторі[3].

Закієв М. З. має звання:

• Заслужений діяч науки Татарської АРСР (1970);
• Заслужений діяч науки РРФСР (1976);
• Лауреат державної премії Республіки Татарстан з науки і техніки (1994).

Нагороджений орденами і медалями:

• 1946 — медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»;
• у 1971 — орденом «Трудового Червоного Прапора»;
• у 1981 — орденом «Дружби народів» і в різні роки шістьма медалями, Почесними грамотами Верховної Ради ТАРСР і Президента РТ.

Опублікував близько 800^{[джерело?]} наукових робіт, зокрема близько 60^{[джерело?]} монографій, підручників і навчальних посібників з проблем татарської мови, історії татарського народу, етнічної історії тюркських народів, міжнаціональних і міжмовних контактів, двомовності і багатомовності.

• Закиев М. З. Хәзерге татар әдәби теле. Синтаксис. — Казан, 1958. — 244 б. Учебное пособие для студентов вузов.
• Закиев М. З. Синтаксический строй татарского языка. — Казань, 1963. — 464с.
• Закиев М. З. Татар халкы теленең барлыкка килүе. — Казан, 1977. — 208 б.
• Закиев М. З. Происхождение тюрков и татар. — Казань : Инсан, 2002. — 496 с. — ISBN 5-85840-317-4.
• Закиев М. З. Волжские булгары и их потомки. (соавт. Я. Ф. Кузьмин-Юманади). — Казань, 1993. — 160 с.
• Закиев М. З. Проблемы языка и происхождения волжских татар. — Казань, 1986. — 304 с.
• Закиев М. З. Татары: Проблемы истории и языка. — Казань, 1995. — 464 с.
• Закиев М. З. Татарская грамматика. Том 3. Синтаксис. Издания на русском: Казань, 1992 и 1995. — 576 с. Издание на татарском: — Москва-Казань, 1999. — 510 с.
• Закиев М. З. Төрки-татар этногенезы. — Мәскәү-Казан, 1998. — 624 б.

Одружений, має двох синів, чотирьох онуків та п'ятеро правнуків.

Захоплюється столярними роботами, садівництвом, грою на гармоніці.

• Мирфатых Закиевич Закиев. Библиография учёных Татарстана. — Москва: Инсан, 1995.
• Урманче Ф. И., Махмутов Х. Ш. Академик Мирфатых Закиев. — Москва: Инсан, 1998. — 448 с.

• Стаття в Башкирській енциклопедії(башк.)
• Біографія М. З. Закієва на сайті Академії наук Республіки Татарстан
• Біографія М. З. Закієва на сайті «Тюрко-татарський світ».
• Біографія М. З. Закієва в розділі «Хто є хто» архіву офіційного сервера Республіки Татарстан за 1997—2011 рр.
• Біографія М. З. Закієва у "Великій біографічної енциклопедії.
• Сторінка відділу мовознавства ІМЛІ АН РТ.
• Про татар і зміст етноніму татари // Закієв М. З. Татари: проблеми історії і мови — Казань, 1995.
• Роль академіка М. З. Закієва у розвитку тюркології в Башкортостані