Заміхів (Польща)

Історія

Після анексії Галичини Польщею була почата колоніальна політика латинізації і полонізації українських земель.

У результаті в 1880 р. в селі було 94 будинки, з 535 мешканців було 325 греко-католиків, 196 римо-католиків і 14 юдеїв. Однак польська влада активно провадила латинізацію і полонізацію через викладання у школі винятково польською мовою та адміністративний тиск.

На 01.01.1939 в селі проживало 600 мешканців, з них 220 україномовних українців, 100 польськомовних українців, 270 поляків, 10 євреїв[2]. Село належало до ґміни Хлопиці Ярославського повіту Львівського воєводства.

16 серпня 1945 року Москва підписала й опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном. Українці не могли протистояти антиукраїнському терору після Другої світової війни. Частину добровільно-примусово виселили в СРСР (137 осіб — 36 родин)[3]. Решта українців попала в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і була депортована на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[4].

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 295 67 199 29
Жінки 256 52 146 58
Разом 551 119 345 87

Церква

У 1880 р. в селі збудовано замість попередньої нову дерев’яну церкву св. Михаїла, яка була парафіяльною Радимнянського деканату Перемишльської єпархії УГКЦ.

Примітки

Джерела


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.