Затурці

За́турці — село в Україні, у Володимир-Волинському районі Волинської області. Населення становить 1917 осіб. Відстань до райцентру становить близько 19 км і проходить автошляхами Н22 та Т 0311. У селі розташовані пам'ятки Затурцівські джерела і Витік річки Турії, а також Садиба Липинського.

село Затурці
Герб Затурців Прапор Затурців
Країна  Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Володимир-Волинський район
Громада Затурцівська сільська громада
Облікова картка Затурці 
Основні дані
Засноване XIII століття
Населення 1917
Площа 4,46 км²
Густота населення 430 осіб/км²
Поштовий індекс 45523
Телефонний код +380 3374
Географічні дані
Географічні координати 50°46′50″ пн. ш. 24°50′14″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 214 м
Водойми Турія
Відстань до
обласного центру		 38,1 км
Відстань до
районного центру		 18,9 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Липинського, 66, с. Затурці, Локачинський р-н, Волинська обл., 45523
Сільський голова Патійчук Володимир Андрійович
Карта
Затурці
Затурці
Мапа

 Затурці у Вікісховищі

Історія

У давньоруські часи на території села було побудоване городище. Пізніше на його місці спорудили феодальний замок з кам'яними стінами та ровом, що заповнювався водою. Залишки цього замку в народі ще й досі називають «городець».

Вперше Затурці згадуються на початку XVI століття у зв'язку з тим, що власник села магнат Б. Затурецький стягував мита з проїжджих купців від кожного воза по півгроша, не маючи на це грамоти короля. Вдруге про село зустрічаються дані в документі під 1557 роком, коли селяни, протестуючи проти покріпачення, намагалися спалити двір земського судді.

За Литовським статутом 1529 року, селяни Затурців, як і всіх сіл, що входили до володінь литовських князів, були закріпачені.

Шляхтич, володимирський войський Василь Гулевич, який у 1570 році став власником Затурців, ще більше посилив феодальну експлуатацію, збільшивши панщину до 4-5 днів на тиждень. Він організував тут фільваркове господарство, продукцію якого збував на ринку, одержуючи від цього великі прибутки. Окремі жителі займалися ремеслами. В Затурцях жило кілька ремісників (шевці, кравці, столярі, бондарі та інші), що виготовляли різні вироби на продаж.

Дідичем села був волинський каштелян Лагодовський Іван, його старший син Станіслав. Молодші сини Олександр і Марко вбили у Львові Станіслава, після чого збройним нападом забрали собі Затурці.[1]

У 1642 році дідич села Андрій Лагодовський, син Івана Лагодовського, продав Затурці шляхтичу Підгороденському.[2] Цього ж року у селі був збудований католицький храм та монастир.

В середні віки у селі був монастир ордену Августиніянців. У 1642 році коштом волинського мечника Валерія Підгороденського[3] збудували з дерева парафіяльний костел Святої Трійці та Марії Магдалени.

15 березня 2002 року в селі було відкрито пам'ятник видатному українському вченому-історику, політику Вячеславові Липинському[4].

У селі Затурці Локачинського деканату постав новий храм Преподобної Параскеви Сербської — стараннями настоятеля ієрея Василя Кравця, будували десять років. 26 жовтня 2013 року митрополит Луцький і Волинський Михаїл освятив його та очолив Божественну Літургію[5].

До 28 вересня 2017 року — адміністративний центр Затурцівської сільської ради Локачинського району Волинської області[6].

Після ліквідації Локачинського району 19 липня 2020 року село увійшло до Володимир-Волинського району[7].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1975 осіб, з яких 940 чоловіків та 1035 жінок.[8]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1894 особи.[9]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[10]

Мова Відсоток
українська 98,85 %
російська 0,99 %
білоруська 0,05 %
гагаузька 0,05 %
молдовська 0,05 %

Відомі люди

Примітки
  1. Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 31—33. (пол.)
  2. Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 15. — 1912. — S. 164. (пол.)
  3. у джерелі Підгородинського
  4. ПАМ'ЯТНИК ВИДАТНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ВЧЕНОМУ-ІСТОРИКУ ВЯЧЕСЛАВУ ЛИПИНСЬКОМУ З НАГОДИ 120-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ ЙОГО НАРОДЖЕННЯ ВІДКРИТО СЬОГОДНІ НА ВОЛИНІ. Архів оригіналу за 31 березня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
  5. Спорудили!
  6. Затурцівська сільська рада Волинська область, Локачинський район. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 15 жовтня 2020.
  7. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  8. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 20 жовтня 2019.
  9. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 20 жовтня 2019.
  10. Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 20 жовтня 2019.

Джерела
  • Архів Юго-Западной России, ч. 6, т. 1. — С. 103.
  • Д. І. Мишко. Соціально-економічні умови формування української народності. — К., 1963. — С. 121, 135, 148, 149.
  • Житомирський облдержархів, ф. 115, оп. 1, спр. 404, арк. 1.
  • Волинський облдержархів, ф. Р-164, оп. 1, спр. 195, арк. 385—514.
  • Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, t. 14 Warszawa, 1895. — S. 466.

Література
  • Галина Баран. Садиба Липинського й досі чекає на реконструкцію // Газета «Віче». — 2010. — 12-18 серпня. — С. 4.
  • Г.С. Міщук, А.І. Музика, Н.І. Хмара. Зату́рці // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.394-401

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.