Західна Русь

Західна Русь — термін, що виник в історіографічній та політичній думці Російської імперії, під яким розуміли терени тодішніх Вітебської, Віленської, Мінської, Гродненської та Могильовської губерній[1], іноді сюди включали і Смоленську губернію. Часто використовується і в ширшому сенсі, щодо всієї території Русі, яка знаходилася під владою Польсько-Литовської монархії, на відміну від Московської Русі. У цьому значенні він, як правило, включає Південно-Західну Русь, однак ніколи не включає Північно-Західну Русь (Новгородську та Псковську землі), має інші історичні традиції.

Михайло Коялович в 1863 у відзначав у Західній Русі «панування польського елемента», які не були тут «самобутнім плем'ям». Таким чином, під Західною Руссю розуміється терен, обмежений західним кордоном Київської Русі та східним кордоном Речі Посполитої. Географічно Західна Русь включає в себе простір між Дніпром і Двіною, Німаном, Прип'яттю та Західним Бугом. Коялович відносив до Західної Русі також Віленську та Гродненську губернії.