Весілля

До першої шлюбної ночі коту випікали спеціальний хліб, аби його задобрити і посприяти родючості подружньої пари[1].

Із сорокою також пов'язана весільна сорочка молодої, яку після шлюбної ночі виносять з комори і танцюють навколо столу, стрибаючи по лавах. Такий танець називають «сороку скакати». Вірогідно, цей обряд має символічний зв'язок із тілесною сорочкою і первісно належав до жіночих ініціальних ритуалів культу Роду

«Оригінальні весілля» — маскультні явища, як «підводні, повітряні», «на робочому місці», «в потязі, на велосипедах» та інші весілля. Ще одним різновидом «оригінальних весіль» є масові весілля. При цьому в деяких народів світу такі весілля є навіть традиційними, в тому числі і в зв'язку з економією витрат, — наприклад, у певний, відведений для цього традицією, усталений час (або пору року) або весілля родин з великим числом дітей (наприклад, на Кавказі практикувалось навіть одруження братів з однієї родини на сестрах з ін. з одночасним весіллям).

Незвичайність весілля нерідко пов'язана з незвичайністю осіб, які беруть шлюб — наприклад, весілля партнерів, що мають значну вікову розбіжність або різницю в ін. аспектах, об'єктивних або суб'єктивних, що робить союз «молодих» (у сенсі наречених) саме́ по собі незвичайним. До таких випадків відносяться і т. зв. «пізні» або «повторні» весілля, тобто весілля (або його повтор) осіб, що мають значний вік.

Немаловажним чинником сучасних «оригінальних весіль» нерідко стає комерціалізація, наприклад, проплаченість якихось особливостей весільної церемонії спонсорами, можливість у такий спосіб прорекламуватись якомусь закладу, фірмі-організатору, спонсору або виробнику, ЗМІ тощо; бажання молодих потрапити у хроніку новин або навіть у Книгу рекордів Гінесса.

Безумовно, основним психологічним рушієм для організації незвичайного весілля лишається бажання організувати особливий день особистого життя по-особливому.

• У квітні 2007 року американці Джоанн Гемлін і Чарлі Геффеман справили весілля у місці, де познайомилися декілька років перед цим, а саме — у відділі молокопродуктів супермаркету. Причому компанія-власник продуктової крамниці оплатила бенкет для гостей, оздоблення зали відділу і навіть випивку для випадкових відвідувачів-покупців закладу.
• Сімейне подружжя з Малайзії Чан Сум Бенг (64 роки) і Чу Кіт Гар (61 рік), потрапили до Книги рекордів Гінесса завдяки проведенню повторного весілля у його 37-у річницю у формі стрибків з парашутами, як найстарше подружжя, що зважилося на такий крок.
• весілля у крижаній церкві та шлюбна ніч у крижаному готелі в іглу (Румунія)[2].
• церемонія в ополонці; на підвісних канатах над прірвою

Мосове весілля

Масові весілля — це види весіль, де факт вінчання, весільної церемонії проходять багато пар водночас. Мають місце у ряд районів з буддійською релігією, ісламською, почасти — протестантською[3]; у регіонах, де скупчено незаможне населення у країнах, що розвиваються, з метою зменшення витрат на проведення весілля.

• 16 жовтня 2008 року в Нагірному Карабасі відбулось одночасне весілля 675 пар, фінансові видатки на яке, а також на щедрі подарунки молодим, узяв на себе відомий російський бізнесмен—земляк.

Весілля католицьких королів Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастильської

За сучасності весілля публічних осіб нерідко також стають публічними подіями або принаймні подією, яка потрапляє в розряд новин дня, наприклад, восени 2005 року в Україні і за її межами достатньо широко висвітлювалося весілля дочки прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко Євгенії та англійського рок-співака Шона Карра.

Ще більшої ваги мало за давніших часів, а подеколи має і тепер (наприклад, у сучасних монархіях) весілля історичних осіб, зокрема, можновладців, скажімо, весілля монархів є подіями державного значення. Весілля як «історично значуща подія» — це так звані династичні шлюби, в результаті яких нерідко перекроювались кордони цілих держав. Скажімо, весілля католицьких королів Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастильської у 1469 році мало наслідком утворення централізованої іспанської держави, і фактичну втрату незалежності Арагону і Каталонії.

Українські традиційні весільні обряди виникли на основі давньослов'янських, хоча з часом набули ряду локальних відмінностей (наприклад, весільна обрядність у гуцулів на Закарпатті). На процес проведення обрядів, також вплинуло введення християнства.

Українські весілля повсюдно зберігали певні елементи архаїки (в тому числі і дохристиянської), являючи собою театралізовані дійства, супроводжувані безліччю обрядів, ритуалів, народних пісень тощо. При всій різноманітності весільних обрядів в Україні в них чітко виділяються такі складові частини:

• Сватання
• Умовини
• Заручини
• Запросини
• Комора
• Гільце
• Посад
• Прикрашання гільця і випікання короваю (також бгання короваю)
• Власне, саме весілля

Для сватання характерні були традиційна розмова старостів з батьками нареченої, обмін хлібом, перев'язування нареченого хусткою, а старостів — рушниками на знак згоди укласти шлюб.

