Луква

Загальна характеристика

Довжина 70 км, площа басейну 368 км²[1]. У верхній та середній течії долина переважно V-подібна, нижче — трапецієподібна, завширшки від 0,2 до 1,1 км, завглибшки 30–80 м. Заплава переважно двостороння, завширшки 150—550 м. Річище звивисте, завширшки 5–15 м (максимально — 38 м), завглибшки 0,2–0,8 м. Швидкість течії від 0,1 до 0,5 м/с, переважає 0,2–0,3 м/с. Похил річки 5,6 м/км, загальне падіння 482 м. Характерні паводки.

Розташування

Луква бере початок у передгір'ї Карпат, на південь від села Луквиці, на висоті 700 м над р. м. Тече на північний схід у межиріччі Лімниці та Бистриці Солотвинської і Бистриці паралельно до цих річок. Впадає у Дністер на північно-західній околиці міста Галича, на 1118 км від гирла на висоті 218 м.

Притоки: Мальхівський, Рудовець, Сажівка (ліві); Корни, Луквиця (праві).

Топоніміка

Давня назва — Луків. Перші згадки назви Луква: Lukyew (1476, AGZ, XIX, 176); nad rzeką Lukwią (1565—1566, ЖУР, І, 96); Łukwa (1880, KuKS); Łukwa, Łukiew (1884, SG, V, 828); Łukiew (1906, KuKKH); Łukwa (1932, MTS); Луква (1957, КРУ, 38); Луква (1979, СГУ, 330); Луква (2009, РІФ). Вона утворена за допомогою суфіксу –ев– від апелятива «лук» (вигин, дуга), польського «lęk» (дуга, вид зброї), словацького «luk» (вид зброї, вигин). Сучасна форма гідроніма є суфіксальним деривативом на -ъв(а) від вихідного «лук». Вона вказує на форму річища. Ю. Удольф пов'язує цей гідронім з південнослов'янським гідро- терміном «локва» (калюжа, озеро, болото). Перехід локва> Луква він пояснює народною етимологією (зближення з лука) або ж польською зміною [о]> [у].[2]

Фізико-географічна характеристика басейну Лукви

Басейн розташований в центральній частині Українських Карпат (верхів'я) і Прикарпатській височині. Чітко виражені вододіли проходять гірськими хребтами і вершинами висотою 650—750 м, та височинах з висотою 450—600 м, у нижній частині 290—320 м. Басейн складений типовим карпатським флішем, що перекритий алювіальними щебеневими утвореннями і лесами.[3]

Більша частина площі басейну зайнято лісом, у верхів'ї — хвойним, який поступово змінюється мішаним і далі листяним, переважно грабовим. Усі відкриті ділянки місцевості розорані. Заплава лугова, суха, двостороння. Поверхня її рівна, місцями поросла чагарниками, складена суглинистими ґрунтами з включенням гальки. Під час повеней і паводків затоплюється водою від 0,2 м до 2 м, від кількох годин до кількох днів.

Дно річки нерівне, глинисте, галькове, легко розмивається і деформується. Береги круті і прямовисні (зрідка пологі), заввишки 1–1,5 м, часто зливається зі схилами долини, складені суглинками, у нижній течії з галькою, зарослі травою, вербовим чагарником і деревами.[3]

Гідрологічний режим

Річка Луква характеризується нерівномірним стоком протягом усього року, про що свідчить велика кількість паводків упродовж року. Вони спричинені як таненням снігу в горах, так і випаданням інтенсивних дощів. Живлення річок Галицького району, що є правими притоками Дністра, змішане: навесні основним джерелом стоку є талі снігові води, з травня по листопад вони мають дощове живлення, після чого домінуючу роль мають ґрунтові води. Зокрема, норма стоку річки Луква становить 141,6 млн м³. Власний стік річки не зарегульований. Ставків та водойм, що регулюють місцевий стік немає. Річкам Лукві та Лімниці властивий паводковий період з лютого чи березня по червень — липень, коли проходить понад дві третини річкового стоку, що утворюється від танення снігів та липневих опадів. У решту частину року часто проходять паводки, викликані дощами; в зимовий період року часто спостерігається сніго-дощові паводки.

