Залуква

Річки: Дністер, Луква.

Територія — 14153 тис. кв. м.

Населення — 2 403 осіб. Щільність населення — 169.790 осіб / км²

Поштове відділення — Залукв'янське. Поштовий індекс — 77160.

Пам'ятник Богданові Хмельницькому

Раніше теперішнє село Залуква називалося «Галич за Луквою» і творило собою передмістя Лавринів Кут, очевидно від імені власника. У цьому передмісті були три окремі церковні громади, що ділили село на три частини. А саме: першою було с. Неліпець з церквою св. Михайла; продовженням села була «Клебанщина» («Плебанщина») з церквою св. Петра; ще далі підступала під Крилос «Митрополія» — третя частина села з колишньою церквою Богоявлення. Самі назви частин села пояснюють характер і час їхнього виникнення.

Неліпець був, мабуть, першою і найдовшою частиною Залукви у східній половині нинішнього села — в місці, де річки Дністер і Луква утворюють своєрідний кут. Колись давно, ще за княжих часів, там стояв боярський двір із кількома осадниками. Двір був обмежений службовими повинностями, розмір яких визначав головний замок («город») Галича на Крилосі. Коли ж Галицька пристань перетворилась на місто нового типу, Неліпець став вінком Галицького війтівства. Від того часу він називався «передмістям Галицького війтівства», де біля колишнього мосту через Дністер стояла церква св. Архистратига Михайла. Вперше церква згадується у Руському літописі в 1231 р., коли князь Данило Романович, від'їжджаючи до Перемишля, щоб розгромити гніздо змовників-бояр, вступив в останню галицьку церкву помолитись покровителю воїнства св. Архистратигові Михайлові. Без сумніву, Залуква-Неліпець заснована ще за княжих часів. Й. Пеленський пише, що у 1910 р., шукаючи сліди боярського двору, він натрапив на цвинтар із неглибокими похованнями. Такі поховання могли бути тільки на цвинтарі церкви св. Михайла — цвинтарі княжої доби.

Інші частини Залукви — «Плебанщина» і «Митрополія» — сформувалися дещо пізніше, у другій половині XIV ст., після розселення мешканців зруйнованого княжого Галича на окраїни. Залуква-Плебанщина заснована на ланках католицького плебана, або пробоща, настоятелем костьолу св. Станіслава, а Залуква-Митрополія — на ланках Галицького митрополита. У Плебанжині були колишні храми: Ланівська церква Пречистої Діви Марії та Троїцький монастир. На думку Антонія Петрушевича церкву назвали Канівською тому, що вона була на міському лані «Радечі». Й. Пеленський на початку ХХ ст. встановив, що дерев'яна Канівська церква стояла на городі жителя Залукви Івана Бучка. Вона згадується у люстраційному акті 1556 р. У тому ж люстраційному акті є згадка про Троїцький жіночий монастир. За деякими історичними джерелами, монастир у Залукві існував ще з княжих часів. А.Петрушевич у своїх дослідженнях вказує, що знаходився він над Дністром, біля присілка Гробиська (колишнє село, приєднане в 1983 р.[1]). Знайдені на цьому місці кам'яні уламки архітектурних деталей в угорському та романському стилях свідчать, що там справді стояв мурований храм. Пізніше ні вони, ні Троїцький монастир в історичних джерелах не згадуються. Очевидно, вони були знищені у XVII ст. під час одного з татарських набігів.

У люстраційному акті 1556 р. згадується про церкву св. Петра, яка могла бути, спочатку, релігійним центром третьої частини Залукви — Митрополії. У XVII ст., після переділу меж фільварків, церква Петра відходить до Плебанщини, а центром Митрополії стає Богоявленська церква, яка стояла перед горою Калинівкою, при дорозі, що веде від Залукви на Четверки — недалеко від берега Лукви в урочищі «Богоявленське». У кінці XVIII ст. церква занепала, відновити її не було за що. Тоді австрійська адміністрація об'єднала три городи Залукви, а отже, і злучила три парафії в одну, центром якої стала найновіша церква св. Апостолів Петра і Павла. У 1740 р. після великої повені, церкву було перенесено на підвищення в колишній парохіальний сад, ближче до дороги, що йде над берегом р. Лукви. У 1880 р. з трьох старих церков було зведено новий дерев'яний храм св. Апостолів Петра і Павла, до якого знесли всі церковні речі, і який вже за радянської влади перетворився в цілковиту руїну.

Отже, обидві частини села Залукви виникли в другій половині XIV ст., коли будувалося нове місто Галич із його передмістям, а в цілісну адміністративну одиницю село Залуква оформилася десь на початку XIX ст., хоча Залуква (Zaluquani) згадується ще 1 травня 1447 року в книгах галицького суду[2].

• Załukiew, wś, pow. stanisławowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 358. (пол.).— S. 358. (пол.)