Йоаким Хома

Йосиф Хома народився 6 березня 1870 року в Пряшеві в сім'ї Петра Хоми та його дружини Анни з дому Богатш (Bohats).[1] Його батько працював столярем. Після завершення початкової й середньої освіти в Пряшеві, вступив до монастиря на Чернечій горі біля Мукачева, де 17 серпня 1885 року постригся в ченці і отримав чернече ім'я Йоаким. Склавши тимчасові обіти, розпочав богословські студії в Ужгородській єпархіальній семінарії, де навчався впродовж чотирьох років.[2]

Після завершення богословських студій, за браком відповідного віку до свячень, ще рік навчався у Марія-Повчанській монастирській школі і 22 вересня 1892 року склав вічні обіти, а в празник Покрови того ж року, отримав священничі свячення з рук владики Юлія Фірцака. Після свячень був призначений до Мукачівського монастиря на вчителя новиків (магістра). Крім того 1893 року протоігумен Інокентій Левканич довірив йому ще й уряд провінційного секретаря, який він виконував аж до обрання на протоігумена. У 1894 році став також провінційним радником.[2]

Обов'язки вчителя новиків, провінційного секретаря й радника о. Йоаким Хома виконував до 1906 року, коли на капітулі був обраний на уряд протоігумена. Основним завданням його діяльності як протоігумена було підняти з упадку Василіянський Чин на Закарпатті. Незважаючи на численні труднощі, довів закарпатських василіян до бажаної реформи, яка розпочалась у 1921 році і спричинилася до їхнього повного відродження. Сам о. Йоаким Хома, за порадою настоятелів, не підпорядкувався вимогам реформи, але як протоігумен нереформованих василіян переїхав до Ужгородського монастиря, де зайнявся письменницькою працею.[2]

Помер 31 серпня 1931 року в Ужгороді.

Учасники василіянської провінційної капітули в Краснобрідському монастирі, 1909 рік. Отець Йоаким Хома сидить у центрі в першому ряді

Отець Йоаким Хома ще як провінційний секретар у 1894—1906 роках, займався письменницькою працею, дописуючи час від часу до духовно-релігійного журналу «Листок» і популярної газети «Наука». Часто виступав на захист інтересів свого Чину на сторінках місцевої мадярської преси. Зацікавившись монастирською старовинною бібліотекою й архівом, написав коротку історію закарпатських василіян, що появилася під заголовком: «Чин святого Василія в Мадярщині» у колективній мадярськомовній праці «Католицька Мадярщина», 1902 року.[2]

Уклав обʼємний молитовник під назвою «Марія-Повчанскій Паломник», у якому зібрав багато молитов і пісень на честь Марія-Повчанської Богородиці, який зʼявився друком 1907 року. У вступі до молитовника подав цінну історію чудотворної Марія-Повчанської ікони Матері Божої. Був музикантом (грав на цимбалах) і знавцем літургнійних обрядів і церковного співу. Зібрав і записав під ірмологійні ноти закарпатські наспіви, які видав окремою книгою «Простопініе по преданію иноков ЧСВВ области Карпаторускія» (Мукачево 1930). Щорічно укладав для єпархії «Церковний Устав», в якому були детально зібрані різні приписи типика щодо літургійних відправ на всі неділі і свята церковного року. «Устав» друкувався в Ужгородській василіянській друкарні і був призначений не тільки для Мукачівської, але також для Пряшівської, Крижевецької та Пітсбурзької єпархій. Перед смертю ще встиг завершити такий «Устав» на 1932 рік. У 1930 році став редактором релігійно-популярного місячника «Благовістник».[2][3]

• Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття. — Том ІІІ: Монаше життя. — Ужгород, 2014. — 216 с. — ISBN 978-617-7162-03-1