Зофія Замєховська

Зо́фія Замєхо́вська, Зо́фія із Замє́хова (пол. Zofia z Zamiechowa, бл. 1590 — 1635[2]) — польська шляхтянка. Фундаторка костелу Святої Трійці в Підгайцях. Одна з найбільш авантурних жінок Речі Посполитої початку XVII століття.[3]

Зофія Замєховська
Псевдо Зофія Стадніцька, Зофія із Замєхова, Зофія Ґольська
Народилася бл. 1590
Померла 1635(1635)
Поховання крипта каплиці костелу Святої Трійці, Підгайці[1]
Громадянство Річ Посполита
Діяльність шляхтянка
Відома завдяки авнтуристка, фундаторка костелу Святої Трійці (Підгайці)
Конфесія римо-католичка
У шлюбі з Ян Ґольський, Станіслав Лянцкоронський, Януш Тишкевич

Біографія

Можливо, походила з роду Стадніцьких;[4] за версією Каспера Несецького — була представницею роду Замєховських гербу — Гриф, походила із Замєхова (село біля Перемишля). Мала брата Станіслава, небожів Павела, Ґабріеля, Самуеля, Жигмонта (сини брата).[5]

Уперше вийшла заміж за Яна Ґольського, з яким проживала, за даними Владислава Лозінського, у Кобиловолоках (нині Теребовлянський район),[6] за іншими — також у містечку Янові поблизу Теребовлі, розбудуваному Яном Ґольським бл. 1577 р. У 1611 фундувала дерев'яний костел у Янові. Після смерти чоловіка у 1613 році стала дожиттєвою посідачкою значних маєтностей у Руському воєводстві, які перейшли до Яна Ґольського 1612 року після смерти його брата — воєводи Руського Станіслава, у тому числі, зокрема, місто Підгайці.

На той час у Підгайцях і замку зберігався величезний скарб, складений Марією Могилянкою, дружиною Стефана Потоцького із Золотого Потоку, на «депозит». Проте в тих роках скарб пропав за невияснених обставин. Зофія провадила тривалий судовий процес у тій справі.

Скоро по смерті Яна Гольського Зоф'я вийшла за Станіслава Лянцкоронського (1585—1617).

На початку[7] 1614 року (січень[4]) керувала обороною замку в Бучачі від нападу Івана-Юрія Радзивілла (при допомозі Станіслава Влодека), який виробив собі право інтромісії на Бучач (через підкуп залоги був швидко ними здобутий).

У 1617 році знову стала вдовою (другий чоловік нащадків не залишив). У 1617—1618 роках уклала угоду з єдиною спадкоємицею С. Лянцкоронського — сестрою Зофією, дружиною сяніцького стольника Миколи Чурила; за нею залишилась посідачкою Бучача, Чорткова, Янова.[8] 1618-го їй довелося очолити оборону підгаєцького замку від вояків Стефана Потоцького, який домагався повернення скарбу.

1630 року вийшла заміж утретє за воєводу троцького Януша Тишкевича (бл. 1572—1642).[2] Близько 1630 року заснувала римо-католицький монастир у Віньківцях (первинна будівдя дерев'яна),[9]

Каплиця фундаторки Зоф'ї Ґольської (Замєховської) після ремонту

1634 року видала фундаційну грамоту на будівництво нового костелу в Підгайцях на місці зруйнованого (і побажала бути похованою поряд з першим чоловіком Яном Ґольським в каплиці збоку захристя). 5 вересня 1635 р. Зофія склала заповіт (тестамент), яким фундувала 5000 злотих для мурування вежі та склепінь підгаєцького костелу і 20 скирт збіжжя щороку до завершення будівництва[10], а також розпорядилася закласти при костелі парафіяльну школу (фонд на утримання вчителя) і шпиталь. Поховати веліла себе поряд з першим чоловіком в крипті костелу Св. Трійці у Підгайцях.[11]

костел у Підгайцях
вигляд на костел з півночі
вигляд на костел зі сходу

Скарб Потоцьких-Могил

Після смерті молдавського господаря Єремії Могили 1606 р. його дружина Ельжбета Чомортань-Лозинська (1572—1617) намагалась зберегти престол Молдавії за своїми синами. Для військової підтримки залучила трьох своїх зятів — Стефана Потоцького (чоловіка дочки Марії), князів Михайла Вишневецького і Самійла Корецького. Перед молдавським походом 1612 р. Стефана Потоцького через загрозу ймовірного нападу татар чи інших ворогів на недобудований золотопотіцький замок[12] Марія Могилянка перевезла родинну скарбницю з більш як 70 тисячами золотих, дорогоцінностями (разом зі скарбом лоґофетової Олени Мавроїни — вартістю близько 1 мільйона золотих[13]) із недобудованого ще замку в Золотому Потоці до замку в Підгайцях, що належав племінниці її чоловіка (доньці Анджея Потоцького) Анні — дружині воєводи руського Станіслава Ґольського (?—1612), який виступав гарантом повернення карбу.

Однак Стефан Потоцький зазнав поразки і потрапив у полон до турків. Також несподівано Станіслав Ґольський помер, Анна Потоцька вийшла за іншого — князя Костянтина Заславського (?—1615), — а новим власником підгаєцького замку став Ян Ґольський (?—1613) — рідний брат С. Ґольського, відомий гуляка, який відмовився віддавати скарб, так само і його дружина Зофія, що невдовзі стала вдовою. Це призвело до судових процесів, які тривали майже 30 років, отримали в тодішній Речі Посполитій значний резонанс. Після повернення з полону Стефан Потоцький у 1618 році облягав Голоче та Підгайці під час її перебування в Любліні на засіданні Короного трибуналу.

У 1614 році Зофія заставила клейноти[14] за позику 20000 злотих Стефанові Хмелецькому, які так і не викупила.[15]

Для погашення вартості пропалого скарбу від Зофії Ґольської до Потоцьких перейшли міста Бучач, Чортків, Вербів, 23 села «Бучацького ключа», срібла, клейнодів на 20000 злотих. Аби не віддавати Підгайці, позичила у ратненського старости Миколая з Ґранова Сенявського з Бережан, який був одним з виконавців її заповіту, 200 000 злотих, і віддала йому в заставу Підгайці[16]

Примітки
  1. Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Podhajcach… — S. 148.
  2. Tyszkiewiczowie (01) Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine. (пол.)
  3. Komuda J. Warchoły i pijanice czyli Poczet hultajów z czasów Rzeczypospolitej szlacheckiej. — Lublin : Fabryka Słów, 2004. — S. . — ISBN 8389011409, 9788389011404.
  4. Wojewodzina Golska (пол.)
  5. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 4. — S. 663.
  6. Łoziński W. Prawem i lewem… — T. 2. — S. 69.
  7. Lulewicz H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 198. (пол.)
  8. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — T. 13. — S. 336. (пол.)
  9. Przegląd polski. — Kraków, 1872. — Rok VII. — Zesz. IV. — S. 122.
  10. Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Podhajcach… — S. 143—144.
  11. Там само. — S. 144
  12. Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii… — S. 31.
  13. Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Podhajcach… — S. 158.
  14. В. Лозінський стверджував — усі
  15. Łoziński W. Prawem i lewem… — T. 2. — S. 89.
  16. Nagielski M. Sieniawski Mikołaj h. Leliwa (zm. 1636) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1996. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 136. (пол.)

Джерела
  • Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1903. — Cz. 1. — T. 6. — S. 194. (пол.)
  • Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 67—95. (пол.)
  • Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Podhajcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Antykwa, 1996. — T. 4. — 211 s.: 402 il. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
  • Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.