Спостереження на річці Лукві проводяться з 1944 року на водному посту в селі Боднарів. Висота поста 282 м над р. м. З 1895 по 1953 роки спостереження проводилися також на посту біля села Залуква.

Термічний та льодовий режим. Твердий стік

Річки Карпат характеризуються паводковим режимом і несуть велику кількість наносів різного складу та з частками різних розмірів. З полонин стікають потоки, мутність яких рідко перевищує 100—300 г/м³; дещо більша насичені наносами води, що стікають із залісених схилів,— 300—500 г/м³. Проте навіть незначне порушення дернини на полонинах чи вирубування лісів значно збільшують еродованість території та мутність води.

Вирубування лісу у передгір'ях Карпат призвело до того, що у 1970–1980-ті роки твердий стік збільшився удвічі. У ряді випадків його збільшенню сприяло влаштування руслових кар'єрів і зниження базису ерозії.

Праві притоки Дністра — Луква та Лімниця — у Галицькому районі протікають по Передкарпатському крайовому прогині, де підвищується питома вага ерозійних форм рельєфу. Схиловий стік тут виникає зрідка навесні, а влітку — після інтенсивних опадів. Мутність їх вод міняється від 0,02–0,2 до 0,5–3 кг/м³. Більше за інші змиваються ґрунти, розвинуті на лесоподібних суглинках. Гранулометричний склад донних відкладів річок басейну Дністра в межах Галицького району представлений більш крупними фракціями, ніж зважені наноси. У донних відкладах карпатських приток Дністра (Лукви і Лімниці) переважають фракції діаметром 20–100 мм.[4]

Луква біля села Комарів

Гідрохімічна характеристика

Мінералізація річкових вод Карпат невисока: на правих притоках Дністра (Стрий, Свіча, Лімниця) — 170—250 мг/л, у басейні Тиси — 142—260 і у верхів'ях Пруту — 190—354 мг/л. Води тут дуже бідні на кальцій та деякі мікроелементи, наприклад, йод.

Від мінералізації прямо залежить твердість річкових вод. У річках Полісся та Карпат вона коливається від 1,5 до 6 мг-екв/л.

Господарське освоєння і регіональна специфіка

Останнім часом якість води (зокрема мінералізація) в гірських річках практично не змінилася і близька до природної. Верхні гірські ділянки річок, де практично відсутня господарська діяльність,— чисті, з водою високої якості. Але з просуванням до низу і розширенням річкових долин активізується господарська діяльність, внаслідок чого відбувається інтенсивне антропогенне забруднення понизь гірських річок. Надходження неочищених чи недостатньо очищених стічних вод у річки призводить до різкого збільшення концентрації біогенних та органічних речовин, погіршення кисневого режиму, бактеріального забруднення.

Басейни Передкарпаття більш забруднені. Води тут містять як речовини органічного, так і неорганічного походження, що пов'язано із значним розвитком гірничої справи. Найбільше потерпають гірські водозбори від масової вирубки лісу на верхніх ділянках водозборів.

У гірських районах Карпат площа лісів зменшилася в 1,5—2 рази (сучасна лісистість територій становить 50 %), у Передкарпатті — до 35 %. Перевипас на полонинах — причина посилення процесів площинного змиву і зародження лінійної ерозії. Це призводить до посилення змивання ґрунту. Різко знизилася і рибопродуктивність Карпатських річок (у 4—5 разів). Деякі види цінних риб (дунайський лосось та ін.) збереглися лише поодинокими екземплярами.

Головні проблеми річок регіону:

  • катастрофічні паводки і їх руйнівні наслідки;
  • водна ерозія;
  • оглеєння ґрунтів і як результат — водний дефіцит ґрунтів.

