Зятківський договір

Договір між командуванням Української Галицької армії та керівництвом Добровольчої армії 1919 року або Зятківський договір — угода про перемир'я і військовий союз між Українською Галицькою армією як збройними силами Західної області Української Народної Республіки та військовими формуваннями Білого руху (Добровольчою армією), укладений 6 листопада 1919 року.[1]

Зятківський договір
Тип двостороння угода
Підготовлено початок листопада 1919 року
Підписано 6 листопада 1919 року
Місце залізнична станція Зятківці, Гайсинський повіт, Подільська губернія
(нині Гайсинський район. Вінницька область Україна).

Спочатку був підписаний сторонами 6 листопада 1919 року на залізничній станції Зятківці Гайсинського повіту Подільської губернії. Повторне підписання відбулося в Одесі 17 листопада. Від Галицької армії під договором поставив підпис її головнокомандувач генерал-чотар Мирон Омелянович Тарнавський, від Білого руху — командир 4-ї піхотної дивізії Збройних сил Півдня Росії генерал-майор Яків Слащов (6 листопада) і «главноначальствующий» Новоросійської області генерал-лейтенант Микола Шилінг (17 листопада).

Згідно з угодою, УГА в повному складі з тиловими частинами переходила в розпорядження головнокомандувача Збройними силами Півдня Росії генерал-лейтенанта Антона Денікіна і в підпорядкування генерала Шилінга. Уряду ЗУНР пропонувалося «до визначення майбутнього місця знаходження» переміститися в Одесу. Підписання даного документа і укладення головою Директорії Симоном Петлюрою угоди з польським урядом у Варшаві (згідно з яким східний кордон Польщі повинен був проходити по річках Збруч і Горинь) привели до розколу в політичному керівництві України і фактичному розірванню Акту Злуки між ЗУНР і УНР від 22 січня 1919 року.[2]

В українській історіографії підписання договору вважається однією з ключових подій «листопадової катастрофи» в історії Української Народної Республіки, його оцінки є вкрай суперечливими.[3]

Передумови

Перші значні спроби у сторону узгодження спільних дій Галицької армії (котра підпорядковувалася в той час Верховному отаман УНР Симону Петлюрі) і Збройних сил Півдня Росії (Антона Денікіна) були здійснені наприкінці літа 1919 року. Після звільнення галичанами 30 серпня 1919 року Києва від більшовиків й прибуття в місто денікінців на балконі Київської думи поруч вивісили український та російський прапори, планувався парад військ. Проте, невдовзі українські військовики генерала Володимира Сальського скинули російський триколор на землю й розтоптали. З балкону Думи почалася кулеметна стрілянина по натовпу, з'явилися жертви. Після переговорів генералів Антіна Кравса й Миколи Бредова галицькі та запорізькі частини Армії УНР в ніч з 31 серпня на 1 вересня покинули Київ.

Примітки
  1. Соляр І. Український політикум у другій половині 1919 — першій половині 1920 рр.: консолідація чи конфронтація? // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.. — Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2009. — Вып. 18. Західно-українська народна республіка: До 90-річчя утворення. — С. 314—326.
  2. Соляр І. Український політикум у другій половині 1919 – першій половині 1920 рр.: консолідація чи конфронтація? // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.. — Львів : НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2009. — Вип. 18. Західно-українська народна республіка: До 90-річчя утворення. — С. 314-326.[недоступне посилання з квітня 2019]
  3. Яценко О. Діяльність кооперації Поділля під час білогвардійської навали (друге півріччя 1919 р.) // Сіверянський літопис : всеукраїнський науковий журнал. — 2010. — Вип. 2. — С. 157-165.

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.