Це підтверджувалося під час заручин в присутності всіх родичів молодих.

Поетичним звичаєм українського весілля було гільце — прикрашання зеленої гілки квітами, стрічками, колосками, яке символізувало красу, молодість, а також прощання нареченої з дівуванням. За гільцем збиралися пекти коровай — обрядовий хліб.

Гуцульське весілля, за Г. Рибковським, 1897

Безпосередньо у весіллі, крім родичів молодого та молодої, брали участь їхні друзі — бояри, дружки, світилки, приданки тощо. Вони разом з музикантами становили весільний поїзд.

Традиційні весільні обряди в українців співіснували і співіснують з релігійним — вінчанням у церкві. Характерно, що вінчання у церкві, як привнесений до народної традиції обряд не особливо сильно приживався у народі. До XVII ст. часто практикувалось весілля без вінчання, а вінчання могло проходити значно пізнішу. Після входження українських земель до складу Російської імперії, проведення вінчання було визнано владою обов'язковим. З боку селян ставлення до вінчання після цього стало як до податків. Вінчалися в церкві на другий день весілля — у неділю.

Весільним одягом в той час було традиційне вишите українське народне вбрання. На весілля одягали нові речі, які можна було носити пізніше. Традиція вдягати білу сукню масово ввійшла лише в середині 20-го століття. На Західній Україні подеколи і досі справляють весілля в традиційному народному одязі. З 2000-х почастішали випадки проведення весілля в традиційному українському одязі і на решті України.[4]

У зв'язку з релігійними традиціями, весілля узгоджують з релігійним календарем. Так, сезон весіль починається після Великого посту.

У роки радянської окупації України з огляду на панівну ідеологію новації впроваджувалися в тому числі і у весільну практику, зокрема, з'явились такі поняття, як «червоне весілля», «робітниче/шахтарське весілля», «комсомольське весілля». Парадоксальним було «безалкогольне весілля» на початку 1980-их рр. в період чинності «сухого закону».

Сучасне українське весілля, Львів, 2007

Однак, деякі з радянських нововведень, міцно увійшли до сучасної весільної обрядності українців — наприклад, функціонування т. зв. «палаців урочистості (урочистих подій, одруження, шлюбу тощо)», в яких проводиться урочиста церемонія офіційної реєстрації шлюбу (т. зв. «розпис»), що в радянський час, конкуруючи з позірно забороненим вінчанням, міг бути шикарно обставленим, в тому числі за участі представників громадськості (подеколи влади), трудового колективу тощо. Ще одна з недавніх (започатковано за СРСР) традицій прижилася під час сучасного українського весілля — відвідання, нерідко з покладанням квітів, і обов'язковою фото- і відеосесією пам'ятних місць у тому чи іншому місці або місцевості. Кожне українське місто, навіть незначне, має таке своє місце (нерідко місця). Зазвичай, ними стають центральна площа або вулиця міста (села), монумент або музей відомому земляку, пам'ятники засновникам поселення, історичним особам, військовим звитяжцям (наприклад, козакам; невідомому солдату, що загинув у роки 2-ї світової війни тощо), будинок місцевої адміністрації або просто прикметна споруда, монумент чи природний об'єкт, наприклад, традиційними для Києва такими місцями є пам'ятник засновникам Києва, Михайлівський Золотоверхий і Софійський собори, Алея невідомого солдата тощо; у Полтаві — Біла альтанка і пам'ятник Галушці; у Запоріжжі — Хортиця тощо. В Криму є весільна традиція, що, ймовірно, походить, від татар, пов'язувати на спеціальному «весільному дереві», що, зазвичай, стоїть осібно за населеним пунктом, молодими смужечок.

Сучасне українське весілля, в тому числі і форма його проведення, особливо в містян великих міст центру і сходу країни (Київ, Дніпро тощо), значною мірою, залежить від вибору і смаків (часто фінансової спроможності) молодих та їх батьків і родичів. На заході (наприклад, Львів) значною є роль Церкви у весільних обрядах.

• Танок з хустиною
• Торочини
• Циганщина (рядження та обряд)
• Фата
• чільце — весільний головний убір молодої

• Сватання
• наречена, відданиця
• випробування молодят
• передподружні студії (курси підготовки молодих церквою тощо)
• готовність до спільного життя

• Посаг,
• викуп,
• віно…

• молодята
• Шлюб

• придане
• вносок
• віно
• дзестра
• безпосажна (безприданниця)

• Перша шлюбна ніч
• Право першої ночі
• Перезва

• Українська християнська сімейна обрядовість
• Грузинське весілля

• Весільний коровай
• Весільний пряник
• Кораб
• Курент
• Сміїни
• Шишки (весільне обрядове печиво)
• Яловиця (курка)

• Перший весільний танець
• Танець батька і доньки

• Весільна пісня
• Застільна пісня

• Байстрюк, безкоровайчук, безпосажна (безприданниця)
• Соціально неприйнятний шлюб
• Покритка
• Хустина як ознака покритки
• Рух ЛҐБТ за леґалізацію шлюбів
• «Стара діва»