Заручини

Зару́чини — урочисте скріплення згоди обох сторін на весілля[1]. Вони завжди відбуваються у домі нареченої у вихідний день. Окрім родичів, на заручини запрошуються подруги молодої та друзі молодого. В деяких регіонах побутує думка, що на заручини потрібно йти непарною кількістю людей, начебто йдемо для парубка половинку брати. У давні часи до заручин ретельно готувались, влаштовували гарне застілля, наймали музик. На заручинах молодята сидять одне біля одного, як на весіллі.

Заручини жінка і чоловік з кільцем обміну і вірність Engagement обіцянку

Назва "заручини" походить від обрядового з’єднання рук молодих на хлібі, зерні, що, за народним звичаєм, набувало юридичної сили.

Після договору не можна відмовлятись від шлюбу, а якщо таке трапилось, то (в давнину) осуджували винуватця. До такої дівчини хлопці не хотіли засилати старостів, а дівчата таким хлопцям підсували гарбузи. Вони боялись, що з ними таке може повторитися.

На заручинах руки молодих зв'язують. Староста кладе хліб на столі і накриває його рушником, бере руку нареченої і кладе її поверх рушника, на руку нареченої лягала рука нареченого, а зверху — руки всіх присутніх свідків. Потім староста зв'язував всі руки рушником, примовляючи: «Не в'яжеться вузол, а в'яжеться слово, хто цей вузол розв'яже, хай дасть гроші на вінчання». Після чого хрещений батько або староста розв'язував руки. На заручинах сватів обдаровували: чоловіків перев'язували рушниками, жінок — хустками.

В сучасних заручинах на перший план виступає не бажання домовитися про весілля, а публічно оголосити родичам та друзям про намір молодят одружитись. Також у сучасному сватанні поєднують такі обрядові традиції, як прихід старостів з житнім хлібом, замотаним у рушник, та пляшкою — для цікавості нерідко шукають старовинну сулію[2] і затикають її кукурудзяним качаном; розмови про бичка та теличку, які забавляють публіку, перев'язування старостів, обмін подарунками.

У наші часи під час заручин наречений може дарувати нареченій заручальний перстень — символ шлюбної пропозиції.