У Лукву протягом року скидається 6,5 тис. м³ недостатньо очищених стоків, що негативно впливає на стан цієї річки.[5]

Антропогенні зміни заплавно-руслового комплексу басейну Лукви
Луква біля села Комарів
Луква біля села Комарів
Луква біля села Комарів

Масштаби використання заплави, як і господарські дії на їхню природу, постійно збільшувалися. Будучи в основному ареною сільськогосподарської діяльності, заплава річки окультурюється. Ландшафти у верхній течії річки переважно лісові і піддаються інтенсивній вирубці. Рубки відбуваються не повсюдно, а локально — і щоразу в іншому місці. Така господарська діяльність має також і санітарно-профілактичний характер. Однак наслідком цього є пересихання окремих ділянок річки у літній період, що призводить до порушень у стоці річки. Поодиноке сміття у руслі можна спостерігати практично всюди. Під механічними змінами треба розуміти мостові переходи, штучне обвалування русла тощо.

У нижній течії річки заплавно-руслові комплекси в основному піддаються розорюванню, основними наслідками яких є зміна та набуття нових властивостей заплавними ландшафтами й надходження у річкові води забруднюючих речовин з полів та продуктів життєдіяльності людини. Наприклад, у Галицькому районі працює Спілка селян «Луква», яка активно використовує невідомі хімікати для боротьби з бур'янами. Зважаючи на те, що сільськогосподарські площі, які належать СС «Луква», розташовані поблизу, а то й у заплаві річки, можна тільки здогадуватися, яку шкоду це наносить Лукві.

Важливим є питання захисту від дії води населених пунктів, розташованих на річках Луква і Луквиця — Комарів, Бринь, Сапогів, Крилос та Вікторів.

Долина річки як об'єкт туризму та історії

На початку XII ст. на високому крутому березі Лукви на місці сучасного Крилоса існувало місто Галич, що вперше згадується в літописних джерелах за 1113 р. Він був добре укріплений — зі сходу, півночі та заходу природними перешкодами служили долини річок, а з півдня — серія насипних валів, розділених ровами. У 1144 р. Галич стає центром однойменного князівства, а з 1199 р. — об'єднаного Галицько-Волинського. У 1241 р. місто було зруйноване ордами хана Батия, а з 1349 р. Галичина перебувала у складі Польщі. Слава колишньої столиці поступово минула, і місто перемістилося в гирло Лукви на берег Дністра. Там відбудували новий Галич, а Крилосу від колишньої княжої столиці дісталися її руїни. З численних культових споруд княжого міста найвідомішим був Успенський собор (1157 р.). На його фундаменті в 1500 р. була побудована Василівська каплиця, а матеріали зі зруйнованого собору використовувалися для будівництва однойменної Успенської церкви (початок XVI ст.). У 1676 р. вона була знищена турецько-татарським військом і відновлена через чверть століття, а потім чотири рази капітально реконструювалася. У 1959 р. на місці передбачуваного поховання князя Ярослава Осмомисла (1153—1187 рр.), який правив Галицьким князівством у період його найвищого розквіту, встановлена меморіальна плита. А нове тисячоліття ознаменувалося в Крилосі будівництвом по сусідству з похмурими середньовічними культовими спорудами на рідкість легкої і життєствердною дерев'яної церкви (2001 р.).

Саме архітектурні пам'ятки Давнього Галича, які розташовані на території Національного Заповідника «Давній Галич», є основними об'єктами туризму в долині Лукви. Декілька найцікавіших для пересічного туриста пам'яток:

  • Реконструкція (2007 рік) оборонної башти XVII століття з каплицею Св. Михаїла.
  • Митрополичі палати XVIII століття.
  • Реконструкція дерев'яної церкви XVI століття
  • Курган Х століття — «Галичина могила».
  • Галицький замок.
  • Церква Різдва Христового (пам'ятка архітектури XIII—XVI століть).

Розвиток туризму в долині Лукви має як переваги, так і небезпеки. Наприклад, якщо сучасний Крилос стане відомим туристичним об'єктом, то наплив туристів погіршить екологічну ситуацію в районі басейну Лукви, реальністю стане засмічення досі чистих берегів; погіршиться якість води. Зважаючи на те, що Луква є початковою ланкою, то ці негативні чинники позначаться на всьому гідрографічному ланцюгу.

