Заручини
Зару́чини — урочисте скріплення згоди обох сторін на весілля[1]. Вони завжди відбуваються у домі нареченої у вихідний день. Окрім родичів, на заручини запрошуються подруги молодої та друзі молодого. В деяких регіонах побутує думка, що на заручини потрібно йти непарною кількістю людей, начебто йдемо для парубка половинку брати. У давні часи до заручин ретельно готувались, влаштовували гарне застілля, наймали музик. На заручинах молодята сидять одне біля одного, як на весіллі.
![](../I/%252BVerlobung_Frau_und_Mann_-_mit_Ringtausch_-_und_Treue_Verlobungsversprechen_-_Dresden_-_Bild_011.jpg.webp)
Назва "заручини" походить від обрядового з’єднання рук молодих на хлібі, зерні, що, за народним звичаєм, набувало юридичної сили.
Після договору не можна відмовлятись від шлюбу, а якщо таке трапилось, то (в давнину) осуджували винуватця. До такої дівчини хлопці не хотіли засилати старостів, а дівчата таким хлопцям підсували гарбузи. Вони боялись, що з ними таке може повторитися.
На заручинах руки молодих зв'язують. Староста кладе хліб на столі і накриває його рушником, бере руку нареченої і кладе її поверх рушника, на руку нареченої лягала рука нареченого, а зверху — руки всіх присутніх свідків. Потім староста зв'язував всі руки рушником, примовляючи: «Не в'яжеться вузол, а в'яжеться слово, хто цей вузол розв'яже, хай дасть гроші на вінчання». Після чого хрещений батько або староста розв'язував руки. На заручинах сватів обдаровували: чоловіків перев'язували рушниками, жінок — хустками.
В сучасних заручинах на перший план виступає не бажання домовитися про весілля, а публічно оголосити родичам та друзям про намір молодят одружитись. Також у сучасному сватанні поєднують такі обрядові традиції, як прихід старостів з житнім хлібом, замотаним у рушник, та пляшкою — для цікавості нерідко шукають старовинну сулію[2] і затикають її кукурудзяним качаном; розмови про бичка та теличку, які забавляють публіку, перев'язування старостів, обмін подарунками.
У наші часи під час заручин наречений може дарувати нареченій заручальний перстень — символ шлюбної пропозиції.
Примітки
- Борисенко. В. К. Весілля // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
- Сулія // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
Посилання
- Джерело статті
- Боряк О.О. Заручини // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 343.
- Заручини. Всеукраїнська електронна енциклопедія
- Заручини // Українська Католицька енциклопедія
- Заручини — стаття з весільного порталу girko.lviv.ua
- Заручини // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 477-478. — 1000 екз.
- Запоїни // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 474. — 1000 екз.