Галицький замок

Будівництво замку розпочалося у 1367 році (за часів польського правління) на місці, де ще в ХІІІ столітті існувало укріплення, яке охороняло пристань на Дністрі. Спочатку це була дерев'яна споруда, обнесена валами. 1627 року за проектом італійського інженера-фортифікатора Ф. Корассіні замок було перебудовано з дерев'яного на кам'яний. Загалом за період 1590—1633 років на місто було здійснено 29 татарських нападів. У 1621 та 1676 роках турецько-татарські війська знищували фортецю. У 1772 році Галицький замок перейшов у державні камеральні володіння Австрії. З того часу він почав занепадати. У 1796 році, згідно з губернаторським розпорядженням, замок почали розбирати. До нашого часу збереглися руїни замку (його почали реставрувати), глибокі рови навколо.

Митрополичі палати

1156 року Галич було піднесено до рівня єпархіального центру Галицької єпархії, що стало першою сходинкою на шляху до перетворення міста в один з найпотужніших релігійних центрів України в епоху середньовіччя. Вже 1303 року Галич став столицею Галицької митрополії, підпорядкованої Константинопольському патріархату, а 1807 року було створено Галицьку митрополію УГКЦ.

Митрополичі палати — пам'ятка архітектури XVIII століття. Це остання літня резиденція галицького митрополита Андрея Шептицького. У 20—40 роках XX століття в Митрополичих палатах проживали сестри-служебниці. Приміщення носило назву «Захоронка». 15 червня 1960 року в приміщенні Митрополичих палат було відкрито філіал Івано-Франківського краєзнавчого музею. Наразі в цьому приміщенні розміщено експозицію Музею історії давнього Галича.

Луква біля села Комарів
Розмитий річкою берег

Джерела
  • «Каталог річок України». — К. : Видавництво АН УРСР, 1957. — С. 38. — (№ 497).
  • Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
  • Міщенко Л. В. Геоекологічне районування. Наук. монографія за редакцією О. М. Адаменка — Івано-Франківськ, Симфонія форте 2011. — 199с
  • Природа Івано-Франківської області. за редакцією К. І. Геренчука — Вища школа, 1973 — 63с
  • Воропай Л. І. Куниця М. О. Українські Карпати. Фізико-географічний нарис — 65 с.
  • Стецюк В. Дослідження Дністра
  • Заика Е. А., Молчанова Я. П., Сіренька Є. П. Рекомендації з організації польових досліджень стану малих водних об'єктів за участю дітей і підлітків / Под ред. Раен Е. В. — М. — Переславль-Залеський, 2001.
  • Ободовський О. Г. Гідролого-екологічна оцінка руслових процесів (на прикладі річок України). — К.: Ніка-Центр, 2001. — 274 с
  • Сусідко М. М., Лук'янець О. І. Можливості оцінювання річкового стоку в Карпатах на найближчі роки з урахуванням його багаторічних коливань // Наукові праці УНД- ГМІ, вип.246. Київ, 1999. — с. 46-55.
  • Кравчук Я. С. Геоморфологія Передкарпаття / Я. С. Кравчук. –Львів: Меркатор, 1999.
  • Моклиця Ю. В. Збереження малих річок, теорія методичні рекомендації, — Луцьк, 2005. — 30 с., іл.
  • М. М. Сусідко, С. О. Полякова, А. В. Щербак Каталог характеристик дощових і сніго—дощових паводків на річках карпатського регіону за 1989—2002 роки
  • Участь громадськості у збереженні малих річок: матеріали тренінг-курсу за редакцією Марушевського Г. Б. — 2005
  • Атлас Івано-Франківської області

Примітки
  1. Kataloh_richok_Ukrainy
  2. Габорак М. М. Гідронімія Івано-Франківщини. Словник — довідник — Снятин, 2003—142 с.
  3. Водний фонд Івано–Франківської області / За редакцією Яворівського І. Й., Стефанишина М. П., Пернеровського В. Я., Пискливець С. В. — Івано–Франківськ, 2006.
  4. Педерецький О. В. Екологія Галицького району. Наукова монографія. — Івано-Франківськ: Нова зоря, 2004. — 152 с.
  5. Педерецький О. В. Екологія Галицького району. Наукова монографія. Івано-Франківськ: Нова зоря, 2004. — 152 с.

Інтернет-ресурси

http://bookdn.com/book_532_glava_16_4._Temperaturnijj_rezhim_rіch.